ЗМІСТ:
1. Загальна характеристика відповідальності у житловому праві. - 3
2. Заходи щодо примусового позбавлення житла. - 7
3. Цивільно-правова відповідальність. - 15
Список використаної літератури. - 24
1. Загальна характеристика відповідальності у житловому праві.
Відповідальність у житлових правовідносинах має визначену специфіку. У законодавстві, а також у теорії і на практиці прийнято звертати більш пильну увагу не на відповідальність у житловому праві, а на захист житлових прав громадян, що зайвий раз підтверджує речовий характер прав користувачів житлових приміщень.
Правова відповідальність - це забезпечений державним примусом обов'язок правопорушника нести негативні наслідки правопорушення, що виражаються в позбавленнях особистого, організаційного або майнового характеру. Цивільно-правова відповідальність, будучи різновидом правової відповідальності, підпадає під приведене визначення, але при цьому важливо відбити ті особливості, що характерні саме для неї, що дозволить відмежувати цивільно-правову відповідальність і від відповідальності, передбаченої нормами інших галузей права, і від інших засобів примусового впливу цивільно-правового характеру (зокрема мір захисту).
До характерних рис цивільно-правової відповідальності відносяться:
1) майновий характер;
2) переважно компенсаційний (відбудовний) характер;
3) побудова на засадах юридичної рівності сторін;
4) можливість її добровільної реалізації самим порушником, без втручання судових або інших державних органів, у силу лише однієї можливості застосування державного примуса (добровільна сплата пені за прострочення внесення квартплати, відшкодування заподіяного збитку житловому фондові і т.д.).
У житловому праві може мати місце як договірна, так і деліктна цивільно-правова відповідальність, а у відповідних випадках - адміністративна і кримінальна. Наприклад, стаття 189 ЖК України передбачає, що кримінальну, адміністративну або іншу відповідальність відповідно до законодавства несуть особи, винні:
1) у порушенні порядку взяття на облік громадян, потребуючих
поліпшення житлових умов, зняття з обліку і надання громадянам
жилих приміщень;
2) у недодержанні встановлених строків заселення жилих будинків
і жилих приміщень;
3) у порушенні правил користування жилими приміщеннями, санітарного утримання місць загального користування, сходових кліток, ліфтів, під'їздів, придомових територій;
4) у самовільному переобладнанні та переплануванні жилих
будинків і жилих приміщень та використанні їх не за призначенням;
5) у порушенні правил експлуатації жилих будинків, жилих приміщень та інженерного обладнання, у безгосподарному їх утриманні;
6) у псуванні жилих будинків, жилих приміщень, їх обладнання та
об'єктів благоустрою.
Однією з необхідних умов настання відповідальності за порушення житлових зобов'язань є наявність шкоди, за винятком випадків, коли відповідальність настає у виді неустойки або пені за порушення термінів сплати квартплати і комунальних платежів. Порушенням житлових зобов'язань може бути заподіяний майнова (наприклад, руйнування і псування житлового приміщення) і моральна шкода (наприклад, створення обстановки неможливості спільного проживання).
Суб'єктивною підставою цивільно-правової відповідальності за порушення житлових зобов'язань є вина правопорушника. Житлове законодавство не передбачає відповідальності незалежно від вини. Однак у відношенні наймодавців (орендодавців), зобов'язаних надавати відповідно до договору наймання (оренди) користувачам комунальні й інші послуги, закон "Про захист прав споживачів" містить правило про відповідальність незалежно від вини.
Житловому законодавству властиве застосування великої кількості засобів захисту суб'єктивних житлових прав. На відміну від засобів відповідальності, засоби захисту - це правові засоби примусового впливу, спрямовані на охорону і захист прав і законних інтересів їхніх носіїв, застосовуваних до суб'єктів незалежно від вини і некомпенсуємі позбавлення особистого або майнового характеру (наприклад, визнання недійсним обміну житлового приміщення, виселення осіб, що самоправно зайняли житлове приміщення).
Захист - це діяльність, що виникає при наявності конкретного (вчиненого) правопорушення, або усунення такого стану, що приведе до настання негативних наслідків, а також спрямована на відновлення порушеного права. Коли виникає необхідність захисту, як правило, уже присутні правопорушник і особа, чиє право обмежене винними діями. Конституційний механізм захисту прав людини складається з чотирьох елементів: суб'єктів і об'єктів захисту, конституційно-правових норм (основ захисту) і процесуальних дій (форм захисту).
Не всі міри захисту в житлових правовідносинах зв'язані з правопорушенням осіб, до яких вони застосовуються (наприклад, вселення осіб у результаті помилки і наступне виселення їх із приміщення). Міри захисту в житловому праві можуть виступати як міри самозахисту (наприклад, для огородження недоторканності житла), заходи оперативного впливу (наприклад, коли наймодавець відмовляє несумлінному наймачеві в продовженні договору на новий термін або коли наймач зараховує вартість проведеного їм капітального ремонту житлового приміщення, що є обов'язком наймодавця, у рахунок стягнутої з нього квартирної плати), заходи державно-примусового впливу (наприклад, дострокове розірвання договору при винному поводженні наймача, виселення з житлового приміщення по підставах ст. 36 ЖК України).
Захист порушених житлових прав здійснюється судом відповідно до підвідомчості справ, установленої процесуальним законодавством. Захист житлових прав в адміністративному порядку має місце тільки у випадках, передбачених Житловим кодексом або іншими федеральними законами. Рішення, прийняте в адміністративному порядку, може бути оскаржене в судовому порядку.
Захист житлових прав здійснюється шляхом:
1) визнання житлового права;
2) відновлення положення, що існувало до порушення житлового права, і припинення дій, що порушують це право або створюють погрозу його порушення;
3) визнання судом цілком або частково неправомірним нормативного правового акта державного органа або нормативного правового акта органа місцевого самоврядування, що порушують житлові права і суперечать Житловий кодекс або прийнятим відповідно до нього законам, іншим нормативно-правовим актам, що має більшу, ніж зазначені нормативний правовий акт державного органа або нормативний правовий акт органа місцевого самоврядування, юридичну чинність;
4) незастосування судом нормативного правового акта державного органа або нормативного правового акта органа місцевого самоврядування, що суперечать Житловому кодексові або прийнятим відповідно до нього законові, іншому нормативному правовому актові, що має більшу, ніж зазначені нормативний правовий акт державного органа або нормативний правовий акт органа місцевого самоврядування, юридичну чинність;
5) припинення або зміни житлового правовідносини;
6) іншими способами, передбаченими Житловим кодексом або іншими законами.
Підставами для настання відповідальності за порушення житлового законодавства є наявність вини в діях винних осіб. Конкретні види та склад відповідальності містяться в нормах цивільного, адміністративного та кримінального законодавств.
2. Заходи щодо примусового позбавлення житла.
Слід зазначити, що право приватної власності громадян відповідно до Конституції є непорушним і ніхто не може бути протиправно його позбавлений.
Позбавлення права приватної власності на жиле приміщення всупереч волі власника може відбуватися на підставі вилучення (викупу) земельної ділянки, звернення стягнення на майно власника, націоналізації, а також на основі конфіскації та реквізиції. Перша завжди сприймається негативно. Це пояснюється тим, що відразу ж виникають запитання: чи не постраждає родина засудженого, яка проживає в його жилому приміщенні, чи захищаються права неповнолітніх, непрацездатних та людей похилого віку при вилученні у власність держави жилого приміщення. Наведені питання у житловому праві нині майже не розглянуті, а це порушує гарантії конституційних прав людини. Прийняття нового Житлового кодексу України викликає проблеми, у тому числі про порядок здійснення і наслідки конфіскації жилих приміщень. Тема їх конфіскації знаходиться на стику норм публічного і приватного права і не може не розглядатися у руслі соціальної політики держави.
У проекті Житлового кодексу (п. 5 ст. 78) передбачено, що житло може бути безоплатно вилучене (конфісковане) у власника тільки за рішенням (вироком) суду. При цьому порядок проведення і наслідки конфіскації не викладені у проекті Житлового і Цивільному кодексі. А це потребує докладного правового регулювання, оскільки торкається конституційного права громадян на житло. Наведене вимагає розроблення як у юридичній науці, так і у законодавстві. У Земельному кодексі (ст. 148) передбачено, що земельна ділянка може бути конфіскована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановленому законом. Наведена норма побічно стосується конфіскації жилих приміщень, тому що вони нерозривно пов'язані із землею. Отже, у власника може бути конфісковано будинок з усіма будівлями і ділянкою. Така ситуація викликає запитання: чи можливо це у правовій, соціальній державі?
Недоторканність права приватної власності на житло гарантується як Конституцією України, так і цивільним,житловим законодавством. Однак у випадках, прямо передбачених законом, право названої власності може бути припинене примусово. Одним з них є конфіскація. Так, відповідно до ч. 7 ст. 41 Конституції конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, в обсязі і порядку, встановленому законом. Вона спричиняє припинення права приватної власності на жиле приміщення і виникнення права державної власності. Конфіскація є санкцією, що застосовується до правопорушників, і характерна для кримінального, адміністративного, митного права. Конфіскація житла може бути застосована лише на підставі нормативного акта, що має вищу юридичну чинність.