Реферат на тему:
Проблеми формування багатопартійної системи в Україні.
Багатопартійність як один з елементів демократичної держави. Дискусія, яка точиться між відомими вченими-партологами з приводу демократичності чи антидемократичності політичних партій, має давню історію. Ще в Стародавньому Римі відомий політик та оратор Ціцерон вживав поняття «партії» в негативному значенні, ототожнюючи їх з «неблагородними союзами». Негативне ставлення до політичних партій було притаманне й «батькам-засновникам» Конституції США Дж. Вашингтону, Т.Медісону, О.Гамільтону, а також для одного з ідеологів Французької революції маркіза Ж. де Лафайєта. Основоположники західноєвропейської партології Р.Міхельс та М.Острогорський, наприклад, вважали, що поява будь-якої організації, в тому числі і політичної партії, неминуче пов’язана з виникненням олігархії, яка захищає свої вузькопартійні інтереси. Основна ідея їх праць зводилась до того, що виникнення політичних партій породжує антидемократичні тенденції в суспільстві.
Однак, такий підхід в історії політико-правової думки не є домінуючим. Більшість зарубіжних та вітчизняних партологів розглядають багатопартійність як невід’ємний елемент політичної системи демократичних країн світу. В цілому ж дискусія про корисність чи шкідливість політичних партій в житті суспільства є безперспективна. Вона втрачає свою актуальність хоча б тому, що в багатьох країнах світу поряд з парламентськими партіями, які діють у межах правового поля держави, існують авангардистські партії, для яких характерні радикальні методи і засоби діяльності, які підчас суперечать існуючому законодавству. З цього приводу актуальною залишається думка відомого західноєвропейського партолога А. Лоуелла. У своїй фундаментальній праці «Уряди і політичні партії» вчений вказує на те, що будь-які дискусії з приводу ролі партій в суспільстві є штучними. Оскільки це теж саме, що вести суперечку «...про користь або шкоду вітрів чи приливів. В дійсності існування партій є факт і прояви його повинні бути вивчені як такі».
Політичні партії можуть виконувати як позитивну так і негативну роль. Це залежить від різноманітних умов, які впливають на їх діяльність (рівень політичної культури суспільства, наявність чи відсутність традицій партійного життя, законодавче закріплення статусу політичних партій і т.д.).
Особливості формування багатопартійної системи в Україні. Демократичні процеси, які відбуваються сьогодні в Україні, неминуче пов’язані з формуванням багатопартійної системи. Однак, необхідно констатувати той факт, що реальну участь у політичному житті беруть далеко не всі партії. Переважна більшість політичних партій не виконують ті функції, які безпосередньо на них покладені. Значною мірою це зумовлено несприятливими політико-правовими умовами їх існування.
По-перше, політична система, яку автоматично успадкувала Україна після виходу з СРСР, не передбачала існування жодних, альтернативних КПРС, політичних партій. Відповідно в суспільстві не було необхідних механізмів, які б регулювали діяльність партій.
По-друге, більшість населення своє негативне ставлення до КПРС автоматично перенесла на всі інші партійні утворення.
По-третє, самі партії не оволоділи в достатній мірі всіма тими можливостями, які їм належать як суспільному інституту. Ситуація ускладнюється ще й відсутністю достатньої законодавчої бази, яка б регулювала діяльність партії.
Якщо недоліки політичного характеру можуть бути усунуті в процесі накопичення політичного досвіду, тобто це проблема часу, то врегулювання недоліків в законодавстві необхідно здійснити вже сьогодні. Можливо це і не вирішить усіх проблем формування багатопартійності в Україні, проте будуть визначені правові межі діяльності партій.
Відсутність правової бази дозволяє сьогодні, з одного боку, втручатись державі в справи партійні, віддаючи переваги тій чи іншій партії, з іншого боку, і самим партіям займатися питаннями, які виходять за межі їх правового статусу.
У більшості країн світу правовий статус політичних партій визначається як конституцією, так і окремими законами. Якщо в конституції визначаються основні принципи функціонування партій, то в Законі про політичні партії їх правовий статус визначений більш детально. Подібна практика існує і в Україні. Разом з тим, у вітчизняному законодавстві є ряд неузгоджень і пробілів, які необхідно ліквідувати.
Конституціалізація політичних партій. Процес конституційного закріплення статусу партій розпочався з моменту відміни статті 6 конституції УРСР 1978 року, яка проголошувала КПРС «керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства»3. Відповідно до статті 7, яку було включено в нову редакцію Конституції України, політичні партії могли брати участь у розробці і здійсненні політики республіки4. По суті, ця стаття закладала конституційні основи багатопартійної системи в Україні. Ще більш детальніше статус політичних партій був визначений в Конституції України від 26 червня 1996 року. В статті 36 цієї Конституції зазначається, що членами політичних партій можуть бути лише громадяни України і обмеження даного правила визначається виключно Конституцією та законами України5.
В Конституції України міститься ряд норм, які встановлюють обмеження в діяльності партій, а також присутня норма, згідно з якої заборона політичних партій здійснюється лише в судовому порядку6. Якщо порівняти Конституцію України і, зокрема, статті, які визначають статус політичних партій з відповідними статтями конституцій демократичних держав Західної Європи, то можна прийти до висновку, що вони відповідають всім вимогам міжнародної практики в даному питанні.
Законодавча інституціоналізація політичних партій. У вітчизняному законодавстві існують певні проблеми щодо законодавчого регулювання діяльності політичних партій. Пов(язані вони перш за все з тим, що до цього часу так і не прийнято Закон про політичні партії, а діючий сьогодні Закон України «Про об(єднання громадян» від 16 червня 1992 року вже застарів і не відповідає об(єктивним процесам, що відбуваються в політичному житті держави. Ситуація дещо покращилася після підписання Президентом України 24 вересня 1997 року Закону України «Про вибори народних депутатів України». Відповідно до цього Закону політичні партії є повноправними учасниками виборчого процесу. Половина (225) депутатів парламенту обираються за списками кандидатів у депутати від політичних партій та виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва.
Однак цього не достатньо для нормального функціонування партій. Назріла потреба прийняття нового Закону про політичні партії. Це питання набуває ще більшої актуальності у зв(язку з тим, що прийняття даного Закону - одна з вимог Ради Європи до України. Зупинимось детальніше на деяких важливих моментах, які необхідно врахувати законодавцю при прийнятті Закону про політичні партії.
Поняття політичних партій. У статті 2 Закону України «Про об(єднання громадян» записано: «Політичною партією є об(єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формування органів влади, місцевого і регіонального самоврядування і представництво у їх складі»7. Даючи визначення поняття «політична партія» в новому Законі слід взяти до уваги, що стержневим для партії, її метою, є здобуття або утримання політичної влади і вже як наслідок цього - вироблення державної політики, формування державної влади тощо. Наголосивши на цьому ми тим самим легалізуємо діяльність опозиційних партій, які проводять свою політику в межах правового поля держави. Доречі, статус опозиційних партій в ряді країн світу закріплюється в окремому пункті чи навіть окремим законом (Великобританія). Цей досвід було б доцільно врахувати і вітчизняному законодавцю.
У визначенні політичної партії необхідно також зробити деякі уточнення правового характеру про те, що це не просто об(єднання громадян, а об(єднання, які зареєстровані органами державної влади у встановленому законом порядку.
Членство в політичній партії. Дане питання потребує також правового регулювання. Проблема полягає у тому, що окремим категоріям громадян заборонено бути членами політичних партій, що призводить до необгрунтованого обмеження політичних прав громадян. Ситуація ускладнюється ще й тим, що у вітчизняному законодавстві існують норми, що суперечать одна одній. Так, згідно з Конституцією України: «Громадяни України мають право на свободу об(єднань у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод...». Крім цього, «...ніхто не може бути... обмежений у правах за належність чи не належність до політичних партій чи громадських організацій»8. В розділі «Правосуддя» (стаття127) передбачено конституційне обмеження прав на членство в політичних партіях та участь у політичній діяльності професійних суддів. Закон України «Про статус суддів»9 і «Про Конституційний Суд України»10 також передбачають обмеження щодо членства у політичних партіях.
Всі інші обмеження цього права закріплені в різних Законах України. Перелік цих Законів досить великий, тому назвемо деякі з них. Так, Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року, визначає одним з принципів діяльності - позапартійність11. Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року вказує на те, що «співробітники прокуратури не можуть належати до будь яких політичних партій чи рухів»12. Це ж стосується співробітників Служби Безпеки України13, військовослужбовців14, гвардійців Національної Гвардії України15 тощо.
Таке обмеження політичних прав окремих категорій громадян є не зовсім виправданим. Про це свідчить і міжнародний досвід. Так, наприклад у Конвенції МОТ №87 «Про свободу асоціацій і захист права на організацію» передбачено, що всі без винятку трудящі і підприємці мають право на створення за своїм вибором організацій, а також вступати у них. Лише в статті 9 Конвенції зазначено, що національне законодавство повинно визначити в якій мірі гарантії, передбачені цим документом, застосовуються до збройних сил і поліції16. Подібним чином це питання врегульоване і в Міжнародному пакті «Про громадянські і політичні права» від 16 грудня 1966 р. Відповідно до статті 22 цього документу «кожна людина має право на свободу асоціації з іншими... Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень користування цим правом для осіб, що входять до складу збройних сил та поліції».