Така позиція досить обґрунтована. Згадані три стадії характерні для владозастосовувальної діяльності в цілому, тому вони мають місце й в адміністративно-деліктному процесі — діяльності по застосуванню примусових заходів у випадках здійснення адміністративних правопорушень.
Стадіям виробництва по справах про адміністративні правопорушення властиві наступні характерні риси. По-перше, це самостійна частина виробництва, що має свої специфічні задачі. По-друге, їй властиве особливе коло учасників виробництва. По-третє, сукупність юридичних дій, здійснюваних у визначеній логічній послідовності й у встановлених тимчасових границях, завершується ухваленням рішення спеціально передбаченої форми.
Крім стадій виділяються і менш великі елементи в справі — етапи. Етап характеризує порядок здійснення групи взаємозалежних процесуальних дій і представляє відносно самостійну частину виробництва. Таким чином, кілька етапів утворять стадію. Іноді поняття стадія й етап змішуються, що приводить до неточностей в аналізі владозастосовувального виробництва. Наприклад, М.Я. Масленіков указує, що стадіями адміністративного юрисдикційного виробництва є етапи здійснення відповідних дій, він відзначає також, що стадія не завжди закінчується складанням окремого процесуального документа. Зокрема, це стосується встановлення особи, що вчинили адміністративну провину. Таке судження представляється невірним, оскільки встановлення особистості приваблюваного до відповідальності особи може розглядатися як юридична дія (або кілька дій), але не як стадію виробництва. Що стосується тієї стадії, у рамках якої дана дія повинна бути здійснена, те це — початкова стадія виробництва в справі, що завершується складанням протоколу про адміністративне правопорушення (у якому, до речі говорячи, і відбивають зведення про приваблюваний до відповідальності особі) і напрямок його на розгляд по підвідомчості.
Звернемося спочатку до загального огляду стадій виробництва по справах про адміністративні правопорушення.
У юридичній літературі перша стадія виробництва іменується по різному. Одні автори називають її «первинними процесуальними діями» (наприклад, Шергін А.П.). Однак це не розкриває змісту даної стадії. Зазначеного недоліку позбавлене наступне формулювання розглянутої стадії: «адміністративне розслідування», але при цьому не звертається увага на принципове процесуальне значення стадії, як роблять інші вчені, що іменують її «порушенням справи» (Коваль Л.В., Сергун П.П.). Зіставлення приведених точок зору дозволяє сформулювати більш повна назва даної стадії, що відбиває її зміст: «адміністративне розслідування і порушення справи про адміністративне правопорушення».
Друга стадія звичайно називається «розглядом справи про адміністративне правопорушення», причому іноді уточнюється — «власне кажучи». Однак це не цілком характеризує дану стадію, і нерідка назва доповнюється в такий спосіб: «і дозвіл справи» або «дозвіл власне кажучи справи». Здається, що найбільш кращим є формулювання: «розгляд справи про адміністративне правопорушення і винесення рішення». У такому випадку підкреслюється те, що в підсумку розгляду справи приймається рішення по ньому.
Третя стадія виробництва по справах про адміністративні правопорушення являє собою перегляд винесеної постанови в справі в передбачених випадках. Деякі автори, видимо, виходячи з основ здійснення виробництва на даній стадії називають її «оскарженням (опротестуванням) постанови в справі» (Студенікіна М.С., Тищенко Н.М.). Інші акцентують увагу на сутності владозастосовувальної діяльності, даючи, наприклад, таке узагальнене формулювання, як «перегляд постанови в справі» (Сергун П.П., Бахрах Д.Н., Ренов Э.Н.). Зустрічаються і змішані варіанти: «оскарження (опротестування) і перегляд постанови в справі (Салищева А.Ю.). На думку Якимової А.Ю., більш доцільним є відображення в назві стадії змісту владозастосовувальної діяльності і її результату, а не дії учасників виробництва в справі. Тому представляється можливим запропонувати найменування зазначеної стадії: «перегляд справи і винесення рішення».
Четверта (заключна) стадія виробництва в справі обумовлена необхідністю виконання винесеної постанови. Разом з тим зустрічається і більш вузьке розуміння виконавчих дій: «виконання постанови про накладення стягнення». Здається, однак, що це не вірно, оскільки виповнюються й інші види рішень у справі (відзначимо, що виконавчі дії по деяким з них досить прості і не вимагають ретельної регламентації). Тому думаємо, що останню стадію виробництва в справі про адміністративні правопорушення доцільно іменувати «виконанням рішення в справі» (Серьогін А.С.).
Розглянемо більш ретельно окремі стадії виробництва по справах про адміністративні правопорушення, звертаючи увагу на основні принципи, тому що опис самого ходу виробництва утруднено у виді видання нового КоАП У.
Ця стадія буде початковим етапом виробництва в справі, має значення, що визначає, для всього попереднього процесу. Саме на цій стадії закладаються основи для виконання задач по справах про адміністративні правопорушення. На цій стадії по абсолютній більшості справ правомочні посадові особи відповідних органів адміністративної юрисдикції роблять комплекс процедурно-процесуальних дій, у ході яких установлюється факт здійснення провини, виробляється його фіксація в протоколі про адміністративне правопорушення, визначаються коло припустимих доказів і засобів доведення, підвідомчість справи для розгляду власне кажучи, і справа направляється по підвідомчості. Від повноти, всекутності й об'єктивності попередньої правової оцінки порушення й обставин його здійснення залежить правильність юридичної кваліфікації провини, а в остаточному підсумку — обґрунтованість і справедливість постанови в справі. У своїй сукупності ці фактори забезпечують соціальну об'єктивність законодавства про адміністративні правопорушення і виховне значення владозастосовувального процесу.
На стадії порушення справи про адміністративне правопорушення по суті своєї виробляється так називане адміністративне розслідування. Попередня підготовка в справі про адміністративне правопорушення виробляється винятково по місцю здійснення провини. Порушення справи про адміністративне правопорушення виробляється в спрощеному порядку. Наприклад, в органах міліції ця дія відбувається без винесення окремого процесуального документа у формі постанови. При наявності основ відповідна посадова особа складає протокол про адміністративне правопорушення, свого роду обвинувальний акт; він може мати визначене доказоване значення при розгляді справи власне кажучи (наприклад, у випадку неможливості одержати повторні або додаткові пояснення від потерпілих і свідків). Але додання такої якості протоколові припустимо тільки за умови, якщо він складений правильно, з повними відповідностями з вимогами. Один екземпляр протоколу повинний прилучатися до матеріалів справи для розгляду його власне кажучи, а другий екземпляр протоколу може знадобитися на випадок дозволу в порядку цивільного судочинства питання про стягнення з порушника майнового збитку, заподіяного майновим правопорушником.
У ході попередньої підготовки по справах про адміністративні правопорушення правомочним органам приходиться застосовувати передбачені законом міри забезпечення виробництва по таких справах. Ці міри застосовуються для встановлення особистості порушника, обставин здійснення провини, виявлення і фіксації доказів у справі, для своєчасного і правильного розгляду справи і виконання постанови. У числі забезпечувальних мір можна назвати адміністративну затримку порушника, особистий огляд, огляд речей, вилучення речей і документів. Можна відзначити, що названі міри носять найчастіше складний, універсальний характер, поряд із забезпеченням правозастосування вони виконують також роль попередження і припинення правопорушень.
При попередній підготовці по справах про адміністративні правопорушення, у тому числі і під час складання протоколу, вирішується питання про юридичну оцінку зробленого діяння, що носить ознаки адміністративного правопорушення. Правильна юридична оцінка адміністративного правопорушення має дуже важливе значення, тому що вона визначає напрямок справи по підвідомчості для розгляду власне кажучи. Але рішення питання про юридичну кваліфікацію іноді буває важко, особливо — у випадку обмеження так званих суміжних провин і адміністративних провин від «подібних» злочинів. Заходу для попередження помилок при попередній підготовці по справах про адміністративні правопорушення можуть бути різними і залежать від особливостей конкретної справи. По важко доказуваних правопорушеннях користуються допомогою експертів, вживають оперативних заходів по встановленню очевидців правопорушень.
Ця стадія виробництва по справах про адміністративні правопорушення є центральною. Діяльність органів адміністративної юрисдикції на даному етапі виробництва носить комплексний характер, зумовлюваний необхідністю правильного встановлення предмета адміністративно-правового делікту, його підвідомчості, а також необхідністю розгляду справи власне кажучи і винесення рішення (постанови). Комплексність названих дій по здійсненню адміністративної юрисдикції зв'язується зі складністю і багатоплановістю задач виробництва по справах про адміністративні правопорушення. На стадії розгляду справ головним чином і відбувається реалізація як адміністративних матеріальних, так і адміністративно-процесуальних норм. І в остаточному підсумку визначається ефективність усього владозастосувального процесу. Правильне застосування законодавства про адміністративні правопорушення впливає на стан суспільного порядку, сприяє попередженню правопорушень і особливо злочинів з адміністративної предиції. Зрозуміло, задачі законодавства і задачі виробництва по цих справах, а також вимоги законності і забезпечення гарантій особистості в адміністративно-юрисдикційному процесі можуть бути виконані за умови неухильного дотримання урегульованого адміністративно-процесуальними нормами порядку розслідування справ про адміністративні правопорушення.