Різниця між терміновим і поточним курсами має назву дисконт (при зниженні курсу) і премія (при підвищенні курсу).
Курси за терміновими угодами розраховуються на базі поточних курсів і відсоткових ставок за депозитами.
Термінові операції поділяються на три основні види:
– форвардні;
– ф’ючерсні;
– опціонні.
Форвардні угоди документують відносини двох контрагентів про майбутню поставку валюти за раніше обумовленим курсом, які укладаються поза біржею. Форвардні угоди є обов’язковими для виконання на відміну від ф’ючерсів та опціонів.
Ф’ючерсні операції – це угоди з купівлі – продажу у майбутньому за раніше обумовленим курсом, які укладаються на біржових ринках. Особливістю вказаних угод є те, що вони стандартизовані і поставки відбуваються у суворо визначені терміни. Поставка валюти здійснюється за контрактом через рахункову палату біржі. Мета здійснення ф’ючерсів, по-перше, в страхуванні ризиків; по-друге, у проведенні спекулятивних операцій. Спекулянт відкриває валютні позиції на великі суми під незначне забезпечення (маржу). Чим сильніше коливаються курси, які лежать в основі контрактів, тим більший обсяг попиту на ці угоди і тим вища ціна контракту.
Опціонні операції – це угоди, що дають право (але не зобов’язання) одному учаснику угоди купувати або продати відповідну кількість валюти за фіксованим курсом протягом визначеного часу, тоді як другий учасник за грошову премію зобов’язується за необхідністю забезпечити реалізацію цього права при продажу або купівлі валюти за договірною ціною. Опціонні угоди здійснюються, як правило, через біржу, хоча можливі позабіржові дії. На відміну від ф’ючерсу власник опціонного контракту може втратити тільки премію. Тенденцією розвитку світового валютного ринку є стрімке зростання саме опціонів.
Своп (swap) – це валютна операція, яка поєднує купівлю-продаж двох валют на умовах негайної поставки з одночасною контругодою на відповідний термін з тими самими валютами. Своп використовується для здійснення комерційних угод для уникнення збитків при конвертації валют і придбання необхідної валюти без ризику (на основі покриття контругодою), також взаємного міжбанківського кредитування.
Усі валютні операції підрозділяються на торговельні та неторговельні.
Торговельні пов’язані з кредитуванням, інвестуванням, перевезеннями та торгівлею.
Неторговельні операції – це дії по забезпеченню дипломатичних, торговельних представників і міжнародних організацій, витрати на перебування різноманітних делегацій, груп фахівців і окремих громадян, перекази за дорученням громадських та інших організацій, приватних осіб за кордон. Невелика частка (до 3%) неторговельних операцій зростає у зв’язку з поширенням туризму, гуманітарних контактів тощо.
Крім того, здійсняються готівкові (касові) й безготівкові валютні операції.
Сучасний валютний ринок – це інституціонально регульований об’єкт. Макро – і мегарегулювання здійснюється з боку держави та міжнародних організацій.
Статутом МВФ визначено, що метою є забезпечення співробітництва у валютних проблемах, сприяння стабілізації валюти, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, досягнення рівноваги в платіжних балансах країн-учасниць. Директорат фонду спостерігає за валютно-фінансовою політикою і повинен не допускати дискримінаційної маніпуляції курсами, наприклад, валютними інтервенціями.
МВФ надає стабілізаційні кредити шляхом траншей. Підрозділи Світового банку надають середньо – і довготермінові кредити, які пов`язані з фінансуванням об`єктів виробничого призначення і структурною перебудовою економіки. Існують також регіональні валютно – фінансові установи, які забезпечують регламентацію діяльності в межах власної відповідальності. Принципи та методи, які визначаються МВФ та іншими мегасуб`єктами регулювання, на практиці втілюються державним валютним регулюванням.
Насамперед йдеться про встановлення режимів валютного курсу.
Визначимо основні режими за чинником гнучкості.
1. Фіксований курс з межею коливання 2,25%. Фіксація має такі головні форми:
– фіксація до однієї іноземної валюти;
– використання виключно іноземної валюти як платіжного засобу;
– валютне правління при забезпеченості іноземною валютою і фіксацією до вказаної валюти;
– фіксація до валютного композита;
– фіксація до валюти головного торговельного партнера на даний час;
– фіксація загальної для групи країн одиниці до однієї іноземної.
2. Обмежено гнучкий курс з офіційно невеликими коливаннями згідно з встановленими правилами за межами 2,25%.
3. Плаваючий (вільний) курс у таких формах:
– коректований з автоматичною зміною згідно зі зміною певного складу макроекономічних показників;
– плаваючий, що керується Центральним банком;
– незалежно плаваючий під впливом коливань попиту та пропозиції валют.
4. Гібридний курс у таких формах:
– оптимальний валютний простір як підтримання фіксованого курсу з обмеженою кількістю країн і плаваючого курсу з іншими державами;
– цільові зони з параметрами курсу, до яких країна вважає необхідним рухатися;
– валютний коридор з встановленням мінімальної та максимальної меж коливання;
– повзуча фіксація з встановленням відсотка коливання навколо центрального паритету;
– плавання, що керується, з активною політикою валютних інтервенцій.
Валютна інтервенція – це маніпулювання пропозицією валют з метою впливу на курси. Три основні форми інтервенції:
- за рахунок власних резервів валюти;
- за рахунок продажу цінних паперів, які розміщені в іноземній валюті;
– з допомогою угоди своп.
Традиційними формами регулювання є також девальвація і ревальвація (офіційне, відповідно, зниження і підвищення фіксованого курсу національної валюти).
Відрізняють дисконтну (облікову) і девізну валютну політику держави.
Корекція облікових ставок Центрального банку дозволяє впливати на динаміку курсу. Так, підвищення облікової ставки поширює пропозицію іноземних капіталів, що дозволяє забезпечити зростання курсу місцевої грошової одиниці.
Вплив на валютний ринок за рахунок маніпулювання пропозицією валют є суттю девізної політики.
Регулювання платіжного балансу за рахунок субсидій, митних тарифів, податкових пільг, страхування також здатне вплинути на курсові співвідношення.
Усі вказані методи є проявом непрямого впливу. Але існують прямі засоби регламентування або обмеження:
– ліцензування операції;
– блокування валютної виручки;
– обов’язковий продаж частки валютної виручки за встановленим державою курсом;
– регулювання термінів платежів;
– контроль за здійсненням інвестицій;
– надання додаткових документів щодо відносин з партнерами з офшорних зон.
Суттєвим моментом регулювання є такі елементи страхування валютних ризиків:
– валютні застереження;
– мультивалютні застереження;
– використання термінових операцій;
– диверсифікація валютних резервів;
– захист засобами «інфраструктури» зовнішньої торгівлі;
– застереження про перегляд сторонами контрактної ціни;
– хеджування.
Визначають три основні етапи розвитку світової валютної системи:
1. Паризька система або система золотого стандарту (1867–1914 р.р.).
2. Бреттон-Вудська система або система фіксованих валютних курсів (1944–1975 р.р.).
3. Ямайська система або система плаваючих курсів (з 1976 р. до нашого часу).
2. Сутність міжнародних кредитних відносин
Міжнародний кредит – це відносини, які складаються між кредиторами й позичальниками різних країн з приводу надання, використання, погашення позики з виплатою відповідних процентів.
Суб’єктами міжнародного кредитування є:
- комерційні банки;
- інші кредитні установи;
- юридичні й фізичні особи;
- міжнародні фінансові організації;
- державні кредитні установи.
Будь-який міжнародний кредит є видом прямого інвестування.
Міжнародні кредити поділяють на зв’язані й фінансові. Перші мають суворо цільовий характер. Другі не мають цільового призначення.
За критерієм часу відрізняють такі форми кредитування:
- короткострокове (до 1 року);
- середньострокове (від 1 до 5 років);
- довгострокове (понад 5 років).
За цільовим призначенням визначають такі ринки позичкових капіталів:
- грошовий ринок з простим розміщенням тимчасово вільних грошових ресурсів під певний процент;
- ринок капіталів.
За формою надання визначають товарні й валютні кредити.
За критерієм безпосередньої відповідальності відрізняють:
- первинний ринок позик, коли розміщуються безпосередньо товарні або валютні активи, первинні цінні папери тощо;
- вторинний ринок позик, коли використовуються фінансові деривати, насамперед, термінові контракти в різних формах.
На первинному ринку акції, облігації, векселя та інші боргові розписки; інструменти грошового ринку (казначейські векселя, депозитні сертифікати, банківські акцепти та ін.) здатні виконувати роль резервної валюти й забезпечувати обслуговування міжнародних кредитів. Особливо треба відзначити зростаючу роль європаперів, насамперед, євронот і єврооблігацій.
Євроноти – це короткострокові боргові папери, які випускають корпорації в іноземній валюті на термін від 3 до 6 місяців для забезпечення середньострокових кредитів у європейських установах.
- з фіксованою процентною ставкою;