План:
1. Види виборів і виборчих систем.
2. Мажоритарна виборча система.
3. Пропорційна виборча система.
4. Змішані виборчі системи.
5. Вибори в Україні.
Список використаної літератури.
Види виборів і виборчих систем
Усі види виборів в Україні, незалежно від того, за якою виборчою системою вони відбуваються, ґрунтуються на загальних демократичних принципах виборчого права, що закріплюються насамперед у Конституції, і становлять конституційну основу всієї виборчої системи України.
Вибори — надзвичайно багатогранне суспільне явище. Як зазначав німецький державознавець Г. Майєр, у загальнонаціональному масштабі вибори — це наймасовіший процес, який знає право.
Залежно від підстав можна розрізняти кілька класифікацій видів виборів.
За територіальною ознакою вибори бувають:
1. загальнонаціональні (загальнодержавні), які здійснюються на території всієї країни: вибори до Верховної Ради України, вибори Президента України;
2. місцеві (іноді їх називають локальними, комунальними, адміністративними): вибори до представницьких органів місцевого самоврядування (сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів).
За об'єктом, що передбачає органи або посади, до яких входять або на які обираються представники народу, вибори можна класифікувати як:
1. вибори парламенту — вибори до Верховної Ради України;
2. вибори на посаду Президента України;
3. вибори представницького органу територіальної автономії — вибори Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
4. вибори представницьких органів самоврядування міських, сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад;
5. вибори на посади сільських, селищних, міських голів.
За часом проведення вибори поділяють на:
1. чергові. Вибори, що проводяться в період закінчення строку повноважень (легіслатури), передбаченого Конституцією і законами України для функціонування певного виду виборного органу або посади;
2. позачергові або дострокові. Вибори, що проводяться в разі дострокового припинення строку повноважень, передбаченого Конституцією України і законами України для функціонування певного виду виборчого органу або посади;
3. повторні. Вибори, що проводяться у випадках, коли вибори у виборчому окрузі визнані недійсними або такими, що не відбулися;
4. вибори, що проводяться в разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці.
За кількісною ознакою участі виборців вибори бувають:
1. загальними, основними, коли в них за законом мають право брати участь всі виборці держави;
2. частковими (додатковими), коли поповнюється склад Верховної Ради України, місцевих рад в разі дострокового вибуття деяких депутатів, або визнання виборів недійсними.
З огляду на правові наслідки вибори поділяють на:
1. дійсні — це вибори, проведеш у порядку, визначеному Конституцією України і відповідному виборчому законі;
2. недійсні — вибори, в ході яких мали місце порушення виборчого законодавства, які вплинули на підсумки виборів.
За порядком визначення результатів виборів розрізняють такі виборчі системи:
1. мажоритарна;
2. пропорційна;
3. змішана.
Мажоритарна виборча система
Мажоритарна система є найстарішою серед виборчих систем. Назва її походить від французького «majorite», що означає "більшість". Мажоритарною вважається система визначення результатів виборів, завдяки якій депутатські мандати (один або кілька) від округу одержують тільки ті кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а усі інші кандидати вважаються необраними. У 83 країн світу застосовується мажоритарна система, в тому числі США, Франції, Великобританії, Канаді.
Залежно від того, як визначається більшість голосів, необхідна для обрання кандидата, розрізняють:
1. мажоритарну систему абсолютної більшості;
2. мажоритарну систему відносної більшості;
3. мажоритарну систему кваліфікованої більшості.
При застосуванні мажоритарної системи виборчі округи найчастіше бувають одномандатними. Рідше трапляється варіант багатомандатних округів. В одномандатних округах голосування, як правило, персоніфіковано, у багатомандатних — як за певних осіб, так і за партійними списками. Багатомандатні округи є в Японії, США, Росії, зараз уже і в Україні.
Мажоритарна система відносної більшості (або простої більшості, або "перший обирається на посаду) являє собою найпростішу різновидність мажоритарної системи. За умов її запровадження обраним вважається кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців. Ця система досить результативна. За умов однакової кількості набраних голосів двома або більше кандидатами, що буває дуже рідко, законодавством використовується процедура жеребкування. За цієї системи голосування відбувається в один тур. Як правило, не встановлюється обов'язковий мінімум участі виборців у голосуванні.
Недоліком мажоритарної системи відносної більшості є те, що вона не дає можливості враховувати інтереси всіх виборців округу, бо кандидат може бути обраним абсолютною меншістю виборців, хоча і відносною їх більшістю на момент голосування, за таких умов голоси виборців, що голосували проти обраного кандидата, пропадають. Ця система також фактично анулює середні і малі партії.
Ще одним різновидом мажоритарних систем є мажоритарна система абсолютної більшості: для обрання кандидата вимагається зібрати більше половини голосів виборців, тобто діє формула 50% + 1 голос. Похідна, від якої береться ця кількість голосів виборців, може бути різною:
1) загальне число зареєстрованих виборців;
2) загальне число виборців, які взяли участь у виборах (отримали виборчі бюлетені);
3) загальне число виборців, які брали участь у голосуванні.
При застосуванні цієї системи, як правило, обов'язковий нижній поріг участі в голосуванні. Також іноді встановлюється мінімум кількості голосів виборців, набрання яких є теж умовою обрання кандидата. Перевага означеної системи — у її потенційному демократизмі. Вона враховує інтереси більшості виборців, хоча голоси виборців, поданих проти, знову ж втрачаються. Разом з тим недоліком цієї системи є її нерезультативність, оскільки за умов запровадження абсолютних показників мажоритарної системи досить часто відбуваються повторні голосування або повторні вибори. З метою подолання низької результативності виборів у другому турі голосування на повторних виборах законодавством вже не встановлюються бар'єри. Іншим способом, у який долається нерезультативність системи абсолютної більшості вже в першому турі виборів, є альтернативне голосування (або преференційне, або абсолютне голосування), при якому виборці голосують тільки за одного кандидата, але вказують при цьому порядок своїх переваг для інших. Якщо жоден з кандидатів не отримує абсолютної більшості при першому підрахунку, то той, хто отримав найменшу кількість голосів, виключається зі списку, і підраховуються відповідні другі позиції в системі. Цю операцію повторюють, допоки один кандидат не набере абсолютну кількість у результаті цих перетворень голосів. Така система запроваджена в Австралії при виборах палати представників.
Мажоритарна система кваліфікованої більшості є третім видом мажоритарної системи. Вона передбачає, що обраним вважається кандидат (або список кандидатів), який отримав певну кваліфіковану більшість голосів виборців. Кваліфікована більшість встановлюється законодавством, і, як правило, перевищує більшість абсолютну, наприклад - 2/3, 70 відсотків тощо. Ця система в практиці виборів застосовується рідко. Основна причина цього полягає в її нерезультативності. До 1993 р. вона діяла в Італії при виборах Сенату, також застосовується в Чилі.
Пропорційна виборча система
Другим видом виборчих систем є пропорційна система. Уперше вона була запроваджена 1889 року у Бельгії, і сьогодні 57 країн світу використовують цю систему (Ізраїль, ФРН, Іспанія, Італія, Португалія тощо).
Пропорційна система передбачає визначення результатів виборів, за якими депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів виборців, зібраних кожною з них у межах виборчого округу.
При застосуванні цієї системи округи завжди є багатомандатними.
Є два шляхи створення виборчих округів при застосуванні пропорційної системи підрахунку голосів: найбільш поширений спосіб, коли межі виборчих округів збігаються з межами адміністративно-територіальних одиниць; рідше застосовується спосіб, коли територія всієї держави становить єдиний виборчий округ.
За впливом виборців на розташування кандидатів у бюлетенях для голосування розрізняють:
- пропорційну систему жорстких списків;
- пропорційну систему преференцій;
- пропорційну систему напівжорстких списків.
При застосуванні пропорційної системи жорстких списків виборець голосує за список партії, що він обирає, в цілому. У виборчому бюлетені вказуються тільки назви, емблеми партії, іноді певна кількість перших кандидатів у партійних списках. Пропорційна система з жорсткими списками має свої переваги. При голосуванні обирається насамперед політична платформа і програма майбутньої діяльності партії, — вона найпростіша за формою здійснення і найдешевша. Недоліком цієї системи є те, що інколи партійний список «витягує» в депутати, сенатори, тощо маловідомих, некомпетентних, непопулярних політиків. Система жорстких списків практикується в Іспанії, Португалії, Ізраїлі.
При застосуванні пропорційної системи преференцій виборець не просто голосує за списки партії, що обирає, а й робить помітку напроти номера того кандидата в кандидатському списку від партії, якому він віддає свій голос. Таким чином, обирається той, хто отримав найбільше число преференцій; у разі рівності кількості преференцій у кількох кандидатів від партії перевагу віддають тому, хто посідає вище місце у партійному списку. На відміну від системи жорстких списків, система преференцій дає змогу розширити сферу волевиявлення саме виборців, оскільки голосується окремо кожен кандидат у списку. Недоліком є її, так би мовити, мажоритарність — виборець під час голосування орієнтується більше на окремих політичних осіб, а не на інтереси і програми партії в цілому. Система преференцій практикується у Фінляндії, Бельгії, Нідерландах.