1) відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасуванні судового наказу;
2) забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову;
3) повернення заяви позивачеві (заявникові);
4) відмови у відкритті провадження у справі;
5) відкриття провадження у справі з недотриманням правил підсудності;
6) передачі справи на розгляд іншому суду;
7) відмови поновити або продовжити пропущений процесуальний строк;
8) визнання мирової угоди за клопотанням сторін;
9) визначення розміру судових витрат;
10) внесення виправлень у рішення;
11) відмови ухвалити додаткове рішення;
12) роз'яснення рішення;
13) зупинення провадження у справі;
14) закриття провадження у справі;
15) залишення заяви без розгляду;
16) залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду;
17) відхилення заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами;
18) видачі дубліката виконавчого листа;
19) поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання;
20) відстрочки і розстрочки, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення;
21) тимчасового влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу;
22) оголошення розшуку відповідача (боржника) або дитини;
23) примусового проникнення до житла;
24) звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках;
25) заміни сторони виконавчого провадження;
26) визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами;
27) рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби;
28) повороту виконання рішення суду;
28-1) виправлення помилки у виконавчому листі або визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню; { Частину першу статті 293 доповнено пунктом 28-1 згідно із Законом N 3538-IV ( 3538-15 ) від 15.03.2006 }
29) відмови в поновленні втраченого судового провадження.
30) звільнення (призначення) опікуна чи піклувальника. { Частину першу статті 293 доповнено пунктом 30 згідно із Законом N 3551-IV ( 3551-15 ) від 16.03.2006 }
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
1.2 Значення АП.
В ст.4 ЦПК сказано, що основне значення, яке містить в собі правосуддя, це захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, державних та суспільних інтересів у спосіб, визначений законами України. В цьому контексті значення АП як продовження судового процесу і полягає в тому, щоб якнайповніше враховувати всі обставини справи, використати всі передбачені Законами України можливості для захисту законних прав зацікавлених осіб. АП – це захист такого конституційного права, як право на оскарження того чи іншого винесеного судового рішення в тому випадку, якщо особа, що приймала участь в справі, незгодна з ним. В цьому і полягає основне значення АП. АП дає можливість скасувати несправедливі рішення суду першої інстанції, або ж навпаки підтвердити правильність винесеного рішення чи Ухвали. Тобто АП унеможливлює помилки судів першої інстанції.
Значення АП випливає з ст. 292, 293 ЦПК України.
При визначенні значення АП для утвердження справедливості важливою є та обставина, що при АП справа розглядається в повному обсязі, з перевіркою всіх обставин, доказів і правильності примінення процесуальних та матеріальних положень Законів України. На відміну від касаційного провадження, при якому не перевіряються докази та обставини справи, при АП та під час нього можуть навіть долучатись до справи додаткові докази, які раніше з поважних причин не були представлені суду першої інстанції. Тобто враховуються як матеріали справи, надіслані судом першої інстанції, так і враховуються нові. Тому при винесенні рішення в результаті АП суд може виносити рішення, не обмежуючись рамками розгляду справи суду першої інстанції.
Розділ 2. Суб'єкти та об'єкти апеляційного оскарження
Цивільні правовідносини — це правовий зв'язок, що виникає з приводу нематеріальних і матеріальних благ, які становлять інтерес для окремої (приватної) особи. Захист суб'єктивних прав і спонукання до виконання суб'єктивних обов'язків здійснюється за допомогою специфічних заходів впливу і у спеціальному (як правило, позовному) порядку.
Цивільне правове відношення є складною правовою категорією, що складається з трьох обов'язкових елементів: 1) суб'єктів, 2) об'єктів; 3) змісту.
Cуб'єктами приватного (цивільного) права — учасниками цивільних правовідносин можуть бути: 1) фізичні особи — громадяни України, а також іноземці і особи без громадянства, які користуються однаковими з громадянами України майновими та особистими немайновими правами за винятками, встановленими у законі; 2) юридичні особи — вітчизняні, іноземні, спільні, вітчизняні з іноземними Інвестиціями тощо; 3) суб'єкти публічного права — Держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші.
Об'єктом цивільного правовідношення є те матеріальне або нематеріальне благо, щодо якого це правовідношення виникає. Об'єктами цивільних правовідносин можуть бути речі, дії (в тому числі послуги), результати дій, інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, особисті немайнові блага.
Суб’єктами апеляційного провадження є ті ж самі особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб в судах першої інстанції. Це визначено в ст. 45 ЦПК України. Визначення «особи» включає в себе: сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб, у справах наказного та окремого провадження – заявники, інші заінтересовані особи, їхні представники (ст. 29 ЦПК).
До цих осіб відносяться:
1. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах.
2. Прокурор здійснює у суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу.
3. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі в справі або взяти участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.
Визначення суб'єктів апеляційного провадження дано в ст. 292 ЦПКУ. За цією статтею право апеляційного оскарження надано сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. До суб'єктів АП, крім осіб, які беруть участь у справі також відносяться інші учасники: секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, перекладач, спеціаліст, особа, яка надає правову допомогу (ст. 47 ЦПК).
Об'єктами апеляційного провадження є:
- Рішення суду першої інстанції (ст. 296 ЦПК);
- Ухвала суду першої інстанції;
- Обставини, докази, доводи по справі, щодо якої проводиться АП.
Розділ 3. Процесуальний порядок відкриття АП.
3.1 Строки подання
Cтроки подання апеляційної скарги чи заяви про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції визначені cт. 296 ЦПК. Згідно неї заява про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заяву про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції може бути подано протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Суд першої інстанції після одержання усіх апеляційних скарг у справі від осіб, які подали заяви про апеляційне оскарження, або через три дні після закінчення строку на подання апеляційної скарги надсилає їх разом зі справою до апеляційного суду. Апеляційні скарги, що надійшли після цього, не пізніше наступного робочого дня після їхнього надходження направляються до апеляційного суду. Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала. Такими підставами можуть бути:
- доставлення рішення суду першої інстанції особі, яка приймала участь в судовому процесі, через пошту чи іншим належним чином в строки, які більші за строки, протягом яких може бути подана апеляційна заява чи скарга. Доказом такого запізнілого отримання є відмітка пошти про вручення листа адресату;
- якщо особа, що отримала рішення чи ухвалу суду першої інстанції, була недієздатна, що підтверджено довідками відповідних органів(наприклад, довідка з лікарні);
- якщо особа, що отримала рішення чи ухвалу суду першої інстанції, не могла отримати вчасно доставлене рішення по незалежним від неї обставинам, які мають характер непереможної дії (не зміг вчасно приїхати через стихійні лиха, приймав участь в ліквідації стихійного лиха як зобов.язана особа і т. ін.).
Форма і зміст заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги (ст. 295 ЦПК):
1. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються у письмовій формі.