На людей накладали величезні податки: треба було здавати «хлібопоставки», значно більші ніж під час німецької окупації, платити за хату та інші будівлі. за кожний вулик, дерево, що росло на подвір’ї, люди здавали м’ясо, яйця, молоко, масло, овочі, шерсть… Найбільші податки накладали на тих, кого вважали куркулями, чи « неблагонадійними».
Якщо люди виконували хлібоздачу, то на них накладали ще й додатковий план. Тих, хто не виконав цього, засуджували або вони були кандидатами на вивезення в Сибір.
Великим лихом для народу була так звана державна позика – це страшне безсоромне здирство грошей з бідних людей. В селі підпис на «добровільну» позику в більшості випадків проводився так. Від хати до хати проходила група районних представників і місцевої влади (5-10 чоловік ). Двоє – троє заходило в хату і пропонували господарям добровільно підписатися на державну позику. В цей час решта представників розходилися по подвір’ю, господарських будівлях і шукали «компромату» - може є щось таке, яке не вписано до оподаткування (вулики, корова, вівці, кози тощо). Після того, як «компромат» знайдений, складали акт і господар або підписував зобов’язання на державну позику на велику суму, або акт направляли в слідчі органи.
З перших днів нової окупації комуно-московська репресивна машина розгорнула широкомасштабну боротьбу за знищення ОУН, УПА. Облави в селі, засідки, висилки в Сибір, арешти «ворогів народу», пошуки зрадників, провокації стали нормою життя. Часто у районний центр звозили вбитих українських партизанів, виставляли їх понівечених біля стін тюрми для залякування.
На Покрову, 14 жовтня 1944 року ранком, тільки почало світати, за селом в стороні річки Масівки почули вибухи і кулеметні постріли. Облава! Село оточене військовими. Як виявилося, облавники вислідили підпільників у хаті Івана Капелюха, яка була недалеко річки – кілометр від села. Енкаведисти закидали хату гранатами, але підпільники влучно їх відкидали назад. У хаті їх було чотири: Гуня Петро, Капелюх Петро, Квартнік Павло і один хлопець з села Криве Костів Дмитро. Вони вирішили прорватися, відстрілюючись. Першим біля хати впав Гуня Петро. Другий, поранений в ноги, на відстані 300-400 метрів ввід хати впав поранений Капелюх Петро. Він стріляв і дав можливість втекти і залишитися живим Квартніку Павлу і Костів Дмитру. Дмитра почали наздоганяти енкаведисти він крикнув «Слава Україні» і підірвався гранатою. В селі почалися обшуки, в цей день Був застрелений Набережний Михайло, що гнав пасти козу.
Пригадую одну облаву, коли в село нагрянуло більше сотні енкаведистів. Обшук тривав три дні. У кожному дворі обшук проводили 8-10 чоловік по декілька годин. І за цей час нічого не знайшли, хоча в селі знаходилося багато українських партизанів. Через дорогу від нашого дому в криївці Джульової Марини ховалося 12 чоловік. Криївка була обладнана між двома стінами. Витримка і мужність цієї жінки врятувала життя багатьом підпільникам. Поруч з її домом у Марії Фарини була криївка в хаті, вхід біля печі. В цей час там заховалося три підпільники. Енкаведисти господиню вигнали з хати, а там зробили слідчу кімнату. Сюди приводили підозрілих, знімали слідство і піддавали тортурам. Ці, що знаходилися в криївці, все чули: крики під час тортур, таємні розмови про організацію провокацій і сексотства тощо. Тоді через цю катівню пройшли Шанайда Михайло, Сарахманюк Павло та інші. Після почутого підпільники сказали собі, що краще смерть ніж потрапити в руки енкаведистів.
Якщо у війну фронт прийшов і відійшов, то з липня 1944 року до 1950 р село знаходилося у військовому положенні, в кожну хвилину могла статися збройна сутичка з представниками НКВД зі всіма наслідками: вбивства, пожежі, тюрма, Сибір. Незважаючи на жорстокий терор сітка зв’язків ОУН-УПА діяла. Багато мешканців села, ризикуючи життям, проявляли великий героїзм, переховуючи підпільників і допомагаючи їм.
За селом постійно були закріплені представники НКВД, які в селі проводили обшуки: прочитували все, випитували новини. Особливо жорстоким був один енкаведист. Від його побоїв передчасно померло багато юнаків.
Велика трагічна подія сталася в січні 1946 року. За чиїмось доносом енкаведисти на подвір’ї Марії Бабій викрили криївку, в якій переховувалися Павло Данилюк, Павло Квартнік, Андрій Богай і Павло Магаляс. Представники НКВД примусили Михайла Сташків намовляти хлопці, щоб ті здалися. Вийшов тільки Магаляс П. Інші три помолилися вголос і промовили: « Нема України – хай буде смерть!», і зірвали гранату. Їхні тіла забрали і відвезли в Козову. Місце поховання до сьогодні невідоме. Яке горе пережили родичі цих молодих людей, жаль за рідною кровинкою і страх перед владою, щоб не зізнатися,що вони з їхньої родини! Родина Андрія Богая втекли з села, жили в наймах у чужих людей. Боялися розправи.
1947 рік. Репресії посилюються. На Східній Україні радянська влада створила новий голод. Ранньою весною 1947 року із східних областей України приїжджали бідні голодні люди і вимінювали свої небагаті пожитки на збіжжя, картоплю, крупу… Кожного ранку, коли до станції Криве приїздив поїзд з Тернополя, до села приходило багато цих нещасних людей. В селі ранком господарі варили більше картоплі для того, щоб нагодувати приїжджих.
Пригадую як із приїжджих дві жінки ходили по полю. Ми подумали, що вони викопують посаджену картоплю. Коли підійшли ближче до них, то зрозуміли, що вони на осінньому картоплищі збирали померзлу картоплю. На станції Криве посадка в поїзд була важкою. Потрапити в вагон було практично неможливо. Люди з багажем ( мішками ) розміщалися на дахах вагонів.
У селі проживала Богай Магдалина. Вона була зв’язковою центрального проводу ОУН. У Львові її було заарештовано, перенесла жорстокі тортури, але нічого не розповіла. Магдалина відбула сибірське заслання, повернулася і дожила до здійснення її мрії – незалежності України.
5. Село під час колгоспу
У лютому 1949 року під шаленим тиском владних структур, особливо НКВД, в Щепанові організували колгосп,,31-річчя Радянської Армії’’. Людей зібрали у школі і примусили письмово дати згоду на вступ до колгоспу. З господарства Марії Василівни забрали коня, віз, плуг, молотарку і також землю. Об’єдналося біля сто господарств. Через сто років у селі було відновлено кріпацтво – колгоспне кріпацтво. Адже кріпацтво було скасоване Австро-Угорською імперією у квітні 1848 року.
Про колгоспну систему люди вже знали, від голодуючих, які приїжджали у 1947 році. Однак, в час організації колгоспів велась брехлива пропаганда про переваги колгоспного ладу. Наголошувалося, що колгосп – це добровільне об’єднання із спільною обробкою землі та розподілу вирощеного врожаю.
Але після першого року роботи колгоспу більшу частину зібраного врожаю здали, як державні поставки. А людям роздали по 200 грамів висівок на трудодень. Районні працівники сумлінно оберігали кожну зернину,щоб хтось не взяв жменю.
Перші роки колгоспного життя були дуже важкими – селяни не вміли красти! Адже злодійство в селі вважалося великим соромом. Крім того за Сталіна існували дуже жорстокі закони проти крадіжок.
У колгоспі праця була важкою: посіяні зернові вручну серпами жали, звозили на тік, там стояла парова молотарка яка молотила пшеницю. Палили в ній дровами і вимолоченими снопами. Цукрові буряки обробляли вручну але найважче було їх збирати восени. Лопатою треба було викопати, почистити потім ящиками вантажити. Садили в колгоспі і картоплю, яку теж треба було викопати лопатами і завантажити на вози. Організовані були ферми, тут вся праця також була нелегкою, крім ручної роздачі кормів також поїли худобу відрами.
У 1952 році у селі скасовують сільську раду, її об’єднають з Кальненською. Відновлено її було у 1990 році.
У 1953 році помер Сталін. В селі всі були стривожені і невизначені. В школі стояв великий його портрет. Пам’ятає Марія Василівна, що вчителька плакала.
село окупація фашистський більшовицький колгосп
Висновки
Як бачимо, багато горя пережила українська нація за час свого становлення. Тому варто замислитися над тим, аби не втратити власної незалежності після довгих років страждань. На нашу думку, слід згадувати минувшину свого народу, щоб не допустити помилок сьогодні та надалі.