Збаразько-Зборівська кампанія 1649 р. та її результати
У той час, як розгорталися події на землях південно-східної Білорусі, під Річицею і Лоєвом, польський король на чолі коронних військ і частини шляхетського ополчення 17 липня залишив Люблін і через Старе Замостя, Сокаль і Топоров просувався в напрямку Волині. Богдан Хмельницький в цей час переслідував польські коронні та надвірні війська, що відступали від Старокостянтинова, і також 17 липня розпочав штурм Збаразької фортеці. За її мурами знайшли захист загони регіментаря А.Фірлея та надвірні корогви князя Вишневецького.
Ще на шляху до Збаража, вранці 9 липня 1649 р., відбулося об’єднання української армії з ордами хана Іслам-Гірея (всього близько 40 тис. вояків). Хмельницький мав у своєму розпорядженні приблизно 80–90 тис. чоловік, з них більше половини, тисяч 50–60, було випробуваних у боях досвідчених вояків, а решта — вчорашні селяни і міщани.
Зважаючи на свою чисельну перевагу, гетьман організовував багаторазові штурми фортечних валів, деякі з них були досить близькими до успіху. Польська коронна армія та надвірні загони захищалися з відчайдушністю приречених, навіть раз по раз організовуючи власні контратаки. Визначні військові здібності в обороні Збаража продемонстрував князь Я.Вишневецький, котрий по суті її й очолив. З українського боку під стінами Збаразької фортеці невмирущою славою покрив себе улюбленець козацьких низів — полковник Станіслав Мрозовицький (оспіваний у народних думах як полковник Морозенко).
Особливо активізувалися козацькі приступи з кінця липня — початку серпня, коли за наказом гетьмана Хмельницького навпроти фортечного муру було насипано рівний з ним по висоті земляний вал, звідки козацька артилерія могла обстрілювати весь табір противника.
Генеральний штурм було розпочато 6 серпня. В його перебігу козакам вдалося подекуди захопити ворожі позиції, та все ж втримати їх через відчайдушний опір польських жовнірів і шляхти не вдалося. Попри все, становище останніх стало по-справжньому критичним, оскільки козаки в ніч на 18(8) серпня насипали навколо польського табору ще декілька валів, а крім того надійно перекрили будь-яке сполучення тих, хто залишався у фортеці, з навколишнім світом. Внаслідок чого в Збаражі виникли великі проблеми із продовольством, питною водою.
Від остаточного розгрому захисників Збаража порятувало те, що врешті-решт на допомогу підходив Ян Казимир з коронною армією та посполитим рушенням (понад 20 тис. жовнірів і шляхти та близько 15 тис. обозних і військових слуг, при 30 гарматах). У ніч з 13 на 14 серпня (за ст. ст.) за результатами наради гетьмана Хмельницького та хана Іслам-Гірея близько 40 тис. козаків і 20 тисяч татар було знято з облоги Збаразької фортеці і спрямовано навперейми королю, аби не допустити його наближення до Збаража.
Хмельницькому та Іслам-Гірею вдалося здійснити свій марш на зустріч Яну Казимиру доволі блискавично й непомітно для ворожої розвідки. Отож справжнім шоком для короля та його оточення став несподіваний напад козаків і татар на авангард та обоз польського війська, щойно те розпочало вранці 25 (15) серпня 1649 р. переправу через р. Стрипу в районі Зборова (нині — районний центр Тернопільської обл.). Атакуючим вдалося зім’яти польські дозори, покликані захищати переправу, та завдати відчутних втрат полкам, кинутим королем на ліквідацію прориву. Полк С.Вітовського, корогви литовського підканцлера К.Сапєги та старости Б.Оссолінського полягли майже в повному складі. Серед польських жовнірів почалася паніка і вони кинулися до Зборова.
Втім, виявлена королем холоднокровність у такий скрутний час, дозволила вишукати польські полки для відбиття козацьких і татарських атак. Праве крило польського фронту очолив подільський воєвода С.Потоцький, ліве — краківський староста Є.Любомирський, центр, де було зосереджено артилерію та піхоту — С.Корецький. Ян Казимир перебував на лівому крилі. За його наказом було розпочато зведення захисних валів, але завершити будівництво не встигли — на горизонті з’явилися передові загони Хмельницького та Іслам-Гірея.
Спершу основний удар було нанесено на центр та праве крило. Тут велику активність виявляли татари, але сильний зустрічний вітер заважав їм вести прицільний і дошкульний обстріл поляків з лука. Згодом масованого удару було завдано на правому крилі і він виявився настільки потужним, що польські корогви не витримали й почали відступати. З поля бою втекли деякі магнати і коронний канцлер. Дуже швидко втеча почала набирати масового характеру й утікаючих жовнірів і шляхту не могли зупинити навіть заклики короля та його намагання змусити оголеною рапірою своїх підданих до виконання військового обов’язку.
Зібравши біля себе дві козацькі корогви та 200 рейтарів особистої охорони, Ян Казимир зумів на деякий час стримати наступ і це дозволило привести до тями решту війська та порятувати табір від цілковитого розгрому. Лише перед настанням ночі український гетьман і кримський хан віддали наказ про припинення атак.
Як свідчив Войцех М’ясковський, один з учасників тих подій, котрий мав змогу із середини побачити всю критичність ситуації, в яку потрапив король і його військо під Зборовом: "Уже кількасот років не була Польща й жоден король у такій скруті... доки буде Польща, доти й цей день буде пам’ятний... поразкою і різаниною братів наших, трупи яких на велику милю вкрили зборівські поля..."
Справді, на вечір 25 (15) серпня 1649 р. Річ Посполита опинилася на краю прірви. Військо було погромлене й деморалізоване. Під ногами шляхетного товариства то тут, то там валялися військові хоругви. І, як справедливо зауважує польський історик Я.Качмарчик, лише тісне козацько-татарське кільце навколо польської армії стримувало вцілілих після погрому жовнірів від утечі. Натомість, у таборі кружляли чутки про втечу з нього короля та сенаторів. Варто сказати, що Яну Казимиру й справді пропонували під покровом ночі таємно виїхати до Львова. І все ж цього разу Речі Посполитій вдалося уникнути повної ганьби, обмежившись лише ганьбою частковою.
Ніч з 15 на 16 серпня (за ст. ст.) 1649 р., за визначенням М.Грушевського, стала однією з найтрагічніших в українській історії. Підставою для таких оцінок істориків слугувала не кількість людських жертв, а далекосяжні політичні наслідки подій, що тоді сталися. Справа в тому, що перебуваючи під загрозою повного знищення та не маючи засобів, аби в якийсь спосіб зарадити становищу, польський уряд за ініціативи коронного канцлера Є.Оссолінського вирішив піти на укладення сепаратної домовленості з кримським ханом і звернувся з відповідною пропозицією до Іслам-Гірея.
Наступного дня бої розгорнулися з новою силою, щоправда, участь татар у них дедалі більше згасала. Під вечір 26 (16) серпня хан віддав наказ про припинення атак і початок переговорів з поляками. Для їх проведення було виряджено ханського візира (главу уряду) Сефер Кази-агу й це недвозначно продемонструвало їх формат: Польща воліла вести перемовини з ханом як суб’єктом політичної взаємодії, а український гетьман мав скоритися волі сторін. Такий варіант цілком задовольняв Іслам-Гірея, котрий ще за облоги Збаража демонстрував дивну воєнну пасивність, в якій дослідники схильні вбачати прояви його невдоволення зростанням могутності козацької України та надмірне послаблення Речі Посполитої. Адже для кримської еліти найбільш прийнятним варіантом було обопільне послаблення сторін, з уникненням того, аби на північних кордонах ханату постала могутня Українська держава.
Зборівська мирна угода 1649 р.
На переговорах з польським канцлером Оссолінським, що розпочалися увечері 26 (16) серпня, Сефер Кази-ага висунув вимоги збільшення козацького реєстру до 40 тис. чоловік, надання дозволу татарам брати на теренах Речі Посполитої ясир і здобич, виплати 200 тис. талерів та гарантувати присилання в Крим щорічних упоминків (подарунків).
Переданий коронному канцлеру український проект мирної угоди передбачав: визнання королем і Річчю Посполитою автономії Української держави в територіальних межах Київського, Брацлавського, Чернігівського, східних районів Волинського та Подільського воєводств; скасування обмежень щодо кількості реєстрового козацтва; ліквідація унії; зрівняння в правах православної церкви з католицькою тощо.
До узгодження основних проблем польсько-кримської приязні дійшло 27 (17) серпня, а остаточно всі суперечливі питання було знято вже наступного дня. Договір передбачав проголошення вічної приязні сторін і надання взаємної допомоги проти спільного ворога; польське керівництво брало на себе зобов’язання щорічно надсилати в Крим упоминки; не перечити хану в залученні ним для потреб військової кооперації Війська Запорозького проти третьої сторони; та залишити козаків при їхніх давніх правах і вольностях "згідно окремої угоди". Іслам-Гірей зі свого боку обіцяв недопущення нападів татар на землі польського короля, надання йому в разі потреби військової допомоги та звільнення з облоги Збаража (за окрему плату в 200 тис. талерів). Хан також обіцяв при виведенні орд до Криму чинити "якнайменшу шкоду" місцевому населенню, що, по суті, було прихованою згодою Яна Казимира на захоплення ординцями ясиру та пограбування земель, що перебували під владою королівської адміністрації.
Укладення ханом договору з королем ставило Хмельницького у вкрай важке становище — заручника їхньої волі. Зважаючи на це, українській стороні довелося піти на певні поступки полякам, які й були закріплені в Зборівському договорі 1649 р., що набрав вигляду "Декларації ласки його королівської милості шляхетному гетьманові й Війську Запорозькому" й був урочисто стверджений присягою сторін 19 серпня 1649 р. Якими ж були умови досягнутого миру?