Важливим спонукальним стимулом інтересу Іспанії до Латинської Америки була необхідність подолання політичної ізоляції, у якій знаходився франкистський режим. Вибір латиноамериканського напрямку як головного в стратегії Іспанії визначався також наявністю визначальної бази, зокрема, культурно-історичними традиціями, спільністю релігії і мови, можливістю, установивши тісне співробітництво, спільно зміцнювати самостійність на міжнародній арені, підсилити свій переговор-ный потенціал у відносинах зі США й іншими членами "сімки", які утворили "клуб", закритий як для Іспанії, так і для латиноамериканських країн.
Не останнє місце в планах іспанського керівництва приділялося прагненню виконувати функцію сполучної ланки між Західною Європою і Латинською Америкою. Переконуючи західноєвропейські держави у своїх "особливих відносинах" із країнами Латинської Америки, Іспанія сподівалася підвищити свій міжнародний авторитет у Західній Європі і представляти її інтереси в Латинській Америці. Одночасно, використовуючи зацікавленість латиноамериканських країн у розширенні співробітництва з західноєвропейськими країнами, Іспанія претендувала на роль захисника інтересів Латинської Америки в Західній Європі і тим самим прагнула усталити свої позиції в регіоні.
Інтерес латиноамериканських країн до розширення співробітництва з Іспанією також був обумовлений пошуками ринків збуту для своїх товарів. Активізація відносин з Іспанією відповідала завданням диверсифікованості зовнішніх зв'язків, надіям латиноамериканських країн послабити однобічну залежність від США. З огляду на "традиційну" дружбу з Іспанією, латиноамериканські держави розраховували на те, що Іспанія, разом з Португалією і Грецією замыкали угруповання держав у Західній Європі, не зможе, на відміну від більш сильних партнерів, рішуче нав'язати свої вимоги і, таким чином, їхні взаємини будуть носити більш рівноправний характер і більше строить-ся на обліку балансів інтересів.
Латиноамериканський курс Іспанії в постфранкистский період у своєму розвитку пройшов два головних етапи. На першому етапі (в основному відповідає періоду правління урядів Союзу демократичного центра: липень 1976 - жовтень 1982 років) уряду активно використовували позаблокову політику для прориву міжнародної ізоляції і розширення відносин із країнами Латинської Америки. Новим змістом наповнилося ідеологічне обосно-вание латиноамериканського курсу Іспанії. Реакційний паниспанизм поступився місцем нової концепції, в основу якої, на ряді з ідеєю про закономірності економічного, політичного і духовного зближення всіх испоноязычных народів, була покладена теза про їхнє об'єднання в рамках Іберо-американського співтовариства націй, захисту прав людини і мирному переході до демократії.
До кінця цього етапу відбулося посилення європейського й атлантичного напрямку в зовнішній політиці Іспанії, країна вступила в НАТО. Прави-тельство СДЦ на чолі з Л.Кальво Сотело (1981 - 1982 р.) у зовнішній політиці головна увага стала приділяти зміцненню позицій Іспанії в Західної Евро-пі, послабивши активність у Латинській Америці й в інших регіонах світу.
Другий етап почався в 1982 році. Прихід до влади Іспанської социалістичної партії (жовтень 1982 року) з'явився важливою віхою в історії постфранкістськой Іспанії, ознаменував зрушення вліво в політичному житті країни. Социа-листы здобули перемогу на виборах, виступивши з критикою пронатовской політики своїх попередників. Вони висунули програму боротьби за розрядку і ядерне роззброювання. Важливе місце в їхній програмі займали питання розширення співробітництва з латиноамериканськими країнами. Головна відмінність латиноамериканського курсу іспанських соціалістів від політики їх попередників полягає в тому, що ІСРП і уряд Гонсалеса на міжнародній арені виступили на користь визнання права латиноамериканських народів на визвольну боротьбу, на волю соціально-політичного вибору і своїми політичними справами продемонстрували намір, хоча непослідовно і половинчато, сприяти здійсненню цього права.
Однак відносини між Іспанією і Латинською Америкою не завжди були "гладкими" у розглянутий період. Це порозумівається, насамперед , тим, що задуми і претензії іспанського керівництва нерідко перевершували наявні ресурси, що Іспанія може виділити для здійснення свого латиноамериканського курсу. У даному випадку мова йде як про економічний, так і про політичні засоби.
Зсув акцентів у зовнішній політиці Іспанії убік атлантизма, також як і відмовлення соціалістів від ряду прогресивних ідей періоду боротьби за владу, істотно відбилися на латиноамериканському курсі іспанського пра-вительства.
Активність Іспанії на латиноамериканському напрямку наростала більш повільними темпами, особливо в 80-х роках, чим на західноєвропейському й ат-лантическом напрямках. У результаті значення в зовнішньополітичної дея-тельности Іспанії латиноамериканського напрямку і, природно, його ефективність відносно зменшуються.
Залишаються не вирішеними багато роблем іспано-латиноамериканських відносин. Зокрема, Іспанії не удалося домогтися реальних поступок Західної Європи латиноамериканським країнам як в області ліквідації фінансової заборгованості, так і в області торгово-економічних відносин. Не завжди іспанські ініціативи одержують однозначну позитивну оцінку в латино-американських країнах, де посилення впливу Іспанії розцінюється деякими колами як прояв схованої експансії НАТО в країнах, що розвиваються.
Незважаючи на існуючі труднощів Іспанія і латиноамериканські го-сударства мають у своєму розпорядженні чималі резерви для розширення взаємовигідного співробітництва.
Вступивши в НАТО і ЄС, Іспанія зберегла автономність у багатьох важ-ных міжнародних питаннях. У Латинській Америці уряд іспанських соціалістів неодноразово діяло в рамках блоку сил, що протистоять курсу адміністрації США. Іспанська політика в питаннях роззброювання, лик-видации іноземних військових баз, врегулюванні зовнішньої заборгованості раз-вивающихся країн, регіональних конфліктів носила більш позитивний харак-тер, чим політика багатьох інших держав - членів ЄС.
Література:
1. Кононин А.Н. "Зовнішня політика Іспанії у відношенні країн Латинської Америки і Карибського басейну в період демонтажу франкистских структур і становлення буржуазної демократії (1976 - 1982 р.). М., 1988.
2. Кононин А.Н. "Зиґзаґи "нового курсу" іспанських соціалістів". Латинська Америка. - 1988р. - №6 - 0,3 п.л.
3. Кононин А.Н. "Латинська Америка й Іспанія: активізація політичних свя-зей у другій половині 70-х - першій половині 80-х років. Дисертація.
4. Roіtman Marcus. "La polіtіca de PSOE en Amerіca Latіna". Madrіd, 1985.