З кінця 19 століття починається розробка родовищ залізних руди Криворіжжя. Центр видобутку залізної руди переміщається з Уралу на південь Росії, на Україну. Упродовж 8 років загальноімперський видобуток руди виріс в 8 разів, зокрема на Уралі в 4 рази, на півдні Росії- в 158 разів.
У зв'язку з цим стали створюватися металургійні заводи, ґрунтуються у зв'язку з цим різні суспільства.
У 1895 році було засновано Русско-Бельгійське металургійне суспільство, що побудувало Петрівський металургійний завод. У тому ж році ґрунтується Донецько-Юріївське металургійне суспільство, що теж збудувало металургійний завод.
У 1896 році ґрунтується Нікополь-Маріупольське гірничо-металургійне суспільство. Їм був побудований трубний завод, створений на американський капітал. Пізніше завод розширився. Одночасно було створено Таганрозьке металургійне суспільство, в основному на французький капітал. Суспільством створений металургійний завод. У 1897 році бельгійське суспільство Провіданс збудувало поблизу Маріуполя металургійний завод і декілька металургійних заводів в Донбасі.
На початок 1900 року в Донбасі і Криворіжжі було вже 17 великих чавуноливарних заводів. Навколо них будувалося багато дрібних і середніх копалень і заводів, яких в 1895 році на Україні налічувалося не менше 100.
Таким чином, до кінця 19 століття основна маса чавуну вироблялася на півдні Росії, на Україні, удвічі більше, чим на Уралі, тобто центр металургійної промисловості переміщається на Україну. Це також є однією з особливостей капіталістичної індустріалізації.
Металургія на Україні розвивалася швидше, ніж на Уралі. До безлічі вже приведених причин можна додати сприятливі природні умови, а також розвиненіша мережа залізниць.
Південні заводи майже не виробляли ринкових товарів, а були зайняті переважно казенними замовленнями.
Зростання гірничозаводської промисловості супроводжувалося зростанням концентрації виробництва.
Разом із зростанням виплавки чавуну росте виробництво стали і залоза. Близько 80% усього чавуну, що виплавлявся в імперії, поступало в переробку на напівпродукт.
У цей же період Україна стає основним районом виробництва рейок ( 76% від усієї виробленої продукції в імперії). Царський уряд посилено протегував рельсопромисловцям. Було заборонено безмитне ввезення рейок іноземного виробництва. Держава купувала рейки за підвищеними цінами. Внаслідок цього виникали нові рейкопрокатні заводи, укрупнювалися старі. Незабаром по імперії їх було 11, з них 4 самих крупних- на Україні.
Швидко зростаюча капіталістична промисловість, збільшуючи попит на засоби виробництва, викликає підвищення цін на них і приплив капіталу передусім в цю галузь виробництва. Саме це і дозволило підприємцям отримання потрійних прибутків.
Засилля іноземного капіталу і мільярдні позики, ув'язнені царем у Франції і Англії, прикували царизм до англо- французькому імперіалізму і перетворили Росію на їх напівколонію.
Царська Росія (включаючи Україну) залишалася країною відносно відсталої, залежної, напівколоніальної.
Вона була ринком збуту товарів і вивезення капіталу для імперіалістів, хоча сама Росія боролася за ринки збуту для своїх товарів ( зерно, цукор та ін.).
Між капіталістами різних країн йшла усе більш гостра боротьба за отримання переваг на вивезення капіталу в Росію. Росли інвестиції. Знову вони йшли в гірничорудну і металургійну промисловість. У 1900 р. 70% усіх акціонерних капіталів гірської промисловості Росії належало іноземцям. На Україні цей рівень складав 80-90%. Цей шлях розвитку в порядку насадження ззовні складав одну з особливостей промислового розвитку України.
Таким чином вугільна і металургійна промисловість Росії в 90-і роки зробила значний крок вперед, головним чином за рахунок України, хоча далеко не в такій мірі, щоб ліквідовувати економічну відсталість Росії. Не вистачало вугілля, чавуну. На Україні металевий голод відчувався скрізь. Селянські вози споруджувалися без залізних частин, залізні цвяхи представляли в селянському господарстві велику цінність. У області важкої промисловості в Росії майже не отримало розвиток важке машинобудування. Основна частина важкої індустрії України обслуговувала залізниці. В цілях закабалення економіки Росії іноземні економісти уникали різностороннього розвитку промисловості, особливо важкого машинобудування.
Таким чином, головною особливістю розвитку кам'яновугільної промисловості і металургії було те, що в даному випадку капіталістична індустріалізація йшла з метою наживи, тобто іноземні капіталісти вкладали гроші з метою отримати величезні прибутки при невеликому розвитку промисловості, щоб не дати Росії піднятися в низку високорозвинених країн.
Велика машинна індустрія представляє високий ступінь розвитку капіталізму в промисловості. На Україні розвиток машинного виробництва придбаває великий розмах тільки після реформи 1861 року. Проте і після неї кріпосничі пережитки і засилля іноземного капіталу гальмує розвиток машинного виробництва. Машинобудування і надалі залишалося найвідсталішою галуззю народного господарства України. Майже усе ввозилося з-за кордону.
Поворотним моментом в історії машинобудування є початок 90-х років, коли почала швидко розвиватися металургійна база машинобудування. Росте виробництво с/г машин і знарядь праці, чого не було до реформи. Пояснюється це тим, що до реформи феодальне господарство носило переважно натуральний характер і ґрунтувалося на ручній техніці і дармовий кріпак робочій силі.
Переміщення центру с/г машинобудування з північно-західного промислового району на південь Росії, на Україну супроводжувалося посиленням концентрації промислових підприємств. На Україні знаходилося 177 підприємств с/г машинобудування з 826 загальноімперських, в цю цифру не входять кустарні підприємства.
Швидкий розвиток с/г машинобудування свідчить про те, що капіталізм на Україні, як і в усій Росії, вже повністю дозрів і був тим чинником, яких викликав усе більш зростаюче споживання машин в сільському господарстві.
У поміщицьких господарствах України працювало багато тисяч вільнонайманих робітників. Застосування машин в с/г вело до концентрації виробництва, поширення капіталістичної кооперації в землеволодінні. Але воно було доступне тільки великим хазяям. Кількість найманих робітників зберігається, замінюється жіночим і дитячим, який низько оплачується.
І все-таки, незважаючи на відносно швидкий розвиток капіталізму в сільському господарстві України, рівень сільськогосподарського машинобудування був все ще далеко недостатнім. Тракторів комбайнів не було. Друге місце після виробництва сільськогосподарських машин займало на Україні транспортне машинобудування, яке було зосереджено в Харкові, Луганську, Миколаєві і деяких інших містах. Паровози виготовлялися на Харківському і Луганському заводах. Продукція цих заводів складала 35-40% усього випуску паровозів в Росії.
Суднобудівельна і судноремонтна промисловість України була сконцентрована в Одесі, Миколаєві і Києві.
Недостатньо устаткування випускалося для хімічної і гірничо-металургійної галузей промисловості України. Оскільки ручна праця була дешевша, ніж машинний (селяни, що розорялися, продавали свою робочу силу за гроші), гальмувалося широке застосування капіталістами машинного виробництва.
Проте окремі капіталісти вводили у себе нові машини і передові методи виробництва і домагалися підвищення продуктивності праці вище за середнє рівня, що існував в цій галузі, тому вони отримували додатковий прибуток.
З усього матеріалу, що знаходиться в цій темі, можна зробити певні висновки. А вони такі:
Промисловий переворот і капіталістична індустріалізація на Україні в останній третині 19 віків носили дуже суперечливий характер і проходили в неординарній обстановці.
Виробництво засобів виробництва розвивалося швидше, ніж виробництво предметів споживання. А це означає, що хоч і важка промисловість і не була сильно розвинена, вона грала провідну роль.
Україна у міру свого розвитку, грала все більшу роль для промисловості Росії. Дуже швидко розвивається Донбас.