Такі ж процесуалісти як Чельцов М.А., Чельцова Н.В., Вінберг А.І. та інші обгрунтовують допустимість ймовірних висновків експерта. Так, на думку Орлова Ю.К. перехід ймовірності в достовірність відбувається поступово. Достовірність може бути представлена теоретично як дуже висока ступінь ймовірності іншими словами ймовірність – це зазвичай неминуча сходинка всякого пізнання. Орлов Ю.К. допускає дачу висновку експерта в передбаченій формі при дотриманні певних вимог, однією з яких є висока ступінь ймовірності встановленого факту, а також прирівнює ймовірний висновок експерта до непрямих доказів.
В даному випадку необхідно зазначити, що точка зору про поступовий перехід ймовірності в достовірність є неприйнятною при вирішенні обставин конкретної кримінальної справи. Поняття “висока ступінь ймовірності” ще не дає підстави вважати певний факт встановленим однозначно, що в свою чергу не дозволяє сто відсотково використовувати цей факт при доказуванні обставин кримінальної справи.
Є також недопустимим суміщення понять ймовірний висновок і непрямі докази.
Ймовірний висновок не являє собою встановлений факт, а є лише припущенням про нього, його існування, що в свою чергу спричиняє різноманітне тлумачення цього факту. Ймовірний висновок не встановлює фактичних даних, а містить більш менш обгрунтовану версію про існування цих даних. При ймовірному висновку коли експерт не зміг пояснити властивості і ознаки пердмету дослідження, прийти до певного висновку, в кримінальній справі не з’являється нового доказу, у зв’язку з тим, що експертиза призначається для того, щоб пояснити з точки зору необхідних спеціальних знань виникаючі у слідчого або суда припущення про факти і обставини справи. Завдання експерта полягає в дачі категоричного висновку на основі якого слідчий або суд можуть зробити достовірний висновок. Достовірність знання повинна бути зрозуміла лише однозначно без усяких ступенів достовірності, інакше вона може містити в собі елементи припущення та ймовірності.
Таким чином вимога категоричності висновку експерта є обов’язковою умовою допустимості цього виду доказів, а ймовірний висновок не володіє цією властивістю.
Досить часто вимогу категоричності висновку експерта ототожнюють з вимогою достовірністю висновку. Але сама вимога категоричності висновку експерта не рівнозначна вимозі достовірності висновку експерта. Це пояснюється тим, що достовірність доказів не входить в зміст поняття допустимості доказів, а знаходиться за межами цього поняття. Висновок експерта, який містить певний категоричний висновок, буде допустимим, але це не означає, що він буде достовірним. Слід наголосити на тому, що поняття “ймовірний висновок” не досить вдале оскільки досить часто поняття ймовірності пов’язують з поняттям достовірністі, а це в свою чергу іноді дає привід необгрунтовано ототожнювати категоричний висновок з достовірним. Категоричність висновку являє собою логічну форму вираження експертом своєї думки. Тому з точки зору допустимості доказів мова може йти про дачу висовку експерта в категоричній формі або в формі припущення, але не про вирогідне або достовірне значення висновків.
Отже, оцінка висновку експерта судом, прокурором, слідчим, особою, яка провадить дізнання спрямована на встановлення відповідності висновку таким правовим вимогам як належність, допустимість і достовірність доказів. Відповідність висновку експерта цим вимогам є обов’язковою умовою для надання висновку експерта доказового значення і як наслідок використання його для призупинення слідства по кримінальній справі п. 2 ч. 1 ст. 206 КПК України, для закритя кримінальної справи ст. 212 КПК України, використання висновку експерта в процесі складання слідчим обвинувального висновку.
3. Значення висновку експерта в кримінальному судочинстві.
Чинний КПК України закріпив, що єдиним способом отримання висновку експерта є проведення експертизи. Так, відповідно до ст. 1 Закону України “Про судову експертизу” судова експертиза – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває в провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду.[15]
Розрізняють такі процесуальні види експертизи: одноособова і комісійна, первинна, додаткова і повторна.
Експертиза як правило проводить одним експертом (одноособово). Але при необхідності може бути призначена комісійна експертиза. Комісйна експериза призначається у випадках, коли є потреба провести дослідження за участю декількох експертів – фахівців у одній галузі знань. Комплексна експертиза призначається у випадках, коли є потреба провести дослідження за участю декількох експертів, які є фахівцями у різних галузях знань.[16]
Після отримання висновку експерта матеріали експертизи подаються обвинуваченому для ознайомлення, про що складається протокол.
У випадку заявленого клопотання обвинуваченого, підозрюваного, а також на свій розсуд (якщо матеріали експертизи не відповідають матеріалам справи), у випадках, передбачених ст. 75 КПК, слідчий вмотивованою постановою може призначити додаткову або повторну експертизу.
Додаткова і повторна експертизи можуть бути призначені тільки після проведення первинної (основної) експертизи.
Закон називає як підстави призначення додаткової експертизи недостатню ясність або неповноту експертного висновку, а повторної — необґрунтованість висновку експерта або сумніви в слушності проведення експертизи та її висновків.
Основна відмінність додаткової експертизи від повторної полягає в тому, що при додатковій експертизі експертом вирішуються питання, що раніше з -якихось причин не були вирішені, а при повторній — заново вирішуються питання, на які вже отримано відповіді.
Відповідно до Закону України “Про судову експертизу” від 25 лютого 1994 року судово – експертна діяльність в Україні здійснюється державними спеціалізованими установами та відомчими службами, до яких належать:
1. Науково- дослідні та інші установи судових експертиз Міністерства юстиції України і Міністерства охорони здоров’я України;
2. Експертні служби Міністерсва внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України.
Судово – психіатрична експертиза.
Судово – психіатрична експертиза призначється, коли вирішення кримінальної справи залежить від визначення психічного стану особи на час вчинення нею певного діяння (бездіялбності) щодо її спроможностіусвідомлювати значення своєї поведінки внаслідок психічної хвороби або тмчасового розладу душевної діяльності.
Ознаками такої поведінки можуть бути немотивовані, неадекватні чи неконтрольовані дії особи в момент вчинення протиправного діяння або в процесі провадження у справі.
Судово – психіатрична експертиза обов’язково призначається:
Для визначення психічного стану обвинуваченого за наявності в справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності (п. 3 ст. 76 КПК України).
Щодо особи, яка у зв’язку зі своїми психічними вадами нездатна правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати показання про них (ст. 69 КПК України).
Судово психіатрична експертиза в судовому засіданні може мати характер амбулаторного обстежання, якщо питання про її проведення виникло від час судового слідства.
Коли під час дослідження в судовому засіданні висновку судово – психіатричної експертизи з’ясується , що для визначення психічного сиану підсудного є тривале спостереження за ним в умовах стаціонару, суд за мотивованою пропозицією експерта може вирішити питання про поміщення підсудного у відповідний медичний заклад.
Для встановлення рівня загального розвитку неповнолітнього, ступеня його розумової вдсталості та для з’сування питання, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою він міг керувати ними, може бути проведена відповідно до вимог ст. 433 КПК України судово – психіатрична, психологічна або комплексна психологічно – психіатрична експертиза.
Судово – медична експертиза.
Судово – медична експертиза призначається у випадках, коли для вирішення питань, що виникли у справі, необхідні знання в галузі медецини. Призначення судово медичної експертизи є обов’язковим:[17]
1. Для встановлення причн смерті (п. 1 ст. 76 КПК України).
2. Для встановлення тяжкості й характеру тілесних ушкоджень (п. 2 ст. 76 КПК України).
3. Для встановлення статевої зрілості потерпілої у справах про злочин, передбачений ст. 152 КК України (п. 4 КПК України);
4. Для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність, а відповідних документів не має і їх неможливо одержати (п. 5 КПК України);
5. Щодо осіб, які у зв’язку зі своїми фізичними вадами не здатні правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати про них показання (ст. 69 КПК України).
У науково-дослідних та експертно-криміналістичних установах і підрозділах органів внутрішніх справ сьогодні проводяться такі експертизи як: дактилоскопічна, трасологічна, почеркознавча, технічне дослідження документів, експертиза матеріалів, речовин і виробів, балістична, дослідження холодної зброї, портретна (ототожнення точності за ознаками зовнішності), біологічна, експертиза продуктів харчування, ґрунтознавча, ботанічна, автотехнічна, по-жежнотехнічна, вибухотехнічна, фоноскопічна, дослідження аудіо-та відеозаписів, судово-бухгалтерська, фототехнічна.
Почеркознавча експертиза.
Основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, цифрових записів (далі-рукопис) і підпису. Цією експертизою вирішуються і деякі неідентифікаційні завдання (встановлення факту виконання рукопису в незвичних умовах або в незвичайному стані виконавця, навмисно зміненим почерком, з наслідуванням (імітацією) почерку іншої особи, визначення статі виконавця, а також належності його до певної групи за віком).