Жодна міжнародна організація не може ефективно функціонувати без статуту чи подібного законодавчого акту, який визначає права та обов'язки сторін. Через це можливо найважливішим результатом останньої зустрічі лідерів СНД, що відбулася 22 січня 1993 року в Мінську, було прийняття Статуту Співдружності сімома з десяти членів./1 Парламенти цих країн мають ратифікувати Статут протягом одного року.
Питання про статут Співдружності було вперше внесено до порядку денного на першій зустрічі лідерів СНД, що відбулася 30 грудня 1991 року після створення СНД на початку місяця. Однак за вимогою України його було знято з порядку денного, оскільки Україна не бажала пристати на будь-яку угоду, яка обмежувала б її свободу дій і, таким чином, обтинала її щойно здобутий суверенітет.
Питання про статут знову постало на зустрічі в Ташкенті, яка відбулася 15 травня 1992 року. Тоді стало відомо, що міністри закордонних справ країн СНД готують проект на наступну зустріч на найвищому рівні. Робота над ним тривала й після зустрічі. До першої редакції проекту було внесено чимало змін, оскільки він передбачав для країн-членів різні рівні інтеграційних обов'язків. З жовтня 1992 до січня 1993 року кількість статей зменшилася з 65 до 48, а потім до 45. Під час зустрічі в Мінську, де статут схвалили керівники Вірменії, Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Росії, Таджикистану й Узбекистану; Україна, Туркменістан та Молдова виступили проти. Вони підписали лише супровідну декларацію, що залишала за ними можливість підписати статут протягом наступних місяців.
У Статуті СНД говориться про те, що Співдружність - незалежна асоціація суверенних і рівноправних держав, які є суб'єктами міжнародного права, а сама Співдружність не є державою і не користується наддержавними повноваженнями.
Мета Співдружності - співробітництво в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній та інших галузях, забезпечення дотримання прав людини і основних свобод згідно загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та документів, прийнятих Конференцією з питань безпеки і співробітництва в Європі, співробітництво в підтриманні міжнародного миру і безпеки та сприяння загальному і повному роззброєнню, забезпечення вільного пересування громадян країн СНД в межах Співдружності.
Стосунки між членами СНД будуються на основі принципів поваги до суверенітету, непорушності кордонів, невикористання сили чи загроза сили, домінування міжнародного права в стосунках між державами, невтручання в справи інших країн, добросусідське виконання своїх обов'язків, як членів Співтовариства , взаємодопомога та "духовна єдність" їх народів.
Необхідно зазначити, що статут передбачає зберігає координацію зовнішньополітичної діяльності, проти чого виступив парламент України, ратифікуючи договір 8 грудня 1991 року при створенні Співдружності./5 З іншого боку, в кінцевій редакції статуту відсутні посилання на відкритість кордонів та використання рубля як єдиної грошової одиниці, які містилися в редакції, прийнятій в липні 1992 року/6 та установчих документах.
Країнами-засновницями СНД вважаються держави, які підписали і ратифікували угоду 8 грудня 1991 року про створення СНД та протокол до цієї угоди від 21 грудня 1991 року на момент прийняття статуту - тобто не пізніше 22 грудня 1993 року. Це означає, що Молдова, яка не ратифікувала ці документи, більше не вважається однією з держав-засновниць. На питання про статус Молдови, перший заступник прем'єр-міністра Молдови Іон Ботнару, повернувшись з зустрічі на найвищому рівні, що відбулася в Мінську, заявив, що його країна юридично не є членом Співдружності, але де факто обстоює особливу позицію як асоціативний член.
Країнами-членами СНД вважатимуться держави, які ратифікують статут до 22 січня 1994 року. Іншими словами, Хоча Україна і Туркменістан й належать до засновниць, вони не стануть членами Співдружності, якщо не ратифікують статут. В угоді про створення СНД від 8 грудня 1991 року є умова, яка дає змогу іншим державам - і не лише колишнім республікам СРСР - приєднатися до Співдружності за згоди усіх інших країн-членів. Ця умова є і в статуті.
Асоціативне членство надається тим країнам, які бажають брати участь в "окремих аспектах" діяльності Співдружності. Детальніше про це йтиметься в окремому документі. Хоча президент України Леонід Кравчук заявив, що його країна розглядатиме лише можливість повного членства, асоціативне членство може цілком влаштовувати Молдову, яка наполягає на суто економічній співпраці. Підписуючи супровідну декларацію на останній зустрічі голів держав в Мінську, Молдова заявила, що вона зацікавлена в ефективній діяльності Співдружності лише в економічній, а не політичній галузі.
У розділі про колективну безпеку члени СНД зобов'язуються дотримуватися узгодженої політики з галузях міжнародної безпеки, роззброєння та формування збройних сил. В разі загрози безпеці країні-члену СНД чи міжнародному миру, вони погоджуються координувати свої позиції і вдатися до заходів, спрямованих на усунення загрози. Крім того, вони мають забезпечувати стабільність на зовнішніх кордонах Співдружності і, на основі спільних угод, координувати діяльність своїх прикордонних військ.
Щодо співробітництва в економічній, соціальній і юридичній галузях, країни-члени СНД погоджуються брати участь у формуванні спільного економічного простору на основі ринкових відносин та вільного пересування товарів, послуг, капіталу та робочої сили. Вони погоджуються координувати соціальну політику, сприяти розвитку торгівлі та економічних зв'язків між державами-членами Співдружності, розвивати спільний інформаційний простір, співробітничати у спільних проектах в галузях науки і техніки, освіти, охорони здоров'я, культури і спорту. Країни-члени СНД укладатимуть угоди про юридичну допомогу та сприятимуть гармонізації своїх національних
Найбільш слушно визначити СНД як «параорганізацію», «квазіорганізацію». Параорганізація засновується на підставі міжнародної угоди, укладеної не менш як двома державами, має на меті сприяння міжнародній співпраці без прибутків для її учасників; мета та функції організації не повинні суперечити міжнародному праву, а також праву держав, у яких вони набирають чинності. Параорганізацію від міжнародної організації відрізняють нестабільна інституційна основа (структура) та неукладання від свого імені міжнародних договорів.
Метою СНД є: здійснення співпраці в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній та інших галузях; утворення загального економічного простору; забезпечення прав та основних свобод людини відповідно до загальновизнаних принципів міжнародного права та документів ОБСЄ; співробітництво між державами-членами в забезпеченні міжнародного миру та безпеки та здійсненні роззброєння; взаємна правова допомога та співробітництво в інших галузях правових відносин; мирне вирішення спорів та конфліктів між державами СНД (ст. 2 Статуту). Співдружність має діяти на підставі загальновизнаних принципів міжнародного права. При цьому СНД не укладає міжнародних угод від свого імені.
2.2 СТРУКТУРА СНД
Структура СНД репрезентована достатньо складною системою органів. На сьогодні для досягнення мети та завдань Співдружності засновано близько 70 міждержавних, міжурядових і міжвідомчих органів. Із них лише 9 безпосередньо передбачені Статутом (Рада голів держав, Рада голів урядів, Рада міністрів закордонних справ, Координаційно-консультативний комітет, Рада міністрів оборони, Рада керівників прикордонних військ, Економічний суд, Комісія з прав людини та Міжпарламентська асамблея). Усі інші органи можна віднести до органів галузевої співпраці.
Рада голів держав є відповідно до ст. 21 Статуту вищим органом Співдружності. Вона обговорює та вирішує принципові питання діяльності держав-членів у галузі їхніх спільних інтересів і збирається на засідання двічі на рік (можливі позачергові засідання).
Рада голів держав, у якій представлені всі 12 держав-членів, є вищим органом, який збирається двічі на рік для прийняття рішень з принципових питань діяльності організації. За ініціативою будь-кого з членів можуть скликатися позачергові засідання Ради. Рішення приймаються консенсусом. Проте будь-яка з держав-членів може заявити про свою незацікавленість тим чи іншим питанням і не брати участі в його розгляді. Тому ухвалені рішення можуть стосуватися не всіх членів СНД.
Рада голів урядів координує співробітництво виконавчої влади держав-членів і збирається на засідання чотири рази на рік. Рішення обох органів приймаються за умови загальної згоди — консенсусу. Будь-яка держава може проголосити про свою незацікавленість у тому чи іншому питанні, що не буде розглядатися як перепона для прийняття рішення.
Рада голів урядів втілює ужиття рішення вищого органу, координує співробітництво органів виконавчої влади держав-членів в економічній, соціальній, військовій та інших галузях. Рішення приймаються на основі консенсусу. Так само, як і в Раді глав держав, будь-яка держава може відмовитися брати участь у розгляді того чи іншого питання. Рада глав держав і Рада глав урядів можуть проводити спільні засідання. Рада Голів Урядів скликається чотири рази на рік. Проте можливе скликання надзвичайних сесій з ініціативи однієї з країн Співдружності.
Рада міністрів закордонних справ (РМЗС) здійснює координацію зовнішньополітичної діяльності держав-членів, взаємодію дипломатичних служб, співробітництво з ООН, ОБСЄ та іншими міжнародними організаціями, розробляє пропозиції для Ради голів держав та Ради голів урядів і забезпечує реалізацію їхніх рішень. Рішення приймаються за загальної згоди.
Рада міністрів закордонних справ, виконуючи рішення Ради голів держав, координує зовнішньополітичну діяльність країн-членів, включаючи діяльність країн СНД у міжнародних організаціях. Засідання відбуваються не менш як один раз на три місяці, позачергові — за рішенням Ради голів держав, а також на пропозицію одного з членів, яку підтримали два інших.
Рада міністрів оборони (РМО) відає питаннями військової політики, військової розбудови та безпеки, координує діяльність міністерств (комітетів) оборони держав-членів, надає пропозиції Раді голів держав та Раді голів урядів щодо складу та призначення Об’єднаних Збройних Сил Співдружності, принципів їхньої підготовки та матеріально-технічного забезпечення, щодо ядерної політики тощо.