Смекни!
smekni.com

Теоретико-методологічні засади співвідношення інтелектуальної власності та інтелектуального капі (стр. 1 из 2)

ТАЛУ

В період науково-технічної та інформаційної рево­люції, коли людина, її науково-освітній потенціал стає ви­рішальним фактором соціального й економічного про­гресу, сформувалася сучасна теорія інтелектуального капіталу, яка, з одного боку, має враховувати усі карди­нальні зміни, що відбуваються під впливом науково-тех­нічної революції, з іншого – адекватно висвітлювати роль і значення людини, її інтелектуальні та творчі здібності і давати відповідні рекомендації щодо раціо­нального формування та ефективного використання інте­лектуального потенціалу вітчизняних підприємств. Нині відбувається глобальний перехід до інформаційного суспільства, розвиток якого нерозривно пов’язаний з інтенсифікацією інформаційних процесів, необхідністю збору, обробки і передавання величезних обсягів інформації.

Важлива роль у розробці теоретичних засад інтелектуального капіталу належить таким відомим вченим, як К.Беккер, П.Дракер, Л. Едвінссон, І. Роос, М.Кастельс, М. Мелоун, Р.Райх, Т.Сакайя, Т.Стюарт, М.Мелоун, П.Пільцер, О.Тоффлер, Л.Туроу, С.Хантінгтон, Т. Шульц, Ф.Фукуяма та ін. Значний вклад у розробку методологічних засад внесли і українські вчені Базидевич В.Д. , Бутнік-Сіверський О.Б, В.Врублевський, Гончаров Ю., Касич А., О.І. Дацій, М. С. Дороніна, В. І. Куценко, О.В.Крисальний, В.П. Ситник, А. А. Чухно, П.М. Цибульов, Шваб О.В.

Інтелектуальний капітал як економічна категорія розглядається з позиції авансованої інтелектуальної власності, що в процесі свого руху приносить більшу вартість за рахунок додаткової вартості. Це один із різновидів капіталу, який має відповідні ознаки капіталу і водночас відтворює властиві лише йому особливості.

Водночас інтелектуальний капітал — це сума знань, досвід, професійна підготовка та інтуїція всіх працівників підприємства, установи (або держави). До цього слід додати напрацьовані людські зв’язки, інформацію у вигляді баз даних, інтелектуальну власність, комп’ютерну мережу, що миттєво опрацьовує і передає інформацію всім працівникам відповідної структури, завдяки чому вдається швидко і адекватно реагувати на зміни. Інтелектуальний капітал — це знання, що можуть бути перетворені в прибуток та оцінені.

Інтелектуальний капітал дає змогу економити техніку, заощаджувати кошти і товарно-матеріальні засоби, вивільняє фінанси, підвищує життєздатність учасників економічного процесу, сприяє зростанню прибутковості економічної діяльності. Уміння користуватись інтелектуальними фондами перетворюється на першочергове завдання бізнесу. Підприємства, не здатні керувати інтелектуальним капіталом, просто зникають.

В основу інтелектуального капіталу входить інтелектуальна власність — результат інтелектуальної творчої діяльності, результат власного творчого пошуку, який має бути певним чином об’єктивований, втілений у певну об’єктивну форму та здатним до відтворення. З цієї позиції інтелектуальна власність визначає кому належить результат інтелектуальної творчої діяльності, що втілений у певну об’єктивну форму (патент, свідоцтво, ноу-хау, товарний знак, авторський твір тощо) [1].

На думку вчених, теорія інтелектуального капіта­лу відіграватиме значну роль у майбутньому, оскільки вона є дієвим засобом виміру, конкретизації та відображення істинної вартості активів фірм. Бухгал­терський облік, заснований на інтелектуальному капіталі, дає унікальну можливість комплексного використання всього того, без чого на сьогодні неможливий розвиток ди­намічних високотехнологічних віртуальних корпорацій [3].

Питання структури інтелектуального капіталу на сьогодні є дискусійним і мало висвітленим в економічній літературі. У структурі інтелектуального капіта­лу можна виокремити такі складові:

1. Людський капітал (human capital), тобто накопичені в результаті інвестицій та втілені у працівниках компанії знання, практичні навички, творчі здібності, загаль­на культура, моральні цінності та ставлення до справи, раціоналізаторська активність, винахідницька активність, інди­відуальна результативність праці, плинність кадрів, вікова структура персона­лу, частка працівників-наставників. Даний вид капіталу є невіддільним від індивіда, невідчужуваним, не може бути власністю компанії і виступає скоріше тимчасово залученим засобом, подібним до боргових зобов’язань, випущених акцій; є не матеріальним, невідчутним, таким, що не під­дається традиційним вартісним оцінкам; приносить дохід від використання безпосередньо індивідам-власникам, оскільки не може бути об’єктом за­стави або відчуження і не є власністю компанії у тради­ційному розумінні.

2. Структурний капітал (structural capital) – все те, що дає змогу співробітникам компанії реалізувати свій по­тенціал: технічне і програмне забезпечення, організаційна структура, патенти, торговельні марки і знаки обслугову­вання, відносини з клієнтами тощо.

Структурний капітал на відміну від людського може бути скопійований, відтворений, відчужений на користь іншого суб’єкта гос­подарювання. Вартість структурного капіталу знаходить відображення на балансі фірми у вигляді статей капіталізо­ваних витрат на науково-дослідні та конструкторські роз­робки, придбання прав інтелектуальної власності (ліцензій, патентів, баз даних). Отже, саме структурний капітал найбільше співвідноситься з поняттям нематеріаль­них активів [2].

У складі структурного капі­талу можна виділити клієнтський капітал (ринковий, брендовий), який являє собою від­носини із замовниками та покупцями, що сприяють успішній реалізації вироблених компанією товарів, послуг (патенти, ліцензії, товарні знаки та знаки обслугову­вання; комерційна мережа розширення збуту товарів і по­слуг; ділові зв’язки з постачальниками; договори маркетингового і технологічного співробіт­ництва; слава, популярність). Ще однією складовою структурного капіталу є організаційний капітал, тобто систематизована і формалі­зована компетентність компанії (поінформованість, обізна­ність, авторитетність), організаційні можливості і системи. Це інформаційні ресурси, електронні мережі, організаційна структура, ефективне управління, сприйнятливість до змін, нововведень, інтелектуальна власність (авторські права, технічне і програмне забезпечення).

Організаційний капітал в свою чергу включає інноваційний капітал (захищена комерційним правом інте­лектуальна власність, інші нематеріальні активи і цінно­сті) та процесний капітал (системи виробництва, збуту, післяпродажного обслуговування) [5].

Саме тому можна зробити висновок, що інтелектуальний капітал є складним системним утворенням, яке може бути структуроване за різними критеріями (рис. 1).


Рис. 1. Структура інтелектуального капіталу

Варто зазначити, що інтелектуальний капітал не існує поза контекстом, стратегією розвитку організації, оскіль­ки найважливішою конкурентною перевагою постіндустріального бізнесу є здатність до інновацій та уміння присто­совуватись до умов, що швидко змінюються. Власний інтелектуальний капітал може бути на балансі суб’єкта господарювання, наприклад, у формі капітальних інвестицій, тобто на стадії створення (розробки) нематеріальних активів або дістає відображення у вигляді нематеріальних активів, які залежно від виду мають термін знаходження у розпорядженні суб’єкта відповідно до законодавства України про охорону інтелектуальної власності.

Інтелектуальний капітал комерційного підприємства здебільшого реалізується шляхом просування на ринок нових чи вдосконалених товарів, що повніше відповідають інтересам споживачів, ніж товари конкурентів; запровадження ефективніших технологій виробництва продукції; впровадження раціональніших методів управління на всіх стадіях виробництва і збуту продукції. Зрештою все зводиться до товарів, які задовольняють новим, більш ефективним, способом існуючі, потенційні потреби, тобто йдеться про інноваційні товари. Практика показує, що в розвинутих країнах 70-85% приросту ВВП забезпечуєть­ся завдяки інноваціям, в Україні – 7-10% [6].

Інтелектуальний капітал як авансована інтелектуальна власність стає критерієм оцінки підприємств, тому що він здатний відобразити динаміку організаційної стійкості та процесу створення цінностей. Від знань та умінь працюючих, здійснених нововведень залежить стан та перспективи розвитку сучасного виробництва, дійових чинників, що створюють багатство сучасного суспільства. Більшість економістів вважають, що економічне зростання можливе завдяки впрова­дженню в економіку нових ідей і розвитку нових технологій. Економіку знань характеризує передусім постійне зростання частки НДДКР в загаль­них витратах держави і приватних підприємств, а також стабільне зростан­ня капіталізації наукоємних підприємств.

Саме тому безпосередньо важливе значення займає оцінка інтелектуального капіталу, його ефективності. Оцінюючи інтелектуальний рівень підприємства, можна опиратися на базовий набір показників: наявний обсяг знань, інтелектуальний рівень працюючих та досвід інноваційної діяльності. Деякі науковці для оцінки інтелектуального капіталу найчастіше користуються методом прямого вимірювання; методом оцінки ринкової капіталізації; методом оцінки віддачі активів; методом бальної оцінки.

В загальному рівень інтелекту працівників, знання, навички, досвід персоналу можна оцінити кількісними показниками рівня освіти, кваліфікації, виробничого стажу тощо. Для їхньої оцінки доцільно використовувати також якісні показники: досвід роботи в зарубіжній фірмі, досвід виготовлення продукції на експорт, проходження курсів підвищення кваліфі­кації. В той час як наявність творчих здібностей, критичне ставлення до авторитетів можна оцінити показниками раціоналізаторської і винахідницької активності, що характеризують схильність до генерування но­вих знань. Оцінити моральні цінності і культуру праці можна якісно через такі показники як поведінка на роботі й у побуті, обов’язковість у відносинах з колегами та діловими партнерами, організація робочого місця. Всі ці показники характеризують здебільшого ресурсну частину людського капіталу, їх доцільно порівнювати з аналогічними показниками лідерів ринку.