- за поданням Державної податкової адміністрації у разі більш як дворазового порушення норм ст.ст. 4 і 5 Закону України "Про промислово-фінансові групи в Україні";
- за постановою або законом, прийнятим Верховною Радою України, про припинення виконання державної програми, з метою реалізації якої було створено промислово-фінансову групу;
- за поданням органів виконавчої влади, що відповідають за виконання державних програм, про неефективну реалізацію промислово-фінансовою групою цих програм;
- за заявою головного підприємства промислово-фінансової групи або учасника промислово-фінансової групи про вихід зі складу промислово-фінансової групи [45, с.83].
Ще одним з видів припинення діяльності суб'єктів господарювання – ліквідація.
Ліквідацією визнається припинення юридичної особи без правонаступництва інших юридичних чи фізичних осіб. Загальні положення щодо ліквідації юридичних осіб закріплені в ЦК та ГК України. Відповідно до ст. 104 ЦК та ст. 59 ГК України ліквідація є однією із форм припинення діяльності суб'єкта господарювання. Особливий порядок ліквідаційної процедури передбачено законодавцем при провадженні справ про банкрутство - відповідно до положень Закону України від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону від 30 червня 1999 р.) [46, с.114].
Чинний ГК України містить термін "ліквідація суб'єкта господарювання" (ст. 60), але усе ж таки загальний порядок ліквідації зорієнтований на господарські організації - юридичні особи і не належить до ліквідації таких видів суб'єктів, як індивідуальні підприємці (фізичні особи) і структурні підрозділи юридичних осіб (у т.ч. філії, представництва). Підтвердженням тому є ст. ст. 110, 111 ЦК України, які регулюють підстави та загальний порядок ліквідації саме юридичної особи [47, с.93].
Відповідно до ст. 110 ЦК України юридична особа може бути ліквідована у добровільному порядку на підставі рішення учасників (повне та командитне товариство), або органів управління юридичної особи, уповноважених на це установчими документами (загальних зборів акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, благодійних організацій, кооперативів), в тому числі, у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також у інших випадках, передбачених установчими документами.
Що ж до примусового порядку ліквідації юридичної особи, то підстави такої ліквідації встановлено як ЦК України, так і іншими законодавчими актами.
ЦК України встановлює такі підстави для винесення судом рішення про примусову ліквідацію юридичних осіб:
- визнання судом недійсною державну реєстрацію юридичних осіб через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути (ч. 1 ст. 110);
- у випадку, коли у повному та командитному товаристві залишається один учасник і останній не перетворить таке товариство в інше господарське товариство, а також у разі виходу учасника з повного товариства, виключення одного з учасників товариства, смерті учасника товариства, ліквідації юридичної особи - учасника товариства або звернення кредитором одного з учасників стягнення на частину майна, пропорційну його частці у статутному фонді (ст. 132);
- у разі вибуття всіх вкладників із командитного товариства, якщо учасники товариства не перетворять таке товариство у повне товариство (ст. 139);
- якщо вартість чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та акціонерного товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного фонду (ст. ст. 144, 151, 155) [48, с.59].
Стаття 38 Закону України від 15 травня 2003 р. № 755-ІУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" встановлює такі підстави для примусової ліквідації юридичних осіб у судовому порядку:
- визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути;
- провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом;
- невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону;
- неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;
- наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним місцезнаходженням [49, с.113].
Стаття 59 ГК України визначає, що юридична особа ліквідується:
- за ініціативою власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законодавством України, - за рішенням суду:
- у зв'язку із закінченням строку, на який вона створювалась, чи у разі досягнення мети, заради якої її було створено;
- у разі визнання її в установленому порядку банкрутом, крім випадків, передбачених законом;
- у разі скасування її державної реєстрації у випадках, передбачених законом [50, с.102].
Організація також може бути ліквідована при невиконанні рішення про тимчасову заборону (призупинення), обмеження або припинення діяльності (наприклад, у разі порушення законодавства про охорону навколишнього середовища). При цьому ліквідація здійснюється після скасування в судовому порядку державної реєстрації суб'єкта підприємництва за позовом державного органу, який прийняв рішення про призупинення, обмеження, припинення діяльності суб'єкта. Комерційна організація може бути ліквідована, крім випадків, викладених вище, також за рішенням господарського суду в разі визнання її банкрутом і відсутності - після задоволення вимог кредиторів - майна, необхідного для її функціонування відповідно до чинного законодавства. За рішенням суду організація ліквідується й у разі систематичного здійснення діяльності, що суперечить цілям, визначеним її установчими документами, забороненої законодавством чи без належного дозволу (ліцензії), а також у зв'язку з неодноразовими грубими порушеннями законодавчих приписів. o Відповідно до ст. 16 Закону України від 23 квітня 1991 р. № 987-ХІІ "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні організації можуть бути ліквідовані у судовому порядку у таких випадках:
- вчинення релігійною організацію таких дій: примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії; участь релігійних організацій у діяльності політичних партій і надання політичним партіям фінансової підтримки, висунення кандидатів до органів державної влади, ведення агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів; втручання релігійної організації у діяльність інших релігійних організацій, проповідування в будь-якій формі ворожнечі, нетерпимості до невіруючих і віруючих інших віросповідань; недодержання вимог чинного законодавства і правопорядку; самовільне захоплення культових будівель чи привласнення культового майна;
- поєднання обрядової чи проповідницької діяльності релігійної організації з посяганнями на життя, здоров'я, свободу і гідність особи;
- систематичне порушення релігійною організацією встановленого законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів (богослужінь, обрядів, церемоній, походів тощо);
- спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов'язків або дій, які супроводжуються грубими порушеннями громадського порядку чи посягання на права і майно державних, громадських або релігійних організацій [52, с.66].
Позовну заяву про ліквідацію має право пред'являти до суду орган державної реєстрації, а також учасник юридичної особи. Інші державні органи (державна податкова інспекція, пенсійний фонд та ін.) не мають права подавати такі позовні заяви. Рішенням суду про ліквідацію юридичної особи на її учасників або орган, уповноважений установчими документами приймати рішення про ліквідацію юридичної особи, можуть бути покладені обов'язки щодо проведення ліквідації юридичної особи.
Окремо слід розглянути ліквідацію об'єднань підприємств. Так, відповідно до ч. 5 ст. 124 ГК України рішення про ліквідацію господарського об'єднання може бути прийнято лише підприємствами-учасниками (а також за рішенням суду). Органи державного управління не мають права приймати рішення про ліквідацію об'єднань підприємств, створених на добровільних засадах (див. також п. 2 листа Вищого арбітражного суду України від 6 червня 1994 р. № 01-8/368 "Про деякі питання практики вирішення господарських спорів"). Рішення державних органів, уповноважених управляти державним майном, про ліквідацію об'єднань, створених на добровільних засадах, визнаються недійсними як такі, що прийняті з перевищенням повноважень і не відповідають чинному законодавству (див. п. 11 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 вересня 1996 р. № 02-5/334 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств") [53, с.81].
Ліквідація державного (комунального) об'єднання здійснюється за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання.
Президія Вищого арбітражного суду України в роз'ясненні "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств" визначила, що в разі прийняття рішення про ліквідацію підприємства, про визнання недійсними установчих документів, а так само про скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання господарським судом, то останній зобов'язує власника (власників) або орган, уповноважений створювати підприємство, здійснити ліквідацію підприємства в установленому законом порядку, якщо інше не передбачено законодавством. Копії відповідного рішення направляються власникові (власникам) підприємства чи уповноваженому ним (ними) органу (у разі ліквідації господарського товариства - його засновникам), а також органові, що здійснив державну реєстрацію.