1.3 Значення досліджень сутності адміністративної юстиції в Україні та їх місце в сучасній науковій діяльності
Роль і місце адміністративної юстиції в правовій системі надзвичайно істотна. Проблема наукового дослідження сутності адміністративної юстиції має нині велике теоретичне і практичне значення: вона концентрує у собі не тільки історичні та суто юридичні, а й сучасні соціально-політичні аспекти вітчизняної юридичної науки.
Відомо, що результатом юридичної наукової творчості є, насамперед, теоретичні ідеї про суд і судову діяльність. Вони впливають на праворозуміння категорії судового права, але не на розвиток законодавства про судовий устрій та організацію судової влади. Для доктрини судового права принципове значення мають її дієвість, визнання, обсяг розповсюдження і впливу на суспільні відносини, що визначає самодостатність цього явища.
Доктрина за змістом і метою — схвалене наукою вчення, яке асоціюється із поняттям «школа правової думки (концепції)» або з авторитетним юристом. Тому наука є джерелом доктрини. Під час здійснення правосуддя судді звертаються до авторитетних наукових джерел (науково-практичних коментарів Конституції України, кодексів галузевого права, процесуальних законів), що формує їх суддівське уявлення у конкретних справах щодо правових явищ, правовідносин, правового статусу суб’єктів права тощо. Юридична наука значною мірою впливає на судову діяльність, але не може сприйматись як вирішальна у праворозумінні через дискусійність. Принципи та ідеї мають для судової діяльності важливе методологічне значення, тому що вони пов’язані з аналогією права, але доктрина завжди базується відповідно до волі законодавця на юридичній силі норм, які мають бути застосовані судом. Саме тому доктринальний підхід у судовій діяльності (щодо предмета судового права) повинен мати свою методологічну базу.
У сучасному вітчизняному правознавстві створено передумови для формування нових поглядів вчених-юристів на зміст і форми судової діяльності, контрольні функції судової влади, застосування доктринальних підходів у здійсненні правосуддя як форми правозастосування і правотворчості, а спрямування змісту судових актів пропонується розглядати як виконання безпосередньо регулюючої функції стосовно учасників (сторін) судового процесу [4; с. 10].
РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА З ТОЧКИ ЗОРУ ПРОФ. СЕЛІВАНОВА А.О.
Досліджуючи Кодекс адміністративного судочинства України (далі – КАС), проф.. Селіванов А.О. звертає увагу на те, що вже сама назва Кодексу відображає теоретико-правову концепцію, що активно розвивалася протягом останнього десятиріччя у вигляді форм і засобів функціонування адміністративної юстиції, зокрема, адміністративного процесу як складного судового явища. Йдеться про наявні у ньому складові: адміністративне судочинство, адміністративне провадження (за складами адміністративних правопорушень) та адміністративно-процесуальний розгляд справ. Сучасні наукові уявлення про адміністративне судочинство відрізняються від традиційних концепцій адміністративної юстиції, яка становить фундамент юридичної ваги у структурі адміністративного процесу [5]. На відміну від позиції російських вчених, які досліджують проблеми адміністративної юстиції (Ю.М. Старилов та інші), ми розрізняємо вказані категорії, оскільки головний смисл і завдання адміністративного судочинства — забезпечити дотримання принципу верховенства права у відносинах між публічними органами державної влади та місцевого самоврядування з людиною і громадянином, при цьому враховувати міжнародні зобов’язання України та практику Європейського суду з прав людини [6; с. 107]. Нормативні положення Конституції України про здійснення судової влади за допомогою адміністративного судочинства є конституційно-правовим базисом, на основі якого відбуватиметься формування адміністративної юстиції в Україні як організаційно-правової форми здійснення права на судовий захист незалежним і неупередженим судом.
Отже, адміністративне судочинство слід визначити як систему принципів та адміністративно-процесуальних норм, які зумовлюють і регламентують порядок розгляду судом справ щодо публічно-правових спорів, котрі виникають у сфері адміністративно-правових відносин між суб’єктами права (фізичні та юридичні особи) у сфері здійснення владних управлінських функцій. З цього випливає, що сучасне адміністративне судочинство стає, у певному розумінні, важливою формою захисту публічних прав та свобод людини і громадянина, а також законних інтересів публічних осіб. Таким чином, законодавець з прийняттям КАС відкрив шлях становленню нового процесуального судочинства у сфері судового контролю за публічним управлінням, втілюючи в життя пріоритет конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина.
Адміністративний процес згідно з визначенням, яке міститься у п. 5 ст. 3 Кодексу, становлять правовідносини, що складаються під час здійснення адміністративного судочинства. Однак, на думку проф. Селіванова А.О., через це не дуже вдале з правової точки зору формулювання обмежується простір для науково-практичної перспективи щодо формування складної концепції адміністративного процесу, зважаючи на значний нормативний обсяг регулювання у майбутньому адміністративно-правових (публічних) відносин.
Перший висновок, який одразу слід зробити, з’ясовуючи сутність адміністративного судочинства, це позбавлення його деліктної складової, коли юрисдикційна діяльність з метою застосування заходів примусу до фізичних або юридичних осіб (точка зору I.П. Голосніченка) при вирішенні індивідуально-конкретних справ не належить до його компетенції, оскільки може здійснюватись, як правило, чисельним складом уповноважених на це посадових осіб [7; с. 120].
Другий висновок, який спонукає до запровадження адміністративної юстиції, стосується підвищення ефективності правосуддя, коли можна оскаржити до суду всі рішення (нормативно-правові акти чи правові акти індивідуальної дії), дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень (органів влади і місцевого самоврядування та їх посадових осіб), що дає впевненість громадянам та юридичним особам, що їхні права і свободи, можливості у сфері здійснення повноважень, права економічного і соціального характеру, виборчі права та інші можна захистити в суді. Отже, у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності (державного управління) захист законних прав та інтересів здійснює судова влада, яка є кінцевою інстанцією у вирішенні спорів про право.
Третій висновок стосується нових можливостей, які надає адміністративна юстиція у забезпеченні доступу до правосуддя громадянам, які отримали процесуальну можливість звертатися за захистом своїх прав до суду як кінцевої ланки у застосуванні впливу на бюрократію. Але саме в цьому може бути небезпека, якщо неефективність роботи суду блокуватиме проведення адміністративної реформи і боротьбу з адміністративним свавіллям (корупція, адміністративні перепони тощо). Якщо таке станеться в адміністративному судочинстві, то це негативно позначиться на довірі до органів правосуддя, що гальмуватиме розвиток позитивних суспільних відносин. Коли ж адміністративна юстиція швидко подолає шлях до свого становлення, це дасть змогу державі забезпечити правову, конституційну безпеку громадянам, суспільству і державі, оскільки спори з органами влади вирішуватимуть з позицій верховенства права, що усуває соціальну базу для виникнення конфліктів, протистоянь, непокори людей владі. Отже, відомий постулат про те, що без належної, чесної адміністративної юстиції влада легко перетворюється у деспотію, нині все ще актуальний [5].
Запровадження адміністративного судочинства викликає появу нових поглядів на теорію адміністративного процесу, що зумовлено загальними тенденціями у розвитку управлінської правової системи, а це стосується і розвитку системи правових галузей. У цьому сенсі можна лише підкреслити, що за останні 15 років активно і доволі успішно провадиться обговорення в Україні, а особливо в Росії, щодо проблем формування в правових системах нових галузевих інституцій (галузей і підгалузей права). Однак практика засвідчила, що до числа найактуальніших проблем теорії правових інституцій належить, насамперед, теорія юридичного процесу, його розуміння відповідно до рис та характеристики, структурної побудови та основних видів.
Якщо проаналізувати структурну будову нового КАС, то можна впевнено стверджувати, що з його появою розпочинається стадія принципового оновлення і змін всього процесуального законодавства.
Щодо адміністративного судочинства, то слід уважно проаналізувати і виокремити його головну спрямованість, що полягає не у вирішенні правоохоронних і процедурних завдань, а має судову правозахисну сутність адміністративного судочинства в структурі адміністративного процесу. Це дає можливість визначити його спеціальне призначення — процесуально-контрольна діяльність судів у сфері публічної влади. Російські вчені, зокрема, Ю.М. Старилов, схиляються саме до такої точки зору, відмічаючи, що на інститут адміністративного процесу необхідно зважати, як на адміністративне судочинство (адміністративну юстицію). Таким чином, судова влада, беручи до уваги конституційний принцип розподілу влад, існує у своїй процесуальній формі, коли здійснюється юридичний процес.
При цьому різні за предметом розгляду спори (цивільні, кримінальні, справи про адміністративну відповідальність) безпосередньо пов’язані з юридичним процесом: цивільним, кримінальним, адміністративним провадженням, що безпосередньо стосується судочинства. Водночас саме адміністративне судочинство у сфері публічного управління залишалося без законодавчого регулювання і за його відсутності громадяни змушені були звертатися до відповідних норм (глави 31, 31-А ЦПК у редакції 2004 р.), оспорюючи дії чи бездіяльність та акти органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, їх посадових осіб. Більше того, до адміністративного процесу з невідомих причин належало дисциплінарне провадження, що жодним чином не можна пояснити з позицій правосуддя у сфері публічного управління.