Події Великої Вітчизняної війни, особливо її початок, часто були загероїзованими. Водночас маємо випадки безвідповідального втручання в історію тієї війни, коли під сумнів береться наша героїчна самосвідомість, тріумф і трагедія тих часів. Тому нині необхідно ще раз проаналізувати події тих часів, розповісти про замовчуване і поставити нові акценти.
22 червня 1941 року о 3 годині 30 хвилин 190 німецьких та союзних дивізій без оголошення війни вдерлися на територію Радянського Союзу. Близько 5,5 млн. солдат і офіцерів почали боротьбу проти СРСР. На їх озброєнні було 3.580 танків, 47.000 гармат і мінометів, 2.740 літаків (без урахування авіації союзних країн, що налічувала майже тисячу одиниць техніки). У лавах радянської армії перебувало на початку війни близько 5,4 млн. чол. За перші тижні війни її чисельність зросла ще на 3.5 млн. солдатів1. Радянські війська тільки у західних прикордонних округах налічували 2,9 млн. солдатів і офіцерів, мали 9.200 танків, 8.450 літаків і 46.830 гармат і мінометів, а з урахуванням резервів -до 100.000 гармат і мінометів, 12.000 танків, з них 1.861 нових - КВ і Т-34, 18 тис. літаків, з них 3.700 нових типів. (Загалом на озброєнні Червоної армії було тоді 35.490 літаків, 22.600 танків і САУ)2. Навіть за не зовсім повними даними співвідношення сил у смузі Київського Особливого Військового округу (КОВО), який прийняв на себе основний удар на Україні, перевага була на боці Червоної армії. Радянські війська мали 58 дивізій (867,7 тис. чол.) проти 36 (730 тис. чол.) у ворога, 13.634 гармат і мінометів проти 9.700 у німців, 761 танк Т-34 і КВ та 3.440 танків Т-26 і БТ-7 проти 210 середніх і 540 легких танків вермахту та 2.256 літаків, в основному нових типів, проти 800 у "люфтваффе"3.
Слід також зазначити виняткову хоробрість і мужність наших солдатів у перші години і дні війни, про що маємо багато свідчень. Назавжди увійшли в історію війни своїм героїзмом воїни 90-го прикордонного загону під командуванням майора М. Бичковського. О 4 годині 22 червня загін на 45-кілометровій дільниці кордону від села Коритниця до Кристинополя прийняв нерівний бій. Три доби билися воїни до останнього бійця. Геройськи билися воїни 17-ї прикордонної застави під командуванням лейтенанта Ф. Моріна. Захищаючи кордон у Рави-Руської, вони знищили сотні гітлерівців. Серед захисників Брестської фортеці було 17 уродженців Полтавської області. Досить сказати, що попри несприятливу ситуацію в повітрі, радянські льотчики тільки за 22 червня збили 200 ворожих літаків, а старший лейтенант І. Іванов і молодший лейтенант Л. Бутелін повторили подвиг легендарного П. Нестерова, коли таранили ворожі літаки.
Але за перші три тижні війни, незважаючи на мужній опір радянських солдатів, ворожі війська просунулися на сотні кілометрів вглиб нашої території. Червона Армія втратила 3.500 літаків, 6.000 танків, понад 2.000 гармат і мінометів. Катастрофічної поразки зазнали понад 100 дивізій (три п'ятих військ, що перебували у західних прикордонних округах). До ворога потрапили 200 складів - половина, що належала військовим округам і Наркомату оборони. Матеріальні втрати становили близько 80% ручного озброєння (гвинтівок і кулеметів). Німці захопили на складах 5 млн. 400 тис. із 7 млн. 600 тис. гвинтівок, 191 із 240 тис. кулеметів4. Тому солдатам видавалося на день активних боїв півтори обойми патронів, по одній кулеметній стрічці, по чотири снаряди на гармату, що було недостатньо навіть для відбиття однієї атаки ворога. Крім того, гвинтівкою у перших боях був озброєний лише один з трьох воїнів, а інколи і один з п'яти. Все це, певною мірою, свідчить і про те, що частина радянського командування, яка змінила своїх репресованих колег, дійсно готувалась до війни "на ворожій території" і "малою кров'ю". Тому і були так близько від кордону дислоковані військові склади із озброєнням стратегічного значення. Крім того, радянське керівництво не спромоглося ефективно використати час, виграний укладенням із Німеччиною Пакту про ненапад 1939 року, для посилення боєздатності Червоної Армії, зміцнення воєнної економіки, вироблення концепції майбутньої війни і відповідного корегування воєнної доктрини. Було знято з озброєння і виробництва 45- і 76-міліметрові протитанкові гармати, хоча їх снаряди пробивали броню середніх і легких німецьких танків. З великим запізненням були запущені у серійне виробництво танки КВ і Т-34, реактивні установки БМ-13 ("Катюші"). Як результат, протягом двох перших тижнів війни до фашистського полону потрапили 329 тис. червоноармійців і командирів5. А на 26 серпня 1941 року німецький вермахт захопив 1300 тис. військовополонених6.
За словами маршала Г.К. Жукова, сказаними в кінці його життя, "ми вступили у війну, ще продовжуючи бути відсталою в промисловому відношенні країною у порівнянні з Німеччиною". Досить сказати, що у 1940 р. в СРСР парк верстатів становив 1 млн.700 тис. одиниць, а в Німеччині - 2 млн. У виробництві металопрокату німці теж були попереду: 20 млн. тонн проти 13 млн. СРСР. Алюмінію ж Німеччина мала у 5 разів більше. А, наприклад, прокату ми у 1940 р. мали на 200 тис. тонн менше, ніж у 1938 р., тобто 13,1 проти 13,3 млн. тонн. А напередодні війни той же Жуков, очолюючи Генеральний штаб, сліпо виконував вказівки Сталіна. Свідченням цього є його телеграфне повідомлення командуючому Київським особливим військовим округом М.П. Кирпоносу від 10 червня 1941 р.: "Начальник погранвійськ НКВС УРСР доніс, що начальники укріплених районів отримали вказівку зайняти передпілля... Такі дії можуть негайно спровокувати німців до збройного зіткнення... Розпорядження негайно відмініть і донесіть, хто конкретно дав таке самочинне розпорядження"7.
Це було однією з причин, того, що війська Південно-Західного фронту у прикордонній битві вздовж рубежу Луцьк - Броди - Рівне - Дубно втратили 3.464 танки з 4.2018.
Попри героїзм наших воїнів у цій великій прикордонній битві, яка істотним чином вплинула на всі подальші бойові дії, в тому числі і на хід оборони Києва, відзначимо прорахунки командування Південно-Західного фронту на чолі з М.П. Кирпоносом. Це і несвоєчасне приведення військ у бойову готовність; і нереальність планів прикриття, де проявилися прорахунки в оцінці сил і задумів дій противника, що призвело до невигідного розміщення війська і оперативного розташування; і слабка організація бойових дій армій прикриття; невміле управління військами.Несподіваним для командування Південно-Західного фронту виявився і напрямок головного удару противника. Виходячи із оцінки театра воєнних дій (характер місцевості, наявність доріг, конфігурація лінії фронту) М.П. Кирпонос і його штаб дійшли висновку, що ворог основні сили зосередить на львівському напрямі. Насправді група армій "Південь" завдала головний удар північніше Львова на луцькому напрямі.
Наслідки цих помилок вкрай негативно позначилися як на обороні Києва і певною мірою спричинили її трагічний фінал, так і на ході всіх воєнних дій. Значною мірою ряд вищезгаданих помилок з М.П.Кирпоносом повинен розділити його попередник на посаді командуючого КОВО - Г.К. Жуков, який в ті часи був прихильником теорії війни на чужій території і малою кров'ю, хоча пізніше він цього не афішував. Саме Г.Жуков напередодні війни разом з начальником Розвідувального управління Червоної армії П.Голіковим став активно насаджувати у військах думку про те, що Німеччина не збирається нападати на СРСР в 1941 р., позаяк її війська готуються до десантної операції проти Англії. Та ж частина з них, яка зосереджувалася на наших кордонах, нібито була відведена сюди на відпочинок, зокрема через загрозу постійних бомбардувань англійською авіацією. В основі всього цього лежала так звана "Югославська схема", підготовлена берієвською розвідкою на основі даних своєї агентури в Югославії. Ця схема сподобалася і Сталіну. Тому намагання попередника Голікова І.Проскуріна спростувати цю схему і показати, що війна уже на наших кордонах і Німеччина от-от нападе на СРСР, скінчилися для нього розстрілом. Звичайно, пізніше у своїх спогадах Г.Жуков делікатно оминув ці сторінки своєї біографії.
Свідченням намагання випередити ворога і завдати випереджувальний удар по ньому є і роль Г.Жукова у підготовці документа в одному екземплярі за участю С.К. Тимошенка і О.М. Василевського (тоді начальника оперативного управління Генштабу Червоної армії). Документ підготовлено на імя Сталіна не пізніше 15 травня 1941 року. В ньому говориться: "Доповідаю на ваш розсуд міркування щодо плану стратегічного розгортання збройних сил Радянського Союзу на випадок війни з Німеччиною та її союзниками.
Нині Німеччина має розгорнутими майже 230 піхотних, 22 танкових, 20 моторизованих, 10 (виправлено: 13) повітряних і 4 кавалерійських дивізій, а всього майже 286 (виправлено: 287) дивізій.
Із них на кордонах Радянського Союзу, станом на 13.5.41 р., зосереджено до 94 (виправлено: 96) піхотних, 13 танкових, 12 моторизованих і 1 кавалерійська дивізій, а всього 123 (виправлено: 120) дивізії.
Передбачається, що... Німеччина у разі нападу на СРСР зможе виставити проти нас до 144 (виправлено: 137) піхотних, 20 (виправлено: 19) танкових, 18 (виправлено: 15) моторизованих, 2 (виправлено: 4) кавалерійські дивізії, а всього до 189 (виправлено: 180) дивізій...
Імовірніше всього, головні сили німецької армії... усього до 100 дивізій будуть розгорнуті на південь від Дембліна, щоб завдати удару у напрямку Ковель-Рівне-Київ. Цей удар, очевидно, буде супроводжуватися ударами на північ зі Східної Прусії на Вільно, Ригу. А також короткими концентричними ударами з боку Сувалки і Бреста на Волковиськ, Барановичі... Імовірні союзники Німеччини зможуть виставити проти СРСР:
Фінляндія - 15 пд, Румунія - до 25 пд. Зважаючи на те що Німеччина тепер тримає свою армію відмобілізованою, із розгорнутими тилами, вона має можливість випередити нас у розгортанні і завдаванні можливого удару.
Щоб уникнути цього, вважаю за необхідне ні в якому разі не віддавати ініціативи в діях німецькому командуванню, ВИПЕРЕДИТИ противника у розгортанні і атакувати німецьку армію в той момент, коли вона буде перебувати в стадії розгортання"9.