Розвивалася пісенно-музична та декоративно-прикладна творчість. Увагу громадськості привернула виставка народного мистецтва (1936 р.), експонати якої бачили в Києві, Москві, Ленінграді.
Набутки української культури були б значно вагомішими, якби не втрати внаслідок репресій, утисків, командно-адміністративної системи, тотального наступу на духовну спадщину українського народу, насамперед на релігію та пов’язані з нею історичні пам’ятки.
Знищення історичного минулого народу, його культурних пам’яток і насамперед – церков було випробуваним засобом позбавлення духовної пам’яті, перетворення людей на “гвинтиків” сталінської тоталітарної системи. По варварському було зруйновано Золотоверхівський собор ХІ-ХІІ ст., Військо-Микільський собор та Братський Богоявленський монастир, на основі якого існувала Київо-Могилянська академія.
Тільки до жовтня 1930 року в Україні було закрито 533 церкви. В 1917 році в Україні було 1710 діючих церков, а в 1940 – лише 2, відповідно, монастирів було 23, не залишилося жодного. Ініціаторами цього були В. Затонський, В. Постишев, С.Косіор, Л.Каганович, В. Чубар та ін.
В 1918-1923 рр. було вилучено понад 10 млн. пам’яток історії і культури на суму 10 млрд. карбованців у царських грошах.
У 1928 році у Берліні та Відні було організовано перші аукціони з продажу церковних і інших цінностей, які мали унікальне світове значення. За шість років було продано понад 6 тис. Тон історичних і культурних цінностей. У ті часи знищено до 30 млн. ікон, стільки ж потрапило за кордон. Такою страшною була політика винищення духовності, з метою утвердження українського народу. Наслідки цього наше суспільство відчуває і досі.
6. Україна і процес формування тоталітарного режиму в СРСР.
До середини 30-х років надзвичайно дорогою ціною було досягнено певних позитивних зрушень у народному господарстві.
Водночас в суспільних відносинах спостерігався дедалі більший відхід від принципів демократії, прав і свобод лицемірно проголошених у 1917 році.
Відмова від НЕПу і перехід до другого воєнно-комуністичного штурму наприкінці 20-х початку 30-х років супроводжувалися надзвичайно різким посиленням репресій проти народу.
Після невдалої спроби кадрових працівників партії змістити Сталіна з посади Генерального Секретаря ЦКВКП(б) на ХVІІ з’їзді в 1934 році і вбивства С. Кірова 1 грудня того ж року за таємною вказівкою Сталіна репресії набули нечуваного розмаху. 1 грудня 1934 року було прийнято постанову ЦКВК про внесення в чинні кримінально-процесуальні кодекси союзних республік суттєвих змін, які передбачали розгляд справ “Про терористичні акти” проти діячів партії та держави, представників радянської влади у десятиденний строк, слухання цих справ без участі сторін, без подачі клопотань про помилування та без касаційного розгляду.
У середині грудня 1934 р. в Києві відбулася виїзна сесія військової колегії Верховного суду СРСР, яка засудила до розстрілу 28 діячів культури. Жертвою цієї страшної хвилі репресій став Ю.Коцюбинський, така ж доля спіткала Х.Раковського, який з січня 1919 року до липня 1923 очолював Раднарком України.
Загалом із 62 членів ЦККПБУ обраних ХІІІ з’їздом партії у червні 37 року в “ворожій діяльності” було звинувачено 55. Із 11 членів політбюро, обраних на пленумі ЦК після з’їзду, загинуло 10, із 5-ти кандидатів у члени політбюро – 4.
Жахливих втрат зазнали військові кадри. Були розстріляні М. Тухачевський, І. Уборевич.
Внаслідок таких репресій лише в суходільних військах не вистачало понад 10 тис. Командирів і 850 політпрацівників.
НКВС в Україні планував знищення священиків, тих хто мав родичів за кордоном, імігрантів Галичини і інших. Місцями масових розстрілів стали зокрема, Биківка та Бабин Яр (Київ), Рутченківське поле на околицях Донецька.
За даними історика Антонова-Овсієнка, терор 1935-1941 рр. забрав понад 10 млн. жертв. Стільки з них припадає на Україну, окрім втрат від голодомору 1932-1933 року історична наука ще не визначила.
Отже, мета до якої прагнули мільйони людей, все те позитивне, чого було досягнуто під час НЕПу, перших п’ятирічок, було затьмарено соціальною незахищеністю, свавіллям і жорстокістю. Внаслідок боротьби з “ворогами народу” суспільство виявилося розколотим і деморалізованим, що й стало головною умовою для утвердження Сталінського тоталітарного режиму в СРСР і зокрема в Україні.
Найважливіші події:
1921 рік 2-4 червня – всеукраїнська нарада КП(б)У. Схвалення НЕПу.
1922 рік 10 грудня – VІІ всеукраїнський з’їзд рад схвалення Декларації про утворення СРСР і проекту основ Конституції СРСР.
1923 рік квітень – початок політики коренізації.
1926 рік червень – тези ЦК КП(б)У про підсумки українізації.
1929 рік січень – лютий – оголошення Сталіном 1920 року “роком
важкого перелому”, відмова від НЕПу. Створення ОУН як конгресу
у Відні.
1932 рік 10 жовтня – Пуск Дніпрогесу. Станція будувалась в 1927-1932
роках.