Смекни!
smekni.com

Прийняття Конституції України 1996р. (стр. 4 из 5)

Системотворча функція конституції зводиться не тільки до того, щоб забезпечити цілісність і збалан­сованість правової системи, її динамізм та стабільність. Вона визначає принципові вимоги щодо призначення, змісту й методів галузей права, окреслює єдині засади правотворчості і застосування права, законності право­порядку, слугує своєрідним нормативним орієнтиром

Таким чином, за місцем і роллю конституції в сус­пільному житті її основні функції поділяють на соціальні (об'єктні) і нормативно-правові (технологічні).

Соціаль­ними (об'єктними) функціями є: політична, економічна, соціальна, культурна (ідеологічна) та ін. Серед соціальних (об'єктних) функ­цій домінуюча, акумулююча роль належить політичній функції.

Правові (технологічні) функції: регулятивна, установча, правотворча, інтеграційна та ін. Серед нормативно-правових функ­цій домінуюча — установча, яка об'єднує усі правові функції.

Головне призначення конституції — закріплення й гарантування фундаментальних прав людини і грома­дянина, впорядкування й організація державної влади, утвердження загальнолюдських цінностей, на яких ґрунтується будь-яке суспільство.

6. Реалізація конституції

Конституція поширює свій вплив на всі без винятку інституції суспільства й держави, причому всі державні та громадські органи, громадяни і будь-які особи, що перебувають на території країни, повинні поважати її, безперечно виконувати всі її приписи. В цьому полягає загальнообов'язковість конституцій, їх імперативно-владний характер.

Як Основний Закон суспільства й держави консти­туція регулює найбільш високий рівень поведінки — спосіб життєдіяльності суспільства. Такий загально-конституційний рівень зумовлює узгодженість основних інститутів конституції, їх збалансованість і взаємодію.

Таким чином, здійснення Конституції в цілому, її окремих норм — не що інше, як досягнення конституційних цілей та інтересів шляхом правомірної діяль­ності суб'єктів конституційного права.

Однак здійснення Конституції — надзвичайно склад­не і багатопланове явище, яке треба відмежовувати від таких понять, як "реалізація", "застосування", "вихо­вання", "дотримання".

Серед цих елементів визначальною є реалізація конституційних норм, яка відбувається у чотирьох фор­мах: застосування, дотримання, виконання і викорис­тання.

Реалізація — це перетворення, втілення конститу­ційних норм у фактичній діяльності організацій, органів влади, посадових осіб і громадян.

Застосування — один із видів реалізації конституцій­них норм, де є чітко визначений адресат: органи дер­жавної влади, посадові особи та ін. Це — своєрідна форма реалізації конституційних норм, що відрізняється від інших форм змістом, суб'єктами та актами, які вони приймають.

Застосування права — державно-владна діяльність по вирішенню конкретних юридичних справ уповнова­женими суб'єктами.

7. Правова охорона Конституції України

Правова охорона Конституції є неодмінною умовою забезпечення її верховенства і стабільності, високоефективності дії її положень у всіх сферах життєді­яльності нашої держави.

Належний рівень правової охорони Конституції — необхідний атрибут правової держави, яка є найважли­вішим чинником побудови громадянського суспільства.

Правова охорона, як свідчить світова практика, здійснюєтеся у різноманітних формах, головними з яких є конституційний контроль і конституційний нагляд.

Сутність конституційного контролю полягає в тому, що відповідні органи можуть безпосередньо втручатись у діяльність підконтрольних органів, скасовувати чи при­зупиняти незаконні акти.

Реальну політико-правову базу для впровадження конституційного нагляду в життя було започатковано Декларацією про державний суверенітет, де йшлося про поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову. На основі цього положення Закон "Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) Української РСР" від 24 жовтня 1990р. передбачив створення Конституцій­ного нагляду.

Сукупність органів, здатних виконувати функції охорони Основного Закону, складає систему конституційного контролю.

По-перше, конституційність того чи іншого закону або норматив­но-правового акта є виключно юридичною нормою, а тому під­лягає розглядові органом, який володіє для цього відпо­відною кваліфікацією;

по-друге, право суддів перевіряти конституційність законів і, таким чином, контролювати діяльність зако­нодавчої влади випливає з принципу поділу влад;

по-третє, незалежність і неупередженість притаманні представникам судової влади в силу їх специфіки, звільняють їх від впливу будь-яких політичних сип і служать гарантією того, що рішення по справі базу­ватимуться на дійсно правовій основі;

по-четверте, правила судочинства, що виходять з принципів змагальності і гласності процесу, передбача­ють винесення мотивованого рішення, забезпечать най­більш повний і всебічний розгляд справи про консти­туційність заперечуваного закону чи іншого норма­тивно-правового акта.

Конституційний суд оцінює правові акти тільки при поданнях або зверненнях до нього. Такий суд уповно­важений видавати юридично обов'язкові акти.

При створенні Конституційного Суду України дис­кутувалось питання: який варіант кращий — спеціаль­ний конституційний суд чи покладення функцій консти­туційного контролю на загальні суди?

Обрано першу модель, оскільки загальні суди традиційно пристосовані до вирішення цивільних та кримінальних справ на осно­ві норм цивільного й кримінального права. Але Конс­титуційний Суд України повинен вирішувати справи на основі норм конституційного права.

Розрізняють різні види й форми конституційного контролю. Насамперед — попередній, тобто коли нормативно-правовий акт ще розробляється й не вступив в законну силу, і наступний контроль, коли така перевірка здійснюється після прийняття акта.

За правовими наслідками контроль може бути як обов'язковим, так і факультативним.

За формою розрізняють абстрактний і конкретний конституційний контроль.

За абстрактним — питання про відповідність певного акта Конституції розгляда­ється поза конкретними обставинами його застосування. Орган конституційного контролю в такому разі під­тверджує конституційність даного акта або позбавляє його юридичної сили. Цей вид контролю може бути як попереднім, так і наступним.

Конкретний конституційний контроль, навпаки, мо­же бути лише наступним і пов'язаний з обставинами, що виникли в процесі застосування відповідного нормативно-правового акта. В такому випадку сторона, справа якої вирішена або вирішується на підставі відповідного нормативно-правового акта, оспорює таке рішення, обґрунтовуючи це тим, що акт, на основі якого вирішено справу, на її погляд, не відповідає Конс­титуції. Досить часто такий контроль здійснюється при розгляді конкретної справи в суді.

Нарешті, для Конституційного Суду процедура ді­яльності повинна бути специфічною.

Правовий статус, порядок формування, склад і повноваження Конституційного Суду України визначено у ст. 147—153 Розділу ХІІ Конституції України та в Законі України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 р.

8. Підготовка, прийняття та зміна конституції

З історії відомо, що проекти конституції можуть го­туватися: установчими зборами конституційних конвен­тів штатів (США), установчими зборами країни (Італія, Індія), конституційними коштами або комісіями (Фран­ція, колишній СРСР), парламентами (Греція, Іспанія).

Світова практика знає і ряд способів прийняття та зміни конституції. Одним із них є октройовання (від фран. Octroyer-дарувати, дарований), тобто дарування конституції одностороннім актом глави дер­жави (монархом), типовим прикладом якої була Хартія 1814 р., яку Людовик XVIII "подарував" французькому народу.

Інколи конституція виробляється установчими збо­рами (конституантою (від фран.- установчі збори), які спеціально обираються для створення конституції, після прийняття якої вони при­пиняють своє існування.

Роль таких установчих зборів неоднакова: в одних випадках вони приймають конституцію, в інших — лише розробляють її текст, який згодом затверджується шля­хом референдуму або іншим чином.

Практика світового конституціоналізму знає випад­ки, коли конституція розробляється урядом з наступною передачею парламенту чи на референдум.

В таких ви­падках конституційний референдум нерідко перетворю­ється у звичайний плебісцит (від лат. plebiscitum-рішення народу), де роль виборців зводить­ся, фактично, до схвалення урядового проекту. Так, до речі, були прийняті Конституція Чілі 1980 р. Консти­туція Куби 1976 р.

Загальновідомо, що конституція має поєднувати в собі дві, інколи протилежні, якості — стабільність та ди­намізм.

Стабільність надає конституції таких рис, як доброт­ність, надійність, сталість. З іншого боку, вона може не реагувати на зміни, що постійно відбуваються в суспіль­стві. Тому до будь-якої конституції рано чи пізно вно­сяться зміни, причому існують різні способи такого внесення. Зміни так званих гнучких способів здійсню­ються звичайним шляхом, тобто прийняттям звичайного закону. Прикладом можуть бути Конституції Великої Британії, Ізраїлю, Індії,

Щодо жорстких конституцій, то тут справа склад­ніша. В таких випадках, як правило, вимагається квалі­фікаційна більшість в представницьких органах; повтор­не голосування; затвердження поправок на референдумі тощо.

Відповідно до ст. ст. 154—159 Конституції України законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України Прези­дентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.