· скасування державної реєстрації та ліквідація суб’єкта господарювання;
· інші адміністративно-господарські санкції, встановлені Господарським кодексом та іншими законами.
Прибуток (доход), одержаний суб’єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, а також суми прихованого (заниженого) прибутку (доходу) чи суми податку, несплаченого за прихований об’єкт оподаткування, підлягають вилученню в доход відповідного бюджету в порядку, встановленому законом.
Адміністративно-господарський штраф – це грошова сума, що сплачується до державного бюджету суб’єктом господарювання – правопорушником у передбачених законом випадках.
Господарсько-адміністративний штраф може застосовуватися:
а) у процентному або кратному відношенні до суми порушення;
б) в певній кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Господарсько-адміністративний штраф застосовується:
а) лише у вертикальних відносинах;
б) за постановою компетентних органів (антимонопольних – за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, санітарно-епідеміологічної служби – за порушення санітарно-епідеміологічних вимог, державних органів контролю за цінами – за порушення державної дисципліни цін і т. ін., як правило, в судовому порядку);
в) без додержання претензійного порядку;
г) за наявності лише протиправної поведінки (фактична підстава).
У разі порушення суб’єктом господарювання встановлених правил обліку або звітності щодо сплати зборів (обов’язкових платежів) або їх несплати чи неповної сплати сума, яку належить сплатити, стягується до відповідного бюджету. Крім того, з суб’єкта господарювання у визначених законом випадках може бути стягнуто штраф.
У випадках недобросовісної конкуренції, розміщення валютних цінностей з порушенням встановленого законодавством порядку на рахунках та вкладах за межами України, а також в інших випадках, якщо дії учасників зовнішньоекономічної діяльності завдають шкоди економіці України, експортно-імпортні операції таких суб'єктів господарювання припиняються на умовах і в порядку, передбачених законом. За порушення суб'єктами господарювання правил здійснення зовнішньоекономічної діяльності щодо антимонопольних заходів, заборони недобросовісної конкуренції та інших правил, якими встановлюються певні обмеження чи заборони у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, до таких суб'єктів може застосовуватися індивідуальний режим ліцензування. Порядок і строки застосування індивідуального режиму ліцензування встановлюються законом.
Планово-госпрозрахункові (оціночні) санкції – це передбачені чинним законодавством заходи економічного впливу на господарюючого суб’єкта у зв’язку з порушенням ним планових нормативів і планових завдань:
· підвищення тарифу (розміру плати) за понадлімітне використання природних ресурсів, електроенергії;
· позбавлення пільг (наприклад, податкових) у зв’язку з порушенням умов їх надання;
· виключення зі звітності даних про продукцію, виготовлену з порушенням ДСТ (державних стандартів), ДБНП (державних будівельних норм та правил);
· віднесення на прибуток, що залишається у розпорядженні суб’єкта господарювання, не донарахованої амортизації у випадках дострокового списання основних фондів (за винятком передбачених законом випадків вимушеного списання).
Планово-госпрозрахункові санкції застосовує сам суб’єкт господарювання – правопорушник, а у разі якщо він цього не зробить – компетентні органи, які виявили факт правопорушення.
Розрізняють юридичні (закон) та фактичні (протиправна поведінка) підстави застосування планово-госпрозрахункових санкцій.
Господарсько-організаційні санкції – це передбачені законом заходи організаційного впливу (обмеження) суб’єкта господарювання, що їх застосовують компетентні державні органи у разі порушення ним приписаних законом умов здійснення господарської діяльності.
До них належать:
· обмеження або призупинення діяльності суб’єкта господарювання до усунення виявлених у його діяльності недоліків (у разі недодержання вимог екологічного законодавства, санітарно-епідеміологічних правил тощо);
· призупинення дії ліцензій;
· скасування державної реєстрації;
· примусова реорганізація (у зв’язку з допущеним суб’єктом підприємницької діяльності – монополістом на ринку певного товару монополістичного правопорушення);
· примусова ліквідація (у разі скасування державної реєстрації; скасування ліцензій, якщо вся діяльність господарської організації ліцензується; визнання суб’єкта підприємницької діяльності банкрутом, якщо після погашення його боргів у нього не залишилося майна, необхідного для продовження своєї попередньої діяльності).
Господарсько-організаційні санкції застосовують компетентні органи (тимчасове призупинення діяльності суб’єкта господарювання до усунення виявлених порушень, призупинення дії та скасування ліцензій, примусова реорганізація) або в судовому порядку (примусова ліквідація).
Господарсько-правова відповідальність наступає лише за наявності відповідних підстав. Розрізняють юридичні та фактичні підстави господарсько-правової відповідальності.
Юридичні підстави – той правовий документ, що характеризує певну поведінку суб’єкта господарювання як протиправну і передбачає за неї форму і розмір відповідальності: такими підставами в господарському праві є закон і договір.
Фактичні підстави – це ті життєві ситуації, що характеризуються законом або договором як неправомірні (тобто протиправна поведінка). Такі ситуації називають складом господарського правопорушення. Склад господарського правопорушення залежить від виду господарсько-правової відповідальності.
2.5 Підстави застосування окремих видів господарсько-правових санкцій
Як і будь-яка інша юридична відповідальність, господарсько-правова відповідальність ґрунтується на певних правових підставах. Це, по-перше, нормативні підстави, тобто сукупність норм права про відповідальність суб’єктів господарських відносин. Другою правовою підставою є господарська правосуб’єктність правопорушника (боржника) і потерпілого (кредитора). Сторонами правовідносин щодо застосування відповідальності цього виду можуть бути підприємства, установи, організації, інші юридичні особи незалежно від форми власності майна, організаційно-правових форм, тобто особи, які мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів. Третя підстава називається юридико-фактичною. Це протиправні дії або бездіяльність особи – господарського правопорушника, що порушують права і законні інтереси потерпілої особи (кредитора) чи заважають їх реалізації.
Ця підстава складається з чотирьох елементів, які в теорії права називаються умовами господарсько-правової відповідальності:
· факт господарського правопорушення, тобто порушення норми закону, умови договору, державного контракту тощо, внаслідок чого задаються збитки або інша шкода майновим правам та інтересам потерпілого (кредитора);
· протиправність поведінки господарського порушника. Така умова визначається у господарському праві в широкому розумінні. Це може бути як дія, так і бездіяльність, що порушують правову норму, планове завдання, умови договору тощо;
· причинний зв’язок між протиправною поведінкою порушника і завданими потерпілому збитками. Йдеться про так званий причинно-необхідний зв’язок, коли протиправна дія чи бездіяльність є об’єктивною причиною такого наслідку, як збитки або інша шкода, завдані потерпілому (кредиторові). Цей зв’язок необхідно доводити відповідними доказами;
· вина господарського правопорушника. Це негативне суб’єктивне ставлення правопорушника до прав і законних інтересів потерпілого.
Вина у господарській і юрисдикційній практиці – це існування двох обставин, які дають підстави для застосування відповідальності: наявність у особи-правопорушника реальних можливостей для належного виконання; невжиття ним всіх необхідних заходів для недопущення правопорушення, запобігання збиткам (шкоді) потерпілого.
Формою вини може бути як умисел, так і необережність правопорушника. Вина обох сторін підлягає взаємному заліку. Якщо невиконання або неналежне виконання зобов’язання виникло з вини обох сторін, юрисдикційний орган (суд, господарський, третейський суд) відповідно зменшує розмір відповідальності боржника. Це має місце і тоді, коли кредитор навмисно або з необережності сприяв збільшенню розмірів збитків або не вжив заходів щодо їх зменшення.
За наявності у невиконанні чи неналежному виконанні зобов’язання вини кредитора у формі умислу або необережності боржник звільняється від виконання зобов’язання. Інше може бути встановлено законом.
Вина є однією з умов відповідальності в деліктних зобов’язаннях між суб’єктами. Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини.
Вина підприємства (господарюючого суб’єкта) – це вина його працівників. Отже, принцип відповідальності за вину вимагає визначення конкретних працівників, дія або бездіяльність яких спричинили невиконання зобов’язань чи заподіяння шкоди.
Сукупність (склад) чотирьох названих умов утворює юридично-фактичні підстави господарсько-правової відповідальності.
Для застосування майнової відповідальності у вигляді відшкодування збитків потрібна наявність усіх чотирьох умов, тоді як для застосування неустойки (штрафу, пені) досить лише двох з них: факту господарського правопорушення та протиправності поведінки порушника.
Висновки
Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, визначених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.