7. Свобода інформації, цензура та ЗМІ в Україні
Наявність громадянських та політичних свобод відноситься до фундаментальних ознак демократії. Конституція України 1996 р. проголосила: «Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними» (ст. 21). Права громадян на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань зафіксовані у ст. 134.
У демократичних державах свобода думки та інформації розглядаються як індивідуальні права, тобто права окремого громадянина на самооборону від держави. Свобода ж преси захищається як невід'ємна частина демократії, її розглядають як дещо більше від індивідуального права. У той сам час журналіст не має права ображати честь і гідність громадян, закликати до порушення законів, розголошувати військові таємниці. Якщо журналіст перекручує факти, то може нести за це судову відповідальність. Коли суд доводить таке перекручення, то примушує певний орган масової інформації оприлюднити спростування.
У сучасній Україні права та обов'язки засобів масової інформації регулюються низкою законодавчих актів, а також постанов Верховної Ради України та уряду нашої держави, указів Президента України. У 1992 р. принято закони України «Про друковані засоби масової інформації (пресу)» та «Про інформацію».
Цензурування матеріалів ЗМІ є серйозною політичною проблемою сучасності. З одного боку, демократичне суспільство чудово розуміє небезпеку цензури як засобу контролю над інформацією, знаряддя політичної сваволі, яке використовується для виправдання репресій проти політичних суперників. З іншого боку, існують проблеми безпеки держави, які передбачають виключення певних дебатів із суспільного дискурсу. У цих випадках неминучим є відбір, селекція інформаційних повідомлень ЗМІ з питань, що стосуються військових таємниць або національної безпеки. У демократичних державах коло цих питань окреслено законодавче, там діють закони про охорону державної або військової таємниці.
Ліквідація цензури в Україні на початку 90-х pp. позитивно позначилася на зародженні елементів громадянського суспільства, формуванні нових суспільних цінностей, заснованих на ліберальній демократії.
Захист суспільної моралі вимагає від журналістів дотримання правил пристойності, а в разі їх порушень — і відповідальності згідно із законом. У низці демократичних держав закони про ЗМІ встановлюють досить жорсткі обмеження на розповсюдження публічного слова. Особливу небезпеку для суспільства можуть мати безвідповідальні дії тих журналістів, що намагаються розпалювати національну та релігійну ворожнечу, провокують соціальні зіткнення. Подібна діяльність журналістів несумісна з журналістською етикою і повинна обмежуватися законодавче.
В Україні тиск на незалежні мас-медіа відбувався із залученням правоохоронних та податкових органів, інших державних структур. Численні судові позови вели до закриття видань або зміни їх власників, що значно звужувало можливості розповсюдження об'єктивної інформації. Резонансні вбивства журналістів та редакторів деяких незалежних ЗМІ створили сильний психологічний тиск на працівників вітчизняних мас-медіа, наслідком якого стало помітне зниження критичної спрямованості матеріалів. А це призводить до падіння довіри до ЗМІ у суспільстві.
Література
1. Бебик В. Незалежна преса в умовах переходу суспільства до демократії // Філософська і соціологічна думка. — 1991. — № 6.
2. Бебик В.М., Сидоренко О.І. Засоби масової інформації посткомуністичної України. —Київ, 1996.
3. Вишняк О.І. Електоральна соціологія: історія, теорії, методи. — Київ, 2000.
4. Гоян О. Недержавне радіо в Україні // Український медіа-бюлетень. — 1995.-№ 1.
5. Засоби масової інформації і вибори: Уроки для політичної журналістики. - Київ, 1994.
6. Кастельс М. Информационная эпоха. Экономика, общество и культура. — Москва, 2000.
7. Неурядова преса України. — Київ, 1991.
8. Підгорна В. Медіа-політики в Україні. Модель та практики // Студії політологічного центру «Генеза». — 1997. — №2.