Якщо васал порушував клятву вірності, то він позбавлявся земельного наділу. Сам процес розподілу земель носив назву ф'єфа.
До XI ст сформувалася досить складна структура суспільства, до якого входили і рицарі - нижній рівень класів феодалів, які не могли передавати у спадщину отриману за службу землю, носили назву шевальє. Вони були основною військовою силою сеньйорів.
Великі землевласники стали отримувати різні титули від короля, які встановлювали взаємовідносини між феодалами (барон, герцог, граф). Герцоги - це феодали, які знаходилися в прикордонній зоні держави, власники землі всередині держави - графи, що природньо підривало єдність країни.
До XII ст. починає змінюватися характер виробництва - з натурального воно поступово перетворюється в торгове. Формуються міста як центри торгівлі. Виникає новий спосіб формування земельної власності. Королі стали шукати підтримку серед городян, оскільки військова сила васалів була значно могутнішою за силу королів. Щоб змінити положення, почали роздавати землі знову, для подальшого посилення своєї влади. Землю королі отримували шляхом захоплення її у своїх старих васалів - так формується клас дворянства.
Інший шлях формування пануючого класу пов'язаний з церквою в період з XII по XIII стст. У цей період церква набуває такої сили, що з нею не могли порівнятися ні васали, ні королі. Внаслідок цього вона стала претендувати на владу. Всі священники не могли одружуватися, що консолідувало церкву і не дозволяло роздрібненню земельної власності. Кожний священнослужитель розпоряджався церковною землею в залежності від сану, але тільки так, щоб вона не вийшла зі складу церкви[6]. Формується духовенство. Церква отримувала десятину, звільнялася від податків і зборів, була єдиною організацією, яка мала чіткі цілі (зайняти правляче положення в суспільстві).
У феодально-залежному населенні утворилися дві групи: серви і вілани. Перші були особисто залежними, їх статус був визначений рабовласницькою формацією. Вілани - особисто вільні, входили до складу общини. Вілан міг вільно продавати землі, але із збереженням повинності сеньйору, подальшим орендаторем ділянки. Життя серва належало сеньйору, він не міг ним розпоряджатися.
Обов'язки серва: подушний податок, внесення оброку, виконання барщини (3 дні). Не могли одружуватися без згоди пана, не могли свідчити в судовому розгляді, брати участь в судовому поєдинку, ставати священнослужителями. Сеньйор мав право “першої ночі". У віланів були ті ж повинності, за винятком згоди пана на шлюб і права “першої ночі". Всі повинності були закріплені звичаями. Також існувало таке поняття як баналітет - монопольне право сеньйора на засоби виробництва, тобто млин, печі і т.д. Селяни були вимушені платити за користування ними.
Йде процес розвитку міст, вони набувають фінансової свободи, прагнуть отримати повну свободу. Цей процес тривав з XII ст. по XVI ст. Революції відбувалися в містах. Тобто вони стали політичними центрами країни. Населення міст також диференціювалося. Міста в цей період ще перебувають в системі феодальних відносин і є їх частиною.
Сеньйоріальна монархія характеризується системою вищих органів влади, державною владою і управлінням, відсутністю системи органів управління.
Король вважався першим серед рівних, влада розподіляється між королем і величезною кількістю сеньйорів. Вона починає диференціюватися на судову, виконавчу, законодавчу. Королі прагнули до захисту держави і церкви, підтримки миру і порядку, внаслідок цього починаються формуватися нові органи влади - міністеріали (знавці права). Виділяються особливі адміністративні округи - превотажі, на чолі з превором, які обиралися на один рік. Кожний васал будував свою систему адміністративного розподілу.
З кінця XII ст. з’являється нова система. Це пов'язано з економічним розвитком, трипільним землеобігом, розвитком технічних культур, сільського господарства. Це було зумовлено входженням феодалізму в певну стадію. Починає зароджуватися капіталістичний устрій. Міста стали центрами ремісничого (кустарного) виробництва. Розвиток обміну між селом і містом вів до зміцнення влади останнього. Внаслідок цього, країні була потрібна територіальна єдність. Монархи це відчули і скористалися ситуацією. Крім того, землевласники з великими територіями (і церква) стали претендувати на владу. Людовік IX починає активно втілювати в життя необхідні країні реформи.
· Військова - замінює феодальне ополчення на наймане військо, але для цього потрібні були досить великі фінанси - звідси наступна реформа.
· Фінансова - вводить єдину золоту монету, окремі сеньйори тепер позбавляються права чеканити монету самостійно, що об'єктивно відповідає потребам розвитку економічних відносин. Природньо, що ця реформа забезпечила державну скарбницю великим капіталовливанням.
· Судова - верховні судові функції починає здійснювати король, общини також володіють правом судової влади. Внаслідок створення єдиних територіальних одиниць, були введені особливі особи, які вершили правосуддя на місцях. Проте важливу роль продовжував грати суд сеньйора.
Людовік IX створює особливий судовий орган на базі королівської курії - Паризький парламент, який стає апеляційним органом. З початку XIV ст. по мірі зростання міст, подальше формування нового економічного укладу знаходить відображення в соціальній структурі суспільства.
У цей період спостерігається консолідація різних станів, і зміна характеру взаємовідносин між різними станами. Земельна власність проходить наступний еволюційний шлях: Алод - Бенефіцій - Феод. Останній з’являється з перших двох і є формою приватної земельної власності, яка передавалася у спадщину старшому сину.
Світські феодали претендують на володіння землею, на певне місце в системі державних органів, право мати податковий імунітет. Духовні феодали - на землю, податковий імунітет, отримання постійної фінансової бази - десятини.
Перших два бажання об'єднували їх, третє роз'єднувало. Боязнь втрати своїх привілеїв, в ході посилення влади короля, виступів народу, консолідує клас феодалів в єдиний фронт проти селянства. Ще одна небезпека для них - городяни, які платили повинності феодалу. Міське населення несло основну масу податків, що платилися королеві і феодалам.
Французькі королі починають скликати з'їзди феодалів для встановлення нових податків. Городяни вимагали аналогічного з'їзду і отримали становий орган - Генеральні штати (ГШ). У його функції входили податки (привели до протистояння короля і ГШ), також ГШ вимагали контролю за витратою фінансів. Королі добилися права збирати королівську данину, яка не була визначена, подушну подать, податок на сіль. Добившись цього, королі перестають скликати ГШ. Замість нього створюється новий орган - нотабль, що складається із знатних землевласників, тобто був органом земельної олігархії.
Олігархічний лад веде до роздроблення країни, а у Франції вже йде становлення нових відносин в промисловості, що не веде до становлення олігархії в такій мірі, як в Німеччині, де йшов розвиток сільськогосподарської промисловості. У Франції великі землевласники залучаються до торгівлі, що сприяло розвитку ремесла.
Стара система органів не зазнала істотних змін. Преви тепер здійснюють свої функції, не набридаючи королеві, володіють повною владою в своєму регіоні.
Починаючи з XVI ст. формуються нові прогресивні капіталістичні відносини в промисловості і сільському господарстві. З'являється мануфактура в суднобудуванні, в гірництві, в металургії, в книгодрукуванні. Утворилися великі економічні центи в Парижі, Марселі, Ліоні, Бордо.
Розвиток товарно-грошових відносин привів до формування єдиного загальнонаціонального ринку, а зародження капіталістичних відносин викликало важливі зсуви в соціальній структурі суспільства. Нарівні з основним класом експлуататорів- феодалів з'явився новий клас експлуататорів - буржуазія, основу якого складали купці, лихварі, мануфактуристи. У цей період зростає зовнішня торгівля Франції з древньо-європейськими країнами.
Але зсуви у бік капіталізму повільно міняли характер французького суспільства. Феодальні виробничі відносини були як і раніше пануючими. У цей період відбуваються зміни частини селянської повинності на відповідні грошові платежі.
Багато буржуа купують посади в королівських судах або адміністративних органах, які передаються у спадщину[7]. Деякі посади давали право носити дворянський титул. Уряд Франції йшов на це, оскільки постійно потребував коштів. Король передає значну частину податкових надходжень привілейованим станам у вигляді платні, субсидій, пенсій. Королівський фіск стає найважливішим інструментом експлуатації селянства. І дворянство, бажаючи збільшити прибутки, постійно вимагає від короля збільшення оподаткування.
На початок XVI ст. Франція стає єдиною державою. Формою цієї держави стає абсолютна монархія. Абсолютизм характерний, передусім, тим, що вся повнота законодавчої, виконавчої і судової влади концентрувалася в руках спадкоємця голови держави - короля. Йому був підлеглий весь централізований державний механізм: армія, поліція, адміністративний апарат, суд. Всі французи, включаючи і дворян, були підданими короля, зобов'язані беззаперечно коритися. При чому абсолютна монархія послідовно захищала класові інтереси дворянства.
Феодали також розуміли, що в умовах загострення класової боротьби придушення селянства можливе лише за допомогою жорсткого державного абсолютизму. У розквіт абсолютної монархії в країні затвердилася соціально-політична рівновага двох основних експлуатаційних класів - привілейованого, маючого державні пости дворянства, і набираючої сили буржуазії.