Якісна конструкторська, технологічна, експлуатаційна, ремонтна та інша документація, якою володіє підприємство, свідчить про високий рівень організаційного капіталу, особливо в умовах конкурентоспроможної продукції, що має попит на ринку. В процесі її оцінки можна використовувати як кількісні показники, тобто рівень прогресивності конструкцій і технологій, рівень ремонтопридатності, технологічності виготовлення, економічності експлуатації, так і якісні, що встановлюють рівень якості документації. Коефіцієнт прогресивності конструкцій і технологій можна визначати як частку, відповідно, технічних і технологічних рішень на рівні найсучасніших у галузі зразків в їх загальній кількості.
Наявність у підприємства сертифікатів відповідності стандартів якості і системи управління якістю (ICO 9000) вимогам екологічної безпеки (ICO 14000) підвищує рівень організаційного капіталу і водночас свідчить про високий ступінь його реалізації (часто сертифікація слугує єдиним засобом просування продукції на ринку). Оцінка може виконуватись на підставі частки сертифікованої продукції, технологій, виробництв [9].
Рівень використання інформаційних систем і технологій доцільно оцінювати відомими показниками рівня автоматизації та механізації робіт (проектних, виробничих, управлінських, допоміжних) на всіх стадіях процесу розробки, виробництва і просування продукції. Його можна визначати шляхом порівняння з показниками підприємств-лідерів, а також за допомогою показників продуктивності праці окремих підрозділів, підприємства в цілому, інформатизації процесів проектування, виробництва, збуту й управління.
Знання інтелектуального потенціалу організації необхідне в таких ситуаціях: при бажанні організації досягти нових цілей, плануванні досліджень і розробок, реструктуризації підприємства.
Нині у сучасних умовах рівень конкурентоспроможності і ступінь адаптації підприємств значною мірою обумовлюється поєднанням таких факторів інформаційно-інтелектуального характеру, що забезпечує унікальні переваги підприємства на ринку товарів і послуг. Це нематеріальні активи підприємства, інтелектуальна власність, людський капітал, новизна продукції, що випускається, технології виробництва і продаж, науково-освітній рівень працюючих тощо [3].
Технології і промислові нововведення, створені з використанням результатів науково-технічної діяльності, є основою соціально-економічного добробуту і умовою забезпечення національної безпеки держави. Залучення результатів науково-технічної діяльності в господарську діяльність має розглядатися на сьогодні як один з базових пріоритетів розвитку національної економіки. З цієї точки зору знання це логічно повний набір відомостей для безпосереднього розв’язання фахівцями необхідної задачі.
В умовах розвитку інформаційного суспільства держава має здійснити розробку єдиної державної науково-технічної політики, вибір пріоритетних напрямків розвитку науки і освіти, збільшувати видатки бюджету на їх розвиток, що реалізуються у вигляді державних програм, створити відповідну нормативно-правову базу у сфері науково-технічної діяльності та інтелектуальної власності, авторського права тощо. Головне завдання держави полягає у створенні умов для економічної і моральної мотивації праці творчої людини, забезпеченні економічної зацікавленості наукових інвесторів і підприємців у впровадженні новітніх технологій [8].
Саме зростаюча актуальність ефективного використання інформаційно-інтелектуальних факторів, перетворення їх в один з основних продуктів підприємства обумовлює виділення підсистеми управління інтелектуальними активами підприємства.
Понад 90 % від загальної кількості промислових підприємств України взагалі не здійснюють інновацій. Слід зазначити, що зменшення інноваційної активності підприємств не відповідає необхідній динаміці інвестиційних процесів, що свідчить про слабку інноваційну спрямованість інвестицій. Низька інноваційна активність промислових підприємств обумовлює незначну частку інноваційної продукції в загальному обсязі реалізованої продукції промисловості [4].
В Україні вже створено законодавчу базу, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності. Інтелектуальна власність є невичерпним ресурсом, тому і стає рушійною силою економічного і культурного розвитку суспільства. Нині загальним для більшості країн є прагнення до підвищення ефективності державних і регіональних інноваційних систем шляхом удосконалення взаємодії між органами влади, виробництвом, фінансовими організаціями, елементами інноваційної інфраструктури, вищими навчальними закладами і науковими установами.
Література:
1. Цивільний кодекс України 16.01.2003 р. 435- ІV
2. Базидевич В.Д. Інтелектуальна власність: Підручник. – К.:Знання, 2006. – 431 с.
3. Бутнік-Сіверський О.Б. Інтелектуальний капітал: теоретичний аспект // Інтелектуальний капітал – 2002, № 1.-С.16-27.
4. Гончаров Ю., Касич А. Науковий потенціал як фактор розвитку інноваційно-інвестиційної системи України // Економіка України.— 2007.— №3. — с. 42-51.
5. Ілляшенко С. Сутність, структура і методичні основи оцінки інтелектуального капіталу підприємства // Економіка України. – 2008. - №11. – с.16-26.
6. Катаев О. Підходи до управління інноваційною діяльністю науково-освітнього комплексу // Економіка України - 2007,- №1. - С. 88-93.
7. Малишко О.В. Про європейський формат системи показників вимірювання цінності інтелектуального капіталу регіонального наукового центру // Актуальні проблеми економіки. – 2008. - №11. – с.162-171.
8. Українець А.І., Шиян П.Л., Олійнічук С.Т. Інтелектуальний капітал – передумова економічної незалежності України // Інтелектуальний капітал. – 2007. - №5.
9. Шваб О.В. Інтелектуальний капітал та його трансформація в інноваційний продукт // Інвестиції: практика і досвід. – 2008.- №23 – с.15-17.