Спробу протистояти приєднанню Буковини до Австрії здійснив молдавський господар Грігоре Гіка, однак вона закінчилася невдачею. А самого бунтівника за непокірність і погрози Туреччині у 1777 р. було вбито.
12 жовтня 1777 р. Буковина присягнула на вірність Габсбургам. Цю подію можна вважати завершенням процесу її приєднання до складу Австрії.
Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що європейська зовнішня політика часів абсолютизму була досить прямолінійною. Яскравий приклад цього – приєднання у 1772 р. Галичини до складу Австрії. Його офіційним обгрунтуванням стали політичні зв’язки і договори угорських королів з давньоруським Галицько-Волинським князівством. Однак викладені у цьому документі претензії Габсбургів щодо Галичини були звичайною фікцією, а він сам повинен був довести правомірність несправедливого акту поділу Польщі та участі у ньому Австрії. Тому, незважаючи на намагання австрійських політиків обгрунтувати правомірність анексії, австрійська влада не мала для цього жодних об’єктивних історичних та правових підстав.
Що ж до Буковини, то захоплення її Австрією у 1774 р. було зумовлене не династійними претензіями Габсбургів, а необхідністю зміцнити австрійські кордони та налагодити зв’язки між провінціями монархії. Австрійський уряд здійснив окупацію Буковини, а згодом і її юридичне закріплення за допомогою військової сили, вміло використавши сприятливу міжнародну ситуацію.
Відтак Австрія анексувала Галичину і Буковину передусім з метою розширення власної території та зміцнення кордонів, а тому не мала на меті сприяти політичному та соціально-економічному розвиткові цих земель.
ЛІТЕРАТУРА
1. Бальтазар Гакет і Україна: Статті і матеріали / Авт.–упоряд. М.А.Вальо. – Львів, 1997. – 152 с.
2. Бальтазар Гакет – дослідник Південно-Східної і Центральної Європи: Дослідження і матеріали / За ред. М. Кріля і М. Вальо. – Львів, 2000. – 318 с.
3. Борис В. Документальні матеріали про ставлення селян Галичини до аграрної реформи 1848 р. // Архіви України. – 1966. – № 1. – С. 56-63.
4. Історія держави і права України: Хрестоматія. – Київ, 1996. – 224 с.
5. Кореспонденція Якова Головацького в літах 1835–1849 / Упор. К.Студинський. – Львів, 1909. – 463 с.
6. Матеріали до культурного життя в Галичині в 1795–1857 рр. / Замітки і тексти видав К. Студинський. – Львів, 1920. – 431 с.
* Після 1526 р. Угорське королівство увійшло до складу володінь Габсбургів, а угорським королем до 1918 р. незмінно ставав представник цієї правлячої династії.
* Цей документ уряд опублікував 1772 р. у Відні латинською, німецькою, французькою і польською мовами. Витяги з нього навів І. Кревецький [116, с.19-24].
* Річки з такою назвою у Галичині на той час не було. Можливо, йшлося про р. Збруч.
** Назва походить від міста Галич. Серед дослідників немає єдиної думки щодо назви самого міста. Найбільш правдоподібно, вона виводиться від грецького слова “гальс”, що означає “сіль”. Це припущення підтверджується тим, що на Галицькій землі дійсно були соляні джерела, а в самому Галичі містилися склади солі, яку купці відправляли аж до Києва. Першу історичну згадку про Галич знаходимо в літописі 1113 р., у якому йдеться про те, що у зв’язку з повстанням у Києві купці з Галича і Перемишля, які везли сіль, туди не впустили.
*** Лодомерія – це спотворена назва м. Володимира – центру давнього Волинського князівства. Територія останнього до складу володінь Австрії так і не увійшла. За третім поділом Польщі 1795 р., вона стала російським територіальним надбанням.
* Історична назва території сучасної Чернівецької області України. Назва походить від слова “буковина”(буковий ліс), яким вкрита велика територія між річками Прут і Сірет. Вперше назва Буковина зустрічається у грамоті молдавського господаря Романа І від
30 березня 1392.