Таким чином, можна прийти до висновку, що в міжнародно-правовій практиці не має жорстких обмежень щодо членства в політичних партіях. Виключення становлять військовослужбовці та поліція. Що стосується суддів, на яких відповідно до українського законодавства накладені найбільш жорсткі обмеження на членство в партіях, то в більшості країн світу вони відсутні. Для прикладу, в Австрії членство в партії не перешкоджає громадянину перебувати на посаді судді, але при цьому параграф 9 Закону про судоустрій передбачає, що «жодні політичні переваги не повинні проявлятися в практичній роботі суддів».
В чому ж причина таких обмежень. На мою думку це стало результатом відсутності в Україні чіткої концепції побудови державних органів. Відмовившись від тоталітарного минулого і ставши на демократичний шлях розвитку ми автоматично здійснили перехід від однієї крайності - злиття КПРС і державних органів, до іншої - необгрунтованому розриву взаємозв(язків між державою та партіями в усіх сферах суспільного життя. В Законі про політичні партії слід застосувати більш виважений підхід щодо обмеження права членства громадян в діяльності політичних партій, який повинен спиратися на розробки фахівців з даного питання.
Порядок створення та реєстрації політичних партій. В Законі необхідно передбачити порядок створення політичних партій. На першому етапі повинна бути створена ініціативна група, яка готуватиме програму партії, статут та установчий з’їзд. Другий етап - це установчий з’їзд, на якому приймаються рішення про створення партії, її програма та статут, обираються керівні органи партії. Третій етап - державна реєстрація (легалізація).
Відповідно до Закону України «Про об(єднання громадян» легалізацію політичної партії проводить Міністерство юстиції України (частина фахівців вважає, що легалізуючим органом повинна стати Центральна виборча комісія). Місцеві осередки партії мають реєструватися відповідними управліннями юстиції.
Дискусії між фахівцями точаться з приводу статті 15 Закону України «Про об(єднання громадян», згідно з якою заяву про реєстрацію партії повинні підтримати 1000 громадян України. Частина фахівців вважає - для того щоб дана вимога не стала простою формальністю її необхідно ускладнити, впровадивши норму про збір підписів у більшості областей України. Однак і в цьому випадку дана норма залишається бюрократичною перешкодою, яку легко буде подолати, хоча це і вимагатиме додаткових коштів (оплата праці збирачів підписів, вартість паперу, транспортні витрати тощо). Причому, достатньо буде зібрати по одному підпису в 12 регіонах України, а решту в м. Києві, щоб виконати вимогу. Крім цього, дана норма Закону суперечить конституційному праву на свободу об(днань громадян у політичні партії. Адже, згідно з статтею 64 Конституції України обмеження конституційного права може мати місце у випадку, передбаченому Конституцією. Таких обмежень у ній немає.
Прихильники впровадження цієї норми вказують на те, що відміна вимоги про збір підписів тисячі громадян може призвести до виникнення великої кількості політичних партій. Однак, цей аргумент є непереконливий. Наявність великої кількості партій не є злом. Так, в Японії зареєстровано близько 10 тисяч політичних партій і це нікому не заважає. Адже навіть невелика за чисельністю партія, яка знайшла для себе ніким не зайняту політичну нішу, сприяє зростанню політичної свідомості та волі народу. Як слушно зазначає професор З. Ромовська, «біда України не в кількості політичних партій, а в тому, що їх керівники, використовуючи важке економічне становище держави, прагнуть монополізувати право на відстоювання інтересів народу не завжди з благими намірами».
Принципи політичної діяльності. В окремому розділі необхідно визначити основні принципи діяльності політичних партій. Серед яких: добровільність, рівноправність членів, демократичність, законність, гласність, тощо. Окремим пунктом необхідно включити вимогу стосовно невтручання держави в справи партійні. Державні органи влади можуть обмежувати діяльність політичних партій лише у випадку, якщо їх програмні цілі або дії спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі,посягання на права і свободи громадянина.
Окремим пунктом необхідно зазначити, що забороняється діяльність політичних партій не зареєстрованих у встановленому Законом порядку. Заборону діяльності політичних партій необхідно здійснювати в судовому порядку.
Проблема державного фінансування політичних партій. Згідно статті 22 Закону України «Про об(єднання громадян» політичним партіям забороняється одержувати кошти від державних органів, підприємств та організацій крім випадків передбачених Законами України. Отже, ця норма, в принципі, припускає таке фінансування партій, але відповідно до Закону.Тому доцільно було б в Законі про політичні партії передбачити можливість фінансування з державного бюджету партій які на виборах до парламенту отримали не менше 4 відсотків голосів виборців. Така практика зокрема існує в країнах Західної Європи (ФРН, Швеція, Італія). Так, на думку німецьких фахівців, державне фінансування політичних партій дозволяє уникнути можливої «купівлі» партій мафіозними структурами, що надзвичайно актуально сьогодні для України.
Одночасно з впровадженням державного фінансування необхідно передбачити санкції щодо партій, які отримують фінансування з за кордону. Як засвідчили останні вибори до Верховної Ради України, дане питання недостатньо врегульоване законодавством. В статті 22 Закону України «Про об(єднання громадян» та статті 37 Закону України «Про вибори народних депутатів України» від 24 вересня 1997 року хоча і забороняється іноземним юридичним та фізичним особам робити внески до виборчих фондів політичних партій та виборчих блоків партій, однак не передбачається санкцій за порушення даної норми. Тому необхідно включити до Закону про політичні партії наступні вимоги: по-перше, встановити правила фінансової звітності політичних партій про надходження та витрати коштів; по-друге, передбачити відповідні санкції за порушення даного Закону у формі попередження, адміністративного штрафу, або заборони діяльності політичної партії.
Юридична відповідальність політичних партій. Окремий розділ Закону повинен регулювати питання юридичної відповідальності політичних партій. Серед видів юридичної відповідальності необхідно передбачити окрім заборони діяльності політичної партії такі види відповідальності як попередження, штраф, тощо.
Ще одне питання яке викликало дискусію серед фахівців - до компетенції якого суду повинно бути віднесене вирішення суперечки про заборону політичної партії? Відповідно до Закону України «Про об(єднання громадян « - це компетенція Конституційного Суду України. Однак Закон України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року не включив вирішення даної суперечки до компетенції Конституційного Суду. Правовій колізії має покласти край Закон про політичні партії. Дане питання повинні вирішувати суди загальної юрисдикції.
Хоча законодавче регулювання статусу політичних партій і не вирішить усіх проблем формування багатопартійності в Україні, однак воно стане міцним фундаментом для подальших демократичних процесів у суспільстві.
Література:
1. Михельс Р. Социология политической партии в условиях демократии // Диалог.- 1990.- №3, 5, 7, 9, 11, 13, 15, 18; Острогорский М. Демократия и политические партии.- М., 1927.- Т.3.- С.250.
2. Лоуэлл Ф. Правительства и политические партии в государствах Западной Европы.- М., 1905.- С.УІ.
3. Конституція (Основний Закон УРСР 1978р.// Історія Української Конституції.- Упорядники - 3СлюсаренкоА. Томенко М.- К.-1997.-С.238.
4. Конституція незалежної України.-К, 1995.- С. 83-84.
5. Конституція України.-К.,1996р.
6. Закон України «Про об(єднання громадян» від 16 червня 1992р.-//Відомості Верховної Ради.-1993р.-№34.
7. Конституція України.-К.,1996р.
8. Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року. //Відомості Верховної Ради .- 1993р. №8.-С. 56.
9. Закон України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року.//Відомості Верховної Ради .- 1996р. №30.-С. 142.
10. Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року .//Відомості Верховної Ради .- 1991р. №4.-С. 20.
11. Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року. //Відомості Верховної Ради.- 1991р.- №53. С 793.
12. Закон України «Про Службу Безпеки України» від 25 березня 1992 року.//Відомості Верховної Ради.- 1992р. - № 27.-С. 382.
13. Закон України «Про Збройні Сили України» від 6 грудня 1991 р.//Відомості Верховної Ради.- 1992р. - № 9.- С.108.
14. Закон України «Про Національну Гвардію України» від 4 травня 1991 р.//Відомості Верховної Ради.- 1992р. - № 1.-С. 1.
15. Права людини. Міжнародні договори України. -К.,1992. С.161-162.
16. Судьи в зарубежных странах. Обзорная информация законодательства зарубежных стран. -М., 1991. Вып.2. С.2.
17. Ромовська З. Закон України «Про політичні партії» . (Бути чи не бути?Бути!Але якими?)//Право України.-1999.-№8.- С. 56.