- право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності;
- визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності;
- економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва;
- забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом;
- забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України;
- забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів;
- взаємовигідне співробітництво з іншими країнами;
- визнання і дія в Україні принципу верховенства права [81, с.73].
Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
Загальними принципами господарювання в Україні є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, ГКУ, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами [82, с.46].
Підприємницька діяльність припиняється:
- з власної ініціативи підприємця;
- у разі закінчення строку дії ліцензії;
- у разі припинення існування підприємця;
- на підставі рішення суду у випадках, передбачених ГКУ та іншими законами.
Порядок припинення діяльності підприємця встановлюється законом відповідно до вимог Господарського Кодексу [83, с.99].
Один з можливих шляхів — ліквідація компанії за рішенням власників. Здійснюється у кілька етапів. Перший — проведення зборів засновників (учасників, акціонерів), на яких приймається рішення про ліквідацію. Другий — публікація в пресі оголошення про заплановану ліквідацію. Третій — повідомлення держреєстратора і зацікавлених органів (податкової інспекції, Пенсійного фонду та фонду соцстраху). Далі — створення ліквідаційної комісії і складання попереднього ліквідаційного балансу. Крім того, власник або керівник підприємства щонайменше за два місяці до ліквідації зобов’язаний під розписку повідомити про це всіх своїх працівників. Після чого починається найцікавіше — перевірки контролюючих органів.
Після того як усі претензії податківців задоволено, складається остаточний ліквідаційний баланс. І підприємець знову подає держреєстраторові пакет документів, до якого входять численні довідки про відсутність заборгованості перед бюджетом і фондами.
Процедура цілковито відповідає закону. Після ліквідації юрособи відомості про керівника і власників компанії вилучаються з держреєстра і передаються до архіву. До підприємства, що ліквідувалося, немає претензій у фіскальних і правоохоронних органів, а також у контрагентів.
Тривалість процесу — від двох місяців (в ідеалі) і нескінченно (якщо податкова або ПФ не видасть довідки про відсутність заборгованостей). Обов’язкова податкова перевірка з практично гарантованими донарахуваннями за якимись податками або платежами, обов’язкова перевірка Пенсійним фондом і фондами соцстраху. На будь-якому етапі ліквідації може з’явитися неврахований кредитор, що вимагає оплати реального або вигаданого боргу. Існує ризик, що кредитор звернеться до суду з вимогою порушити справу про банкрутство ліквідованої компанії.
Ліквідація «за законом» має сенс тільки для компаній, у яких були невеликі обороти або діяльність взагалі не велася. Інакше обов’язкова передліквідаційна перевірка ДПІ забере у власника і керівника багато часу, сил, а в більшості випадків і грошей. Уникнути цих проблем можна, якщо на підприємстві недавно було проведено комплексну перевірку податковою інспекцією і в цей момент ДПІ не має претензій до компанії. Втім, у такій ситуації доцільніше не ліквідувати «чисту» фірму, а, наприклад, просто призупинити її роботу з метою подальшого перепрофілювання або продажу [84, с.100].
Ще один варіант — ліквідація через процедуру банкрутства. Банкрутство може бути як добровільним, тобто за рішенням власників компанії, так і примусовим — на вимогу кредитора або держоргану. В обох випадках перший етап процедури — звернення до суду з проханням порушити провадження у справі про банкрутство. Причому якщо ініціатором звернення є саме підприємство, то до заяви крім інших документів необхідно додати протокол загальних зборів працівників компанії, на яких було обрано їхнього представника на час розгляду справи про банкрутство. Протягом десяти днів від дня порушення судом справи про банкрутство у спеціалізованих виданнях необхідно розмістити відповідне оголошення.
Подальші етапи банкрутства від керівника і власників підприємства залежать опосередковано: надсилання судом держреєстратору повідомлення про порушення справи про банкрутство, призначення арбітражного керуючого, формування реєстру кредиторів та їхніх вимог, збори комітету кредиторів, складання балансу і порядку задоволення вимоги кредиторів тощо. Власне, навіть вилучення з держреєстру від власників жодним чином не залежить — після ухвалення відповідного рішення суд направляє його держреєстратору, який і зобов’язаний вилучити підприємство з ЄДР [85, с.94].
Власники компанії не втягнені в бюрократичну тяганину — всі процесуальні дії, зокрема й узгодження спірних питань з податковою та соцфондами, здійснює арбітражний керуючий, призначений судом. Вимоги кредиторів можуть залишитися незадоволеними, якщо в підприємства немає достатніх активів.
Тривалість процедури — у деяких випадках справа про банкрутство розглядається півтора-два роки. Якщо підприємство має у своєму розпорядженні ліквідні активи, вони можуть бути передані кредиторам. Можливе додаткове розслідування правоохоронних органів, якщо в них виникне підозра, що банкрутство фіктивне. Теоретично існує ймовірність притягнення керівництва компанії до адміністративної або кримінальної відповідальності за статтею «Доведення до банкрутства».
Зазвичай банкрутують підприємства, які вже позбулися належних їм ліквідних активів. Таким чином, вимоги численних кредиторів просто не можуть бути задоволені — у підприємства немає ні грошей, ні майна. Крім того, за наявності певної фантазії цілком можна обійтися без податкової перевірки, обов’язкової у разі звичайної ліквідації. До переліку документів, на підставі яких суд ухвалює рішення про ліквідацію компанії через банкрутство, акт податкової перевірки і довідка про відсутність заборгованості перед бюджетом не входять.
Утім, підприємство може бути ліквідоване без будь-якої участі, а іноді навіть без відома його власників або керівництва — за рішенням суду або відповідного органу державної влади. Найпоширеніший випадок — ліквідація підприємств, які припинили або ніколи не вели госпдіяльності, не подавали протягом року податкової та фінансової звітності до ДПІ або відсутні за заявленим місцезнаходженням. Інакше кажучи, ліквідувати підприємство можна, просто кинувши його напризволяще: припинивши діяльність і переставши подавати звітність до держорганів [86, с.28].
Крім неподання звітності закон передбачає ще три випадки ліквідації компанії з ініціативи державного органу. По-перше, визнання недійсним запису про держреєстрацію підприємства. По-друге, ведення компанією діяльності, що порушує закон або не відповідає її статутним документам. По-третє, невідповідність статутного капіталу вимогам законодавства.
У всіх названих випадках податкова інспекція або інший держорган може звернутися до суду з позовом про ліквідацію компанії. Якщо суд ухвалить таке рішення, держреєстратор буде зобов’язаний виключити підприємство з держреєстру.
Найдешевший спосіб — гроші на послуги юристів і платежі до бюджету не витрачаються. Усі процедурні дії здійснює зацікавлений держорган, від власників або керівництва підприємства нічого не залежить. Податкова перевірка підприємства не проводиться, оскільки найчастіше встановити місцезнаходження компанії неможливо. У більшості випадків пошук кинутого підприємства здійснюється формально, після чого компанія ліквідується. Якщо підприємство не мало заборгованості перед іншими юрособами або бюджетом, то, як правило, жодними істотними неприємностями власникам і директору такий спосіб ліквідації не загрожує.
У базах даних податкових органів і Держкомстату зберігається інформація про засновників і останнього директора підприємства, що пізніше за бажання податківців може завдати їм певних неприємностей. Якщо компанія заборгувала бюджету або соц-фондам, можливе порушення кримінальної справи, відтак розшуком власників і керівників підприємства можуть зайнятися правоохоронні органи. Сама процедура досить тривала і займає щонайменше два роки. Посадових осіб підприємства можуть оштрафувати за неподання звітності [87, с.142].