ЗМІСТ
1. Т.О. Коломоєць як провідний український вчений-правознавець у галузі адміністративістики
2. Викладення наукових розробок Т.О. Коломоєць у галузі дослідження адміністративного примусу у публічному праві України
Список використаних джерел та літератури
1. Т.О. Коломоєць як провідний український вчений-правознавець у галузі адміністративістики
Тетяна Олександрівна Коломоєць народилася 15 листопада 1972 р. у місті Запоріжжя.
У 1996 році закінчила юридичний факультет Запорізького національного (державного) університету, отримала диплом юриста з відзнакою. Свою науково-педагогічну роботу розпочала з серпня 1996 року в ЗНУ, працювала асистентом, викладачем, старшим викладачем, доцентом, професором кафедри. Працювала асистентом (1996 р.), згодом – викладачем (1997–1998 рр.), старшим викладачем (1998–1999 рр.), доцентом (1999–2005 рр.), професором (з 2005 р.). Тетяна Олександрівна Коломоєць обіймала посади заступника декана юридичного факультету з наукової роботи (1996–2001 рр.), заочного відділення (2000–2005 рр.), з навчальної роботи (2005– 2006 рр.), декана (з 2006 р.), завідувача кафедри адміністративного та господарського права ( з 2005 р.).
Керівник науково-пошукового товариства студентів та викладачів ЗНУ з дослідження проблем адміністративного права, член Запорізької обласної міжвідомчої координаційно-методичної ради з правової освіти населення, Асоціації працівників України, Запорізького обласного осередку громадської організації "Союз юристів України", спеціалізованих вчених рад по захисту дисертацій, редакційних юридичних журналів, член методичної та наукової комісій МОН України. Голова секції "Право" історико-географічного профілю Запорізького обласного відділення МАН України, голова журі Запорізької обласної учнівської олімпіади з правознавства, член Науково-технічної ради ЗНУ, вченої ради ЗНУ.
Напрямами наукової діяльності Т. О. Коломоєць є такі: адміністративне право, адміністративно-деліктне право, проблеми правничої освіти в Україні.
У 1999 році захистила кандидатську дисертацію "Штрафи за законодавством про адміністративні правопорушення". У 2005 році - докторську дисертацію "Адміністративний примус у публічному праві України". У 2002 році присвоєно вчене звання доцента, а у 2006 році вчене звання професора, з 2007 року Залужений юрист України. У 2008 році обрана академіком Академії вищої освіти України (відділення «Право»).
У коло наукових інтересів входять питання адміністративно-деліктного законодавства адміністративного процесу, правове регулювання державної служби, адміністративне право зарубіжних країн, адміністративні послуги. Здійснює керівництво аспірантами та здобувачами за спеціальністю 12.00.07. "адміністративне право і процес; інформаційне право; фінансове право".
Автор 23 навчальних посібників, 8 підручників, підготувала 30 монографій, серед яких – ''Виконавча влада і адміністративне право'', ''Штрафи за законодавством про адміністративні правопорушення України'', ''Адміністративна юрисдикція в Україні: питання теорії та практики'', ''Адміністративний примус у публічному праві України''.
Крім цього, у творчому доробку Тетяни Олександрівни 250 наукових статей, 70 навчально-методичних рекомендацій, розробок, словників, наукових коментарів з проблем адміністративного права.
Викладає дисципліни адміністративно-правового циклу: ''Адміністративне право України'', ''Адміністративна відповідальність'', ''Адміністративна реформа в Україні'', ''Міжнародні стандарти державного регулювання''; здійснює керівництво дипломними, курсовими та магістерськими роботами. Відзначена державними нагородами.
Вона є керівником науково-пошукового товариства студентів та науковців вищих навчальних закладів Запорізької області з дослідження проблем адміністративного права, спеціальної науково-дослідної теми ''Основні напрями реформування законодавства України у контексті європейської інтеграції'', науковим керівником студентів-лауреатів всеукраїнських, міжрегіональних конкурсів наукових праць (Запорізької обласної державної адміністрації для обдарованої молоді 2000–2006 рр., Академії правових наук України 1999–2000 рр., конкурсу з природничих, технічних і гуманітарних наук 2005–2006 рр. та ін.).
Організатор проведення міжнародної науково-практичної конференції ''Запорізькі правові читання'', Форуму вчених-адміністративістів південно-східних регіонів України, науково-практичних конференцій ''Концепція реформу-вання законодавства України'', ''Проблеми права очима молодих учених''.
Здійснює керівництво аспірантами та здобувачами, підготувала 4 кандидатів юридичних наук.
Головний редактор наукового журналу ''Вісник Запорізького національного університету. Юридичні науки'', член редакційних колегій Всеукраїнських юридичних журналів.
З 2002 р. – координатор юридичного ''клінічного'' навчання у вищих навчальних закладах Запорізької області, співорганізатор постійно діючих науково-практичних заходів на базі Центру підвищення кваліфікації державних службовців.
Голова журі історико-географічного профілю (секція ''право'') Запорізького обласного відділення Малої академії наук учнівської молоді, Запорізької обласної олімпіади з правознавства. Член Запорізької обласної міжвідомчої координаційно-методичної ради з правової освіти населення, науково-методичної ради з права при Міністерстві освіти і науки України.
Відзначена Почесними грамотами Запорізької обласної державної адміністрації, Запорізької обласної ради, Малої академії наук України, Міністерства освіти і науки України. Стипендіат Кабінету Міністрів України для молодих учених (2002–2004). Лауреат премії Кабінету Міністрів України за особливі досягнення молоді у розбудові держави в номінації ''За наукові досягнення''(2005).
Нагороджена нагрудним знаком Міністерства освіти і науки України ''Петро Могила'' (2006), ювілейною медаллю ''За розвиток Запорізького краю'' (2006). Переможець конкурсу ''Господиня Запорізького краю'' у номінації ''Жінка – працівник освіти і науки'' (2007).
2. Викладення наукових розробок Т.О. Коломоєць у галузі дослідження адміністративного примусу у публічному праві України
Будь-яке визначення держави містить вказівку на існування як невід'ємної складової спеціального державного апарату, наділеного примусовими повноваженнями щодо забезпечення дисципліни та правопорядку, як і визначення права — на примусову забезпеченість з боку держави, тобто доки буде існувати держави, доти і державно-правовий примус, що застосовується на чітко визначених правових засадах уповноваженими державними органами, потенціал якого постійно модифікується і вимагає ґрунтовного наукового дослідження та нормативного закріплення. Існуючий вже протягом досить тривалого часу розподіл державно-правового примусу на різновиди в залежності від виду норм права, за порушення яких застосовується (адміністративний, кримінальний, дисциплінарний, цивільно-правовий тощо), істотно застарів й актуалізував науковий пошук нових критеріїв, найоптимальніший серед яких був запропонований А.Т. Комзюком у 2001-2003рр., — норми якої галузі визначають засади застосування примусових заходів, такий виділяється і вид. Однак саме цей критерій і обумовив появу гострої дискусії у середовищі вчених-юристів щодо виділення нових нидів державно-правового примусу (фінансового, податкового, митного, інформаційного та ін.) або ж модифікації потенціалу вже існуючих. Аналіз властивостей відповідних примусових заходів, засади застосування яких визначаються у фінансовому, інформаційному, митному, податковому, земельному, екологічному праві, на жаль, не дає підстав погодитися з тезою про виокремлення нових різновидів державно-правового примусу, оскільки, у більшості своїй, відповідні примусові заходи зберігають ознаки традиційного адміністративного примусу, а специфічних ознак занадто мало для виділення їх у самостійні різновиди державно-правового примусу. У той же час, ці заходи не можна віднести і до адміністративного примусу саме завдяки наявності специфічних властивостей. Отже, на порядку денному пошук нового варіанту розподілу державно-правового примусу на різновиди з урахуванням новітніх орієнтирів правотворчих процесів в Україні, формування національної правової системи, серед яких чинне місце посідає розподіл права на приватне та публічне. В основу розподілу державно-правового примусу на різновиди слід покласти розмежування права на публічне та приватне як "супергалузі" норм права, які визначають засади та специфіку різновидів застосування відповідного примусу.
Особливий акцент варто зробити на дослідженні примусу в публічному праві України, бо саме останнє, як нормативне підґрунтя, визначає легальні засади застосування державного (державно-правового) примусу, характеризується субординаційним характером стосунків між суб'єктами правовідносин, домінуванням імперативних, директивно-зобов'язуючих норм, орієнтацією на задоволення сумарного, загального соціального інтересу у кожній із сфер суспільного життя. В залежності ж від суб'єкта застосування та процесуального режиму примусу у публічному праві України, його слід розподілити на судовий та адміністративний, останній із яких характеризується специфічним полі-структурним характером і становить неабиякий науковий та практичний інтерес.
Саме виділення адміністративного примусу у публічному праві України дозволяє вирішити вищезазначену наукову суперечку й об'єднати, з урахуванням системи публічного права України при обов'язковій наявності всіх її елементів (галузей права, галузей законодавства, елементів "публічного" у приватному), однак при частковому їх змістовному наповненні, а також з акцентом на адміністративний (позасудовий) порядок застосування відповідного примусу як однієї з його ознак, в якості складових адміністративного примусу у публічному праві України: адміністративний примус в адміністративному праві України (як основу, базис), адміністративний примус у фінансовому, податковому, митному, інформаційному, а також земельному та екологічному праві (при цьому три останні складові характеризуються певною специфікою завдяки наявності публічно-правового методу регулювання відповідних суспільних відносин).