ТЕМА 1.
Світ на початку ХХст.
1. Перша частина Новітньої історії - період з 1914 по 1939 рік - один з найскладніших у всесвітній історії. Це час і нечуваного технічного прогресу в розвинутих країнах світу, і морального занепаду людства, коли європейські країни були втягнуті у Першу світову війну, найбільшу у XX ст. економічну кризу 1929 - 1933 рр., а в ряді країн Європи встановилися антигуманні тоталітарні режими.
В економічному відношенні означений період - це державно-монополістичний (імперіалістичний) капіталізм, наслідком становлення якого стало зростання економічної ролі держави у житті країни. Держава не тільки створювала умови для економічного розвитку країни (державні закони як «правила гри» в економіці), як це було раніше, а й сама ставала власником чи співвласником засобів виробництва. У розвинутих країнах Європи та СІЛА створено потужну важку промисловість, впроваджено у виробництво найновіші технології.
Головні політичні проблеми періоду - демократизація суспільства, створення соціального законодавства, зменшення протиріч між капіталом та найманою працею.
Початок XXст. характеризується революціями: в Росії у 1917 р. - у лютому повалено монархію, а в жовтні встановлено невідомий до цього часу політичний режим -«диктатуру пролетаріату», у Німеччині, Австро-Угорщині, Фінляндії, Словаччині.
Посилився національно-визвольний рух в Азії і Африці:
• у Туреччині скинуто султана і проголошено республіку;
• Китай об'єднано і встановлено національний уряд на чолі з партією Гоміндан;
• в Індії британські колонізатори змушені піти на розширення представництва індійців в органах влади.
Перестали існувати імперії - Німецька, Австро-Угорська, Османська, Російська. На їх руїнах виникли незалежні держави: Радянська Росія (РРФСР), Польща, Латвія, Литва, Естонія, Фінляндія (колишні внутрішні колонії Росії), Австрія, Угорщина, Чехословаччина» Королівство сербів, хорватів і словенців (з 1929 р.т Югославія), що утворилися в результаті розпаду Австро-Угорщини. Істотно змінилися кордони європейських держав - 70% сучасних кордонів є результатом гео-політичних змін, які відбулися після Першої світової війни.
В економіці війна загострила суперечності між власниками і найманими робітниками, посилила вплив монополій і держави на суспільство, мілітаризацію народного господарства. У політиці - зміцнила демократичні режими в країнах традиційної демократії (США, Франція, Великобританія). У країнах, де традиції демократії були слабкими - Німеччині, Італії, Росії, Іспанії встановлено тоталітарні режими або авторитарні -у Польщі, Румунії, Югославії, Болгарії. Протистояння демократії і тоталітаризму (фашизму, нацизму, комунізму) посилюється в 30-ті роки.
| КЛАС | НАЗВА ПЕРІОДУ | ХРОНОЛОГІЧНІ МЕЖІ |
| 6 | Історія стародавнього світу | Від найдавніших часів до V ст.. |
| 7 | Історія середніх віків | V – кінець XV ст. |
| 8 | Нова історія, частина перша | Кінець XV – кінець XVIII ст. |
| 9 | Нова історія, частина друга | Кінець XVIII –1914 р. |
| 10 | Новітня історія, частина перша | 1914 – 1939 рр. |
| 11 | Новітня історія, частина друга | 1939 – 1999 рр. |
2. Людство XXст. стало співучасником і свідком виникнення нової форми політичного режиму - тоталітарної диктатури. Вся перша половина XX ст. пройшла під його впливом, тоталітарні держави розв'язали найжахливішу Другу світову війну, і до сьогодні людство повністю не перебороло цієї хвороби. Людство і до XXст. знало різні форми державного насильства - деспотію, тиранію, диктатуру, однак такі нелюдські форми насильства, як довела німецько-американський філософ Г. Арендт («Джерела тоталітаризму», 1951 р.), виникли вперше саме у нашому столітті.
Тоталітаризм (від латинського «totalitas» - «повнота», «цільність»; вперше цей термін був застосований у 1925 р. лідером італійських фашистів Б. Муссоліні для характеристики політичного і державного режиму, який встановився тоді в Італії. Невдовзі термін «тоталітаризм» утвердився і в політології) - політичний режим і система державної влади з використанням насильницьких засобів у процесі управління суспільством, відсутністю політичного плюралізму й демократичних свобод, обмеженням політичних прав усього населення. Це поняття, що охоплює низку політичних режимів XX ст., в яких влада базується на однопартійній системі і всезагальному втручанні держави в економіку, культуру, суспільне й політичне життя.
Найбільш вдалу спробу систематизувати характерні риси тоталітарного режиму зробили К.Фрідріх та З.Бжезинський у праці «Тоталітарна диктатура і автократія» (1956). Вони відокремили шість основних ознак, наявність яких, на їхню думку, дозволяє визначити режим як тоталітарний. До числа цих ознак належать такі: 1) політична система спирається на ретельно розроблену ідеологію, яка пронизує усі сфери життя суспільства і дотримання якої є загальнообов'язковим; 2) існує єдина масова партія, членство у якій відкрито лише для незначної частини суспільства. Партія має олігархічну структуру й або переплітається із державною бюрократією, або контролює її; 3) управління здійснюється за допомогою системи терору, який скеровує і здійснює партія і таємна поліція; 4) засоби масової інформації перебувають під жорстким контролем влади; 5) засоби збройної боротьби монополізовано партією та урядом; 6) вони ж жорстко контролюють економічне життя.
Отже, характерні риси тоталітаризму - послідовний антилібералізм і антидемократизм; нічим не обмежене насильство, яке, до того ж, видається за одну з найбільших чеснот людства; заборона будь-якої опозиції проти правлячої партії; одержавлення всієї власності або повний контроль над нею з боку держави; прагнення держави і правлячої партії до встановлення необмеженого контролю над особистістю, її духовним життям і творчістю; культ особи вождя і маси, що слухняно і радісно підпорядковується йому; матеріальна і духовна ізоляція суспільства. Основна мета будь-якої тоталітарної держави - впровадження у життя ідеї, явно утопічної, як наприклад: побудова всесвітнього нацистського Третього Райху в Німеччині чи світова революція і торжество комунізму в усьому світі в Росії, СРСР тощо.
Які ж були причини того, що людство опинилося на межі тоталітарної безодні, а деякі суспільні сили і до сьогодні співають хвалу цій антилюдській системі? Сучасні дослідники виділяють їх декілька:
• економічна: наприкінці XIX- на початку XXст. в результаті об'єктивного "економічного розвитку державно-монополістичного капіталізму держава отримала у свої руки величезну власність (заводи, фабрики, залізниці тощо), вона стала не тільки втручатися в економічне життя суспільства, а й підпорядковувати собі індивідуальне життя людини. За роки Першої світової війни владними структурами у кожній державі кожного із воюючих блоків, що прагнули здобути перемогу, було накопичено певний досвід керування суспільством, соціально-політичними та соціально-економічними процесами. У дії було перевірено мобілізаційні можливості суспільства, ідеології, економіки. Досвід світової війни довів можливість велетенської концентрації народногосподарських ресурсів в руках держави, мілітаризації економіки на тривалий час, управління соціальними процесами за допомогою мобілізації багатомільйонних мас населення;
• структурна: технологічний розвиток людства значно випереджає його соціальний і духовний розвиток - людина ні духовно, ні фізично не встигає за тими технічними перетвореннями, які відбуваються у суспільстві. Аби їх «перетравити», потрібен час;
• психологічна: іспанський філософ X. Ортега-і-Гассет пов'язує появу тоталітаризму з виходом на політичну арену в XXст. «масової людини», яка у кризових ситуаціях легко підпадає під вплив антилюдських ідей;
• політико-технологічна: насамперед, повинні були з'явитися засоби масової інформації (спершу це були дешеві газети, котрі орієнтувалися на масового читача, згодом радіо й телебачення), сформуватися їхній масовий споживач (принаймні мінімально освічені прошарки населення). Внаслідок цього умоглядні проекти тоталітарної перебудови суспільства, які перед тим розроблялися поодинокими теоретиками, дістали змогу трансформуватися в ідеологію, яка за сприятливих обставин могла спонукати до дій великі маси населення. Суттєвою обставиною був і вихід на арену суспільно-політичного життя наприкінці XIX- на початку XXст. масових політичних партій. Відбулося це, коли було скасовано цензи - майновий та осілості, роздвинуто вікові рамки участі громадян у голосуванні, до виборчих кампаній допущено жінок. Відтак поступово сформувалися демократичні норми, згідно з якими політична партія, котра перемагає на виборах, могла виступити у ролі вершителя долі суспільства.
Очевидно, це були лише об'єктивні передумови для встановлення тоталітарного режиму у тій або іншій країні, які існували потенційно - тобто як можливість, котра могла реалізуватися, а могла так і залишитися лише можливістю. Багато важив в цьому відношенні збіг суб'єктивних чинників, історичні традиції конкретної країни (наприклад, монархо-деспотичні, як у Росії, мілітаристські - у Пруссії та ширше - Німеччині тощо).
Тоталітарна диктатура в XX ст. мала декілька видів: нацистська диктатура А. Гітлера в Німеччині; комуністична - Й. Сталіна в СРСР; фашистські диктатури в Італії, Іспанії, Португалії, Угорщині; військово-монархічні режими в Болгарії, Румунії, Югославії.
3. Періодизація першої частини новітньої історії:
• 1914 - 1918 рр. - Перша світова війна, розв'язана країнами Троїстого союзу проти країн блоку Антанти;
• 1918 - 1923 рр. - період післявоєнної нестабільності. Криза посилила революційні процеси в Європі, загострила класову боротьбу, активізувала демократичні та робітничі рухи - створено Комінтерн, Соцінтерн. У таких країнах Європи, як Італія, Угорщина, Радянська Росія, встановлено диктатури; відроджено під назвою СРСР Російську імперію, щоправда, у дещо урізаному вигляді. Створено Версальсько-Вашингтонську систему повоєнного врегулювання;