1930 було запроваджено заг. початкове обов’язкове навчання дітей.
Подальший поступ лікнепівської справи істотно стримала кампанія колективізації сільського господарства.
У серед. 1930-х рр. пункти та школи письменності було замінено єдиними навч. школами для дорослих з 3-ма курсами навчання: на 1-му — ліквідовувалася неписьменність; на 2-му — малописьменність; на 3-му проводилися загальноосвітня підготовка в обсязі шкільної програми 1-го ступеня та певна спеціальна підготовка. Однак закінчувати усі 3 курси було не обов’язково. У повному обсязі отримувала знання лише половина тих, хто навчався.
Новий імпульс кампанії лікнепу надала постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 16 січня 1936 про ліквідацію неписьменності до 1938. Від 1937 широкого розвитку набуло 7-річне навчання. Наприкінці 1930-х рр. значна частина молоді, яка закінчила початкову школу, продовжувала освіту в старших класах.
Згідно з даними всесоюзного перепису населення 1937, в УРСР 85,6 % мешканців вважалися грамотними (1926 таких було 52,6 %). За критерій письменності слугували дві вимоги — читати по складах і написати своє прізвище. Серед молоді у віці 20-ти років до категорії «неписьменні» потрапило від 5 до 8,5 %.
Згідно з даними всесоюзного перепису 1939, грамотного населення в СРСР (за дещо підвищеним порівняно із застосовуваним 1937 критерієм) було 90,4 % серед мешканців міст і 82,2 % — серед мешканців сіл. Як і раніше, більшу частку грамотних складали чоловіки: 97 % — у містах та 93,5 % — у селах. Питома вага письменних жінок була 84,6 % — в містах і 72,2 % — у селах.
Незважаючи на ці дані перепису (вони, однак, не були опубліковані), кер-во країни заявило про «суцільну письменність населення» СРСР й успішне виконання кампанії лікнепу.
У повоєнний час (див. Друга світова війна) на приєднаних до УРСР землях кампанію лікнепу було продовжено (до 1954). Згідно зі стат. даними 1959, грамотне населення в республіці становило 93,5 %.
Літ.: Воронець А. Неписьменність на Україні і боротьба з нею. Х., 1924; Эрде Д.И. Ленин и неграмотность. Х., 1924; Піддубний Г. Десять років ліквідації неписьменності в УРСР. «Шлях освіти» (Х.), 1927, № 10; Крупская Н.К. Ликвидация неграмотности. М., 1938; Гутянський С.К. Здійснення ленінського принципу народної освіти на Україні. К., 1960; Шевчук Г.М. Культурне будівництво на Україні у 1921—1925 роках. К., 1963; Богданов И.М. Грамотность в дореволюционной России и в СССР. М., 1964; Ясницький Г.І. Розвиток народної освіти на Україні (1921—1932 рр.). К., 1965; Куманев В.А. Социализм и всенародная грамотность: Ликвидация массовой неграмотности в СССР. М., 1967; Петрушин І.С. Учительство України у боротьбі з неписьменністю. «Радянська школа» (К.), 1969, № 2; Коляска І.В. Освіта в радянській Україні. Торонто, 1970; Спірідонова Д.С. Ліквідація неписьменності — одна з передумов культурної революції. «Радянська школа», 1974, № 12; Білоцерківська В.Я. Боротьба з ліквідацією неписемності на Україні (1926—1932 рр.). В кн.: Питання історії СРСР, вип. 20. Х., 1975; Мороз А.В. Ліквідація неписемності і розвиток загальної освіти трудящих в 1921—1925 рр. «УІЖ», 1976, № 8; Даниленко В.М. Рабочий класс и культурная революция. К., 1986; Вовк Л.П. Генезис пріоритетних тенденцій освіти дорослих в Україні (II пол. ХIХ — 20-ті рр. ХХ ст.): Автореф. дис. ... доктора пед. наук. К., 1996; Гололобов В.М. Ліквідація неписьменності серед дорослого населення на Україні у 1920-х рр.: Автореф. дис. … канд. істор. наук. Запоріжжя, 1998; Данильченко О.П. Ліквідація неписьменності серед національних меншостей півдня України у ХХ ст. «УІЖ», 1999, № 3; Змерзлый В.Б. Некоторые аспекты работы государственных и партийных органов Крымской АССР в 1920—1930-х годах по ликвидации неграмотности среди крымских татар. «Культура народов Причерноморья», 2004, № 50, т. 2.