Важливим фактором у розвитку кооперативно-культурного просвітництва стало видання кооперативної періодики, літератури економічного та культурно-освітнього змісту. Проаналізовано розвиток бібліотечної справи, якій сприяла пільгова політика кооперативних видавництв щодо реалізації літератури. Збагачувати фонди кооперативним бібліотекам допомагали українські видавничі кооперативи, а також книгарні, які працювали на кооперативних засадах. У прилученні населення краю до української книги велику роль відіграли так звані “мандрівні бібліотеки” РСУК.
Важливим засобом культурно-освітньої діяльності і кооперативної пропаганди стали щорічні кооперативні свята, які формували в українців почуття гордості за власний народ, сприяли піднесенню національної свідомості. З метою активізації агітаційної роботи в масах при кооперативах організовувались постійно діючі самоосвітні гуртки, спеціальні “пропагандивні комітети”, до штату ПСК і ОСК залучались т. зв. “мандрівні пропагатори”, завдання яких полягало у піднесенні кооперативної свідомості населення. Активну пропаганду кооперативної ідеї розгорнуло створене у 1936 р. “Товариство українських кооператорів”. Його члени – відомі теоретики і практики української кооперації – організовували наукові конференції, кооперативні свята, проводили лекції для населення. Широку кампанію під гаслом “Скріпимо кооперацію масовим членством” у 1932 р. розпочали кооперативні секції при філіях і кружках “Союзу українок”, які у 1934-1938 рр. налагодили співпрацю з місцевими громадськими та кооперативними установами, залучили до кооперативного руху понад 55 тис. жінок.
Розглядається співпраця кооперації з товариством “Рідна школа”. З 1931 р. курс кооперації був обов’язковим для вивчення в усіх навчальних закладах “Рідної школи”, широкого розповсюдження набула практика організації дитячих кооперативів (у 1931 р. їх було 248). Для підвищення рівня кваліфікації вчителів “Рідної школи” РСУК організовував заочні курси кооперативних знань, готував методичні посібники.
Кооперація надавала фінансову підтримку українським громадським організаціям: “Просвіті”, “Рідній школі”, “Союзу українок”, “Сільському господареві”, вела доброчинно-благодійницьку і меценатську діяльність.
Кооперація сприяла піднесенню культури господарювання українського народу. Зміст і засоби роботи у цьому напрямі визначалися необхідністю поширення передових форм господарської самодіяльності, що мало сприяти піднесенню прибутковості селянських господарств, а отже підвищенню добробуту й рівня життя українського населення.
Закупівельно-збутові кооперативи здійснювали заготівлю і централізований збут продукції, виготовленої у селянських господарствах, постачали селянам споживчі товари за цінами, на 10-20 % нижчими від ринкових. З метою піднесення господарської культури села кооперативи організовували закупівлю сільськогосподарської техніки: плугів, сіялок, культиваторів та ін., будували елеватори з механічним устаткуванням. Щодо піднесення культури господарювання кооперативи тісно співпрацювали з товариством “Сільський господар”. Для організації фахової допомоги селянам при його підтримці до повітових і окружних союзів було введено штатних агрономів, які розгорнули пропаганду за раціональний обробіток землі, сівозміну та ефективне використання різних мінеральних добрив, проведення меліорації тощо. У результаті дотримання їхніх рекомендацій підвищувалася врожайність сільськогосподарських культур. У 1928 р. між керівниками “Сільського господаря”, РСУКу, “Маслосоюзу” і “Центросоюзу” було досягнуто домовленості, згідно з якою координацію діяльності агрономів у повітах і піднесення агрономічної культури села взяв на себе “Сільський господар”, а фінансове забезпечення праці агрономів і налагодження збуту продукції здійснювали кооперативні організації.
Могутньою силою в піднесенні добробуту та економічному поступі українського села стала молочарська кооперація. За реалізацію молока селяни отримували сталий прибуток, що складав 20-30 злотих щомісяця. Молочарні дбали про підвищення якості української продукції, модернізацію виробництва. Під впливом кооперації селяни почали приділяти більше уваги раціональному годуванню корів, дбати про купівлю високопродуктивних тварин.
Важливим завданням української кооперації стало налагодження різних видів кооперативного промислу. У 1936 р. 106 кооперативних організацій мали виробничі відділи як побічні галузі діяльності, 26 кооперативів були самостійними промисловими підприємствами.
Вагому роль у розвитку сільськогосподарського виробництва відігравала кредитна кооперація. Надання коротко- та довготермінових кредитів населенню (відсотки від позик становили не більше 10 %) дало змогу позбутися лихварства. “Центробанк” активно кредитував експортні операції сільської закупівельно-збутової кооперації, що значною мірою сприяло сільськогосподарському виробництву, інвестував усі типи українських кооперативів.
У цілому українська кооперація у міжвоєнний період мала реальний позитивний вплив на всі сфери національного життя Західної України, сприяла внутрішньому згуртуванню українського селянства, підвищенню економічного рівня життя. Піднесення українського кооперативного руху в Західній Україні яскраво засвідчувало здатність українського селянства вміло поєднувати природну працелюбність із прагненням та готовністю запроваджувати економічні новації у свою господарську діяльність.
У висновках узагальнено результати проведеного дослідження:
1. Основою ідеології українського кооперативного руху була орієнтація на перетворення кооперативів в осередки українського національного руху, які повинні були забезпечити економічні підвалини самостійного розвитку нації в умовах бездержавності і в такий спосіб підготувати українство до боротьби за національні ідеали й державну незалежність.
2. Для кооперативного руху Західної України у 20-30-х роках ХХ ст. була притаманна здатність до саморозвитку: кооперативна організація зростала чисельно внаслідок об’єктивних національних потреб, спираючись на людський потенціал і підтримку українського населення.
3. Практично всі українські політичні об’єднання прагнули до налагодження та поглиблення зв’язків з кооперативами, намагалися надавати українському кооперативному рухові певну організаційну підтримку, що загалом позитивно позначалося на його розвитку. Водночас партії намагалися використати кооперативні організації як трибуну у боротьбі за маси, допоміжний засіб для досягнення власних політичних цілей. Це призводило до загостення політичного протистояння навколо кооперації і перешкоджало конструктивній, творчій діяльності кооперативів. Найбільший вплив на кооперацію мали партії національно-демократичного спрямування.
4. Розвитку українського кооперативного руху активно сприяла Українська греко-католицька церква. Представники духовенства пропагували кооперативну ідею, ініціювали створення кооперативних організацій у своїх парохіях, керували ними. Спільно з “Просвітою”, “Рідною школою”, “Союзом українок”, “Сільським господарем” та іншими громадськими організаціями кооперація забезпечувала потреби українства у життєво важливих суспільних сферах.
5. Налагодження та поглиблення зв’язків із національними інституціями забезпечували результативність громадської діяльності українських кооперативних організацій. У свою чергу, українська кооперація була джерелом матеріальної підтримки для національних громадсько-політичних і культурно-просвітницьких організацій.
6. Чітко налагоджена система кооперативного просвітництва забезпечила підготовку патріотично налаштованих фахівців для кооперативної і господарської роботи, внаслідок чого змінилася структура українського суспільства – з’явилася чимала група кооперативних працівників різних рівнів, яка, наперекір польським властям, докладала максимум зусиль для розвитку українського національного життя.
7. Кооперація втягувала селян у товарно-грошові відносини, прилучала до новітніх технологій та передових європейських методів господарювання, що сприяло внутрішньому згуртуванню українського селянства, а відтак ставало важливою передумовою піднесення його господарської культури і підвищення соціально-економічного рівня життя.
8. Теоретичне узагальнення досвіду розвитку кооперативного руху в Західній Україні дає можливість визначити кілька основних властивостей, характерних для української кооперації. По-перше, кооперація здатна вирішувати масштабні і багатопланові економічні завдання. По-друге, кооперативні організації можуть сприяти вирішенню складних соціальних проблем суспільства, насамперед, підвищити зайнятість населення, підтримати найменш захищені його верстви. По-третє, кооперативні організації можуть сприяти формуванню в широкого загалу людей особистої відповідальності за результати праці, відновленню кращих принципів моральності. Все це може позитивно позначитися не лише на розвитку сучасної української економіки, а й на морально-психологічній атмосфері в суспільстві.
Основний зміст і положення дисертації викладено у таких публікаціях авторки:
1. Дрогомирецька Л. Р. Проблема взаємин західноукраїнських кооперативних організацій і польських урядових кіл у 1920-1939 рр. // Українсько-польські відносини в Галичині у ХХ ст. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 21-22 листопада 1996 р. – Івано-Франківськ, 1997. – С. 230-234.
2. Дрогомирецька Л.Р. Кооперативний рух в документах і матеріалах українських політичних партій Західної України (1920-1939 рр.) // Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє. – Тернопіль, 1997. – С. 57- 60.