Відповідальність у міжнародному праві
План
1. Поняття міжнародно-правової відповідальності
2. Підстави міжнародно-правової відповідальності держав
3. Види і форми відповідальності
4. Міжнародно-правові зобов’язання, що виникають у зв’язку з заподіянням шкоди внаслідок учинення дії, що не становить міжнародного протиправного діяння
Список використаної літератури
Відповідальність у міжнародному праві відіграє важливу роль в забезпеченні стабільного функціонування міжнародної системи. Комісія міжнародного права ООН визначила зміст міжнародної відповідальності як «ті наслідки, які те або інше міжнародно-протиправне діяння може мати відповідно до норм міжнародного права в різних випадках, наприклад наслідку діяння в плані відшкодування збитку й відповідних санкцій». У науці міжнародного права під міжнародно-правовою відповідальністю розуміються конкретні негативні юридичні наслідки, що наступають для суб'єкта міжнародного права в результаті порушення їм міжнародно-правового зобов'язання
У цілому можна відзначити, що поняття міжнародно-правової відповідальності характеризується наступними ознаками: наступає вона за здійснення міжнародного правопорушення; реалізується на основі норм міжнародного права; пов'язана з певними негативними наслідками для правопорушника; спрямована на зміцнення міжнародного правопорядку
Норми, що визначають відповідальність держав у міжнародному праві, утворять особливий міжнародно-правовий інститут. Зміст цього інституту змінювалося відповідно до змін у розвитку міжнародного права
Норми, що становлять інститут міжнародно-правової відповідальності, носять переважно звичайний характер, що надає підвищену значимість їхньої кодифікації. Комісія міжнародного права ООН провела більшу попередню роботу із цього питання. Вісім доповідей свого спеціального доповідача італійського професора Р. Аго, зроблених їм в 1969 — 1980 р., були покладені Комісією в основу ч. 1 проекту статей про відповідальність держав «Походження міжнародної відповідальності». З 1981 р. комісія працює над частинами 2 і 3 проекти статей «Зміст, форми й обсяг міжнародної відповідальності» і «Здійснення міжнародної відповідальності й урегулювання суперечок».
Інший важливий напрямок у діяльності Комісії міжнародного права ООН — підготовка проекту Кодексу злочинів проти миру й безпеки людства, що проводилася з 1947 по 1954 р. і відновила в 1982 г.
Підставою міжнародно-правової відповідальності держави є порушення їм міжнародного зобов'язання, тобто здійснення цією державою міжнародного правопорушення. Щоб зробити висновок про наявність міжнародного правопорушення, необхідно встановити, що мало місце дія або бездіяльність посадових осіб або органів держави, що по діючих нормах міжнародного права може бути вменено державі, і це поводження порушило міжнародне зобов'язання даної держави [1, c. 117].
У зв'язку з тим що держава може робити певні дії або не діяти за допомогою своїх органів і посадових осіб, йому може ставитися між народ але-протиправне поводження лише таких індивідів, які мають статус органа держави або його посадової особи. Дія або бездіяльність цих осіб, що порушує норму міжнародного права, розглядається в міжнародній практиці як поводження самої держави
Держава буде нести міжнародну відповідальність за дії свого законодавчого органа в тому випадку, якщо він прийняв закон або інший нормативний акт, що йде врозріз із міжнародними зобов'язаннями даної держави. Підставою для виникнення відповідальності буде офіційне оприлюднення такого акту парламенту. Неприйняття ж парламентом держави законодавчого акту, що необхідний для виконання його міжнародного зобов'язання, може поспричиняти відповідальність даної держави тільки у випадку, якщо це заподіяло моральний або матеріальний збиток
Найбільш часта держава відповідає за дії або бездіяльність своїх виконавчих органів: міністерств і відомств, армійських і поліцейських підрозділів, прикордонних і спеціальних служб, аж до нижчої ланки виконавчої влади.
Відповідальність держави може мати місце й внаслідок порушення його міжнародних зобов'язань діями або бездіяльністю національних судів. Звичайно, суди при відправленні правосуддя не повинні залежати від інших галузей влади й підкорятися тільки закону, але при цьому суди є органами держави. Тому їхнє поводження розглядається в міжнародній практиці як поводження самої держави.
Державі також ставиться поводження його адміністративно-територіальних одиниць і організацій, уповноважених виконувати державно-владні функції, зокрема при перевищенні ними своїх повноважень, установлених внутрішньодержавним правом, або порушенні інструкцій, що ставляться до їхньої діяльності (ст. 11 проекту статей). Держава не може ухилитися від відповідальності, посилаючись на та обставина, що відповідно до внутрішнього законодавства ці дії не випливало робити або випливало робити іншим способом. У Віденській конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. установлено, що держава «не може посилатися на положення свого внутрішнього права як виправдання для невиконання їм договору» (ст. 27).
Тільки у випадку, якщо особа діяла або не діяла не в якості посадового особи або органа держави, його поводження не ставиться державі. Однак, якщо фізична особа, що не володіє офіційним державним статусом, своїми діями зазіхає на охоронювані міжнародним правом права й інтереси іншої держави, держава, що не забезпечила захист цих прав і інтересів, буде нести міжнародно-правову відповідальність. Найчастіше ці дії фізичних осіб зводяться до замаху на честь і достоїнство іноземної держави, образа його прапора й герба, замаху на честь і достоїнство, життя й здоров'я представників іноземних держав і т.п. Зрозуміло, за самі дії приватних осіб держава не несе відповідальності. Воно відповідає за невиконання своїх зобов'язань по забезпеченню прав і законних інтересів іноземної держави на своїй території, що виразилося в бездіяльності державних органів, покликаних захищати ці права й інтереси.
Те або інше діяння органів держави і його посадових осіб може вважатися підставою для міжнародно-правової відповідальності тільки в тому випадку, якщо в наявності буде сукупність наступних ознак, що утворять склад міжнародного правопорушення: 1) протиправний характер поводження держави, що виразився в дії або бездіяльності його органів і посадових осіб; 2) наявність шкоди як результату протиправного поводження держави; 3) причинно-наслідковий зв'язок між поводженням держави й шкідливим результатом, що наступив.
Шкідливий результат або збиток, заподіяний протиправним поводженням держави, може бути двоякого роду: матеріальним (збиток, заподіяний життя й здоров'ю людей, майну, фінансам держави) і нематеріальним (наприклад, порушення державного суверенітету, замах на честь і достоїнство держави й т.п.). Іноді протиправним поводженням держави заподіюється одночасно як матеріальний, так і нематеріальний збиток.
Відносно провини як підстави міжнародно-правової відповідальності держави єдиної думки в науці міжнародного права немає. У міжнародній практиці й доктрині вважається, що будь-яке міжнародно-протиправне поводження держави винне. Разом з тим при здійсненні міжнародних деліктів (простих правопорушень) держава-порушник має право доводити свою невинність, наприклад при порушенні режиму територіального моря, виняткової економічної зони й континентального шельфу, прикордонних інцидентах і т.д., і посилатися при цьому на форс-мажорні обставини, непередбачений випадок або нещастя (ст. 31 проекту статей). Здійснення ж міжнародних злочинів у силу специфіки цих протиправних діянь може бути тільки винним [4, c. 97].
Слід зазначити, що загальні зміни, що відбулися в міжнародному праві в сучасну епоху, наклали відбиток і на інститут міжнародно-правової відповідальності. Так, відбулися істотні зміни в підставах міжнародно-правової відповідальності; з'явилися нові склади міжнародних правопорушень, яких не було в класичному міжнародному праві; перетерпіли зміни способи реалізації міжнародно-правової відповідальності. У міру розвитку й удосконалювання міжнародного права в цілому буде вдосконалюватися й інститут міжнародно-правової відповідальності.
Існує два види міжнародно-правової відповідальності держав: політична і матеріальна. Деякі автори поділяють таку відповідальність на матеріальну і нематеріальну, виходячи з того, що міжнародно-правова відповідальність завжди буде виступати в політичній формі.
Політична відповідальність, як правило, супроводжується застосуванням у відношенні держави-поруш-ниці примусових заходів і сполучається з матеріальною відповідальністю.
Найбільш поширеними формами політичної відповідальності є: сатисфакція, ресторація, різноманітні форми обмежень суверенітету (наприклад, призупинення членства або виключення із міжнародної організації декларативні рішення.
Сатисфакція (задоволення) як форма політичної відповідальності припускає обов'язок держави-правопорушниці надати задоволення не матеріального характеру, відшкодувати моральну шкоду, заподіяну честі і гідності іншої держави.
Сатисфакція може виявитися в таких діях держави-деліквента (винного суб'єкта, що зобов'язаний відшкодувати шкоду, заподіяну правопорушенням):
— офіційне вираження жалю або співчуття;
— приношення вибачень;
— приношення запевнень у тому, що подібні акції не повторяться в майбутньому;
— карне покарання винних осіб;
— видання нормативного акту з визнанням своєї провини з тим, щоб подібні дії не повторювалися в майбутньому;