У найбагатшій провінції Рима Галії[1]V ст. нашої ери була часом політичних і соціально-економічних змін і перетворень. Криза, що охопила всю Римську імперію, посилилася могутніми виступами рабів, селян, міської бідноти з одночасними вторгненнями іноземних племен. І, передусім це були германці - східні сусіди Галії, які в кінці V ст. - початку VI ст. зуміли захопити велику частину країни. Виникнення класового суспільства у франків, що формується в цей період, прискорювало процес завоювання Галії. В ході бойових дій захоплювалося майно і худоба. Франкські військові вожді, дружинники, племінні старійшини ставали землевласниками.
В цей період відбувається явне розшарування суспільства франків. Знать підноситься над рядовими, хоча останні залишаються особисто вільними. Франкські селяни розселялися на захоплених територіях сільськими общинами.
На той період, основну групу, яка експлуатувалася складало підкорене населення, при цьому гало-римська аристократія частково зберегла багатства.
Збіг класових інтересів зближував франкську і гало-римську знать і тому вони були зацікавлені в створенні механізму, за допомогою якого можливо було б тримати в покорі підкорену країну.
Родоплемінні відносини, як устрій влади, не відповідали виникаючим вимогам і почали поступатися місцем новій організації, в якій влада воєнноначальника перетворюється в королівську владу. Це була особлива - «публічна влада», котра вже не співпадала безпосередньо з населенням. Затвердження публічної влади було нерозривно пов'язане з введенням територіального розподілу населення. Території, заселені франками, були розділені на пачі[2], які складалися з більш дрібних одиниць - сотень. Управління населенням на цих територіальних дільницях вручалося спеціальним посадовим особам.
З ім'ям військового вождя франків - Хлодвіга (486-511) з роду Меровінгів пов'язане виникнення франкської держави. Саме під його главенством і була завойована Галія. Після чого далекоглядний політик Хлодвіг зі своєю дружиною приймає християнство за католицьким зразком, що забезпечує йому підтримку гало-римської знаті і впливової в Галії церкви.
Показуючи історичний розвиток Держави франків в період з VI-IX стст., потрібно відмітити особливості суспільного устрою. Основою розвитку франкського суспільства було виникнення в його глибині феодалізму. Ці відносини формувалися в соціальному середовищі, яке було розділено на дві етнічні групи: франкську і гало-римську. Тут потрібно сказати, що формування феодальних відносин у франків і гало-римлян було різне. Це зумовлене тим, що франки вступали в епоху феодалізму з первіснообщинного ладу, а гало-римляни - з рабовласницького.
У розвитку феодалізму в цій країні чітко простежуються два рівні: перший - VI-VII стст., другий - VIII - перша половина IX ст. У 579 році сталося перше народне повстання в історії франків, яке було жорстоко пригнічене монархією, що підтверджує диктатуру феодалів.
Смерть Хлодвіга викликала міжусобицю між його синами. Феодальні розбрати продовжувалися протягом століття. Для королів єдиним способом залучення знаті на свою сторону - наділити останніх землею. Дарині землі успадковувалися. Наділ військових земель робило знать феодалами-землевласниками. Особливістю Меровінгської монархії було те, що процес наділення землею набув особливо великих розмірів. Збагачувалася земельними наділами і церква. Значним соціально-економічним явищем стало затвердження приватної власності на землю, що послужило початком прискореного розшарування общин.
Широко став використовуватися метод передачі селянинові наділу панської землі в користування, за що той повинен був нести повинності. Подібні операції носили назву «прекарний договір». Даний договір формально не встановлював особистої залежності, але разом з тим, створював всі умови для цього.
В умовах пригнічення і зловживань з боку землевласників, селяни вимушені були шукати захисту сильних і впливових осіб. Тому, в той період поширилася система заступництва - комендація[3], що передбачала:
· передачу заступнику права власності на землю, з подальшим її поверненням у вигляді аренди;
· встановлення особистої залежності «слабого» від свого заступника;
· виконання повинностей на користь заступника.
Заступництво, фактично, було кроком до закріпачення франкських селян. Посилення експлуатації селян неминуче вело до загострення класової боротьби і, отже, зацікавлювало пануючий клас в зміцненні державного механізму придушення.
Розбрати VI ст. виявилися фатальними для Меровінгів. Ними були роздані свої землі, а по мірі зменшення земельного фонду монархії, росла могутність знатних феодальних родів і ослаблення влади королів, які незабаром були відчужені від справ. Вся влада в цей період зосередилася в руках знаті, яка займала важливі пости в державі. Зокрема, чиновник, займаючи пост майордому, спочатку був керівником королівського палацу, а надалі став фактично главою держави.
На рубежі VII-VIII стст. ця посада стає спадковим надбанням знатного і багатого роду, що поклав початок династії Каролінгів. Ім'я представника цього роду Карла Мартелла було пов'язане з важливим перетворенням в соціально-політичній структурі франкського суспільства, відомим як реформа Карла Мартелла. Суть її зводилася до наступного. Було покінчено з колишнім порядком дарування земель в повну власність. Замість цього землі з селянами, що жили на них, почали передаватися в умовне довічне утримання. Карл Мартелл конфісковував землі у непокірних магнатів і монастирів. Той же, кому земля передавалася в довічне утримання, повинен був нести військову службу та інше. Ця реформа поклала початок системі напівпідлегливості одних феодалів іншим. Крім глави держави, землі в утримання стали роздавати і великі феодали, обзаводячись, таким чином, своїми васалами.
Реформа Карла Мартелла сприяла посиленню центральної влади. За допомогою реорганізованого війська, що повністю складалося з представників пануючого класу, відбивалися напади ворогів, і придушувалося селянство.
Розглядаючи структуру війська, спостерігається її розвиток від дружини до феодального ополчення. Найбільша військова потужність феодальної монархії франків була пов'язана з реформою Карла Мартелла. У той час було сформоване велике кінне військо рицарів. У період часу, що розглядається, франкська держава розвивалася від ранньофеодальної монархії до держави періоду феодальної роздробленості.
Сильна держава була необхідна для остаточного зміцнення пануючого класу в Галії, поневолення вільних франкських селян, захисту території і пограбувань сусідніх країн.
Найвищого розквіту монархія досягає за правління Карла Великого[4]. Войовничі походи розсовують кордони Франкської держави на схід і південь. У цей період монархія посилює контроль над церквою. Королівський двір перетворюється в центр державного управління. Великі світські і духовні феодали складають постійнодіючу раду при королі.
Характерні і органи державного управління, що склалися в цей період. Посадові особи, що здійснюють управління землями феодалів, одночасно виконують адміністративно-судові функції по відношенню до населення, мешкаючого на цих землях. Політична влада стає атрибутом земельної власності. Посадові особи суміщують військові, фінансові, судові та інші функції. Винагородою за службу були земельні наділи і право утримувати на свою користь частину зборів з населення.
Також зростає значення вищих посадових осіб - міністериалів. Спочатку вони управляли королівськими маєтками, потім очолили державне управління і суд. Самоврядування вільних франків, на місцях їх проживання, було замінене системою посадових осіб, що призначалися королем.
Територія країни була розділена на округи. Населенням округу управляв граф - посадова особа, що призначалася королем, якому підкорявся військовий загін і ополчення округу. Округи, в свою чергу ділилися на сотні. На кордонах країни були створені великі територіальні об'єднання - герцогства. Герцоги, що управляли ними, також охороняли кордони.
На початку VII століття посадові особи перетворюються у великих землевласників. Встановлюється порядок, згідно з яким графом міг стати лише землевласник. Посади передавалися в спадщину і були привілеями окремих сімей. Вища судова влада належала монарху і здійснювалася спільно з представниками знаті. Основними судовими установами в той період були «суди сотні».
Поступово судова влада зосередилась в руках осіб, призначених королем, а до складу суду обиралися заможні, знаючі право люди. Але в той же час на судових засіданнях були присутні вільні і повноправні жителі сотні, посадові особи короля лише стежили за правильністю судочинства. Поступово їх контроль посилювався і вони ставали головами судів. Обов'язок вільних людей бути присутніми на суді було відмінено.
На початку IX століття Франкська держава перебувала в найбільшій могутності, охоплювала територію майже всієї Західної Європи і не мала на своїх кордонах противника, рівного по силі. Подолавши опір селянства, феодали втратили свою зацікавленість в єдиній державі. Економіка франкської держави носила натуральний характер, були відсутні господарські зв'язки між районами. Всі ці чинники обумовили надалі неминучість розпаду держави.