Клопотання подається до суду безпосередньо стягувачем або у порядку, встановленому міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами передбачено, що клопотання про визнання рішення подається через державні органи України, суд приймає до розгляду клопотання, що надійшло через органи державної влади.
Клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, подається у письмовій формі за змістом, встановленим для клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду [2].
Обов'язковим додатком до клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, є документи, встановлені ч. 2 ст. 400 ЦПК України:
1) засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про визнання якого порушується клопотання;
2) офіційний документ про те, що рішення набрало законної сили, якщо про це не зазначено у самому рішенні;
3) засвідчений відповідно до вимог законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо клопотання і документи не оформлено відповідно до встановлених вимог, суд залишає його без розгляду та повертає клопотання разом з документами, що додані до нього, стягувачеві.
Про наявність клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, суд у п'ятиденний строк надсилає повідомлення заінтересованій особі з пропозицією подати проти нього можливі заперечення у місячний строк. Після перебігу зазначеного строку, незалежно від того, було чи не було подане заперечення, суддя постановляє ухвалу про час і місце розгляду клопотання і повідомляє заінтересованих осіб письмово не пізніше ніж за десять днів до його розгляду. За наявності поважних причин суд може за заявою заінтересованої особи перенести час розгляду клопотання, про що повідомити заінтересованих осіб.
Клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, розглядається суддею одноособово у відкритому судовому засіданні. Неявка у судове засідання без поважних причин заінтересованих осіб, яким своєчасно було вручено повістки про виклик до суду, не перешкоджає розгляду клопотання. За результатами його розгляду та розгляду заперечення у разі його надходження суд постановляє ухвалу про визнання в Україні рішення іноземного суду та залишення заперечення без задоволення або про відмову у задоволенні клопотання про визнаннярішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню.
Суд відмовляє у визнанні в Україні рішення іноземного суду у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами такі випадки не передбачені, суд відмовляє у задоволенні клопотання за наявності підстав, передбачених ст. 396 ЦПК України, які були мною перелічені в Розділі ІІ.
Ухвала суду, постановлена з приводу розгляду судом клопотання про визнання в Україні рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, має відповідати таким вимогам, повинна складатися з:
1) вступної частини із зазначенням:
- часу і місця її постановлення;
- прізвища та ініціалів судді (суддів — при колегіальному розгляді);
- прізвища та ініціалів секретаря судового засідання;
- імен (найменувань) сторін та інших осіб, які брали участь у справі;
- предмета позовних вимог;
2) описової частини із зазначенням суті питання, що вирішується ухвалою;
3) мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу;
4) резолютивної частини із зазначенням:
- висновку суду;
- строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження [1].
Копія такої ухвали у триденний строк з дня постановлення надсилається заінтересованим особам, які мають право оскаржити її в апеляційному, касаційному, іншому процесуальному порядку, встановленому ЦПК України [2].
Висновки
Таким чином, при вирішенні питання про прийняття клопотання про визнання та виконання рішення іноземного суду суд повинен досконально перевіряти відповідність їх вимогам міжнародних угод та законодавству відносно форми, змісту, мови, переліку доданих документів, враховувати, що питання про виконання рішень може вирішуватись лише в межах, визначених в клопотанні, а саме — подаватись лише особою, на користь якої постановлене рішення, або належно уповноваженим її представником.
Питання визнання і виконання іноземних судових рішень, у тому числі з окремих категорій справ, врегульовані міжнародними конвенціями. Так, з метою забезпечення взаємного визнання і виконання рішень за позовами міжнародного або внутрішнього характеру про утримання дітей, які народилися у шлюбі, а також позашлюбних і усиновлених дітей була прийнята Гаазька конвенція про визнання і виконання рішень у справах про аліментні зобов'язання щодо дітей від 15 квітня 1958 р.
Дальшим розвитком її положень стала Гаазька конвенція про визнання і виконання рішень, які належать до аліментних обов'язків від 2 жовтня 1973 р.
Комплексному вирішенню питань визнання і виконання іноземних судових рішень присвячена Гаазька конвенція про визнання і виконання іноземних судових рішень у цивільних і торговельних справах від 1 лютого 1971 р.
Рішення іноземного суду — рішення іноземних судів у цивільних, трудових, сімейних справах, вироки іноземних судів у кримінальних справах у частині, що стосується конфiскацiї майна та відшкодування шкоди потерпілим, а також рішення іноземних арбiтражiв та акти інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних, трудових, сімейних справ, що набрали законної сили i підлягають визнанню та виконанню на території України відповідно до міжнародних договорів України.
Виконання рішень шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, а також на інші активи, крім грошових, на практиці супроводжує велика кількість проблем. Так, всі активи компанії та її кошти можуть навіть не вказуватись у бухгалтерській документації, і державному виконавцю часто доводиться проводити величезну роботу для визначення активів, на які можна звернути стягнення.
Отже, можна зробити висновок, що головні труднощі в процесі врегулювання спірних питань між сторонами трапляються саме на стадії виконання рішення суду. З огляду на це механізми регулювання цього процесу потребують подальшого вдосконалення на національному та міжнародному рівні.
Список використаної літератури
1. Цивільний процесуальний кодекс України 2004р., прийнятий Верховною Радою України 18.03.2004р. (із змінами внесеними згідно із Законом України від 16 березня 2006р. №3570-ІV);
2. Лунц Л.А., Маришева Н.І. "Курс міжнародного приватного права. Міжнародний цивільний процес" — М., 1976. – 516с.;
3. Шак X. Міжнародне цивільно-процесуальне право. — М., 2001. – 478с.;
4. Цивільний процес: підручник / за ред. проф. Комарова В.В. – Х.: ВАТ "Одісей", 2001. – 704с.;
5. Цивільне процесуальне право України: Навчальний посібник / За заг. ред. С.С. Бичкової. – К.: Атіка, 2006. – 384с.;
6. Цивільне процесуальне право України: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. – К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2005. – 624с.;
7. Вісник Верховного Суду України. — 1998. — № 1;
8. Договір між Україною та Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 13.12.1993р.;
9. Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж від 21.04.1961р.;
10. Закон України "Про виконавче провадження" № 606-ХІV-ВР від 21.04.1999р.;
11. Закон України "Про міжнародне приватне право" № 2709- ІV-ВР від 23.06.2005р.;
12. Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10.06.1958р.;
13. Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, укладена державами-членами СНД від 22.01. 1993р.;
14. Угода про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992р.