У греків більш пізнього періоду варто проводити відмінності між дорійцями і іонійцями. У перших, класичним зразком яких служить Спарта, шлюбні відносини багато в чому ще більш архаїчні, ніж навіть ті, які зображені Гомером. У Спарті існує парний шлюб, видозмінений відповідно до прийнятих там поглядів на державу й у багатьох відносинах який ще нагадує груповий шлюб. Бездітні шлюби розриваються: цар Анаксандрид (за 560 років до н.е.), що мав бездітну дружину, узяв другу і вів два господарства; майже в той же час цар Аристон, у якого були дві безплідні дружини, узяв третю, але зате відпустив одну з перших. З іншого боку, декілька братів могли мати спільну дружину; чоловік, якому подобалася дружина його друга, міг ділити її з ним, і визнавалося пристойним надавати свою дружину в розпорядження, як висловився б Бісмарк, здорового «жеребця», навіть якщо той не належав до числа співгромадян. З одного місця у Плутарха146‚ де спартанка направляє до свого чоловіка шанувальника, який домагається її любові, можна зробити висновок‚ згідно Шеману147‚ навіть про ще більшу свободу звичаїв. Дійсне порушення подружньої вірності — зрада дружини за спиною чоловіка — було тому нечуваною справою. З іншого боку, Спарта, принаймні в кращу свою епоху, не знала домашнього рабства, кріпосні ілоти жили відокремлено в маєтках, тому в спартіатів було менше спокуси користуватися їхніми дружинами148. Природно, що в силу всіх цих умов жінки в Спарті займали набагато більш почесне положення, ніж в інших греків. Спартанські жінки і краща частина афінських гетер були в Греції єдиними жінками, про яких древні говорять з повагою і висловлювання яких вони визнають такими, що заслуговують на згадку.
Зовсім інше положення ми знаходимо у іонійців, для яких характерні Афіни. Дівчата училися лише прясти, ткати і шити, якнайбільше — трохи читати і писати. Вони жили майже самітницями, користувалися товариством лише інших жінок. Жіночі покої знаходилися у відособленій частині будинку, на верхньому поверсі чи в глибині, куди чоловікам, особливо чужим, нелегко було проникнути і куди жінки йшли при відвідуванні будинку чоловіками. Жінки не виходили без супроводу рабині; удома вони буквально перебували під вартою; Аристофан згадує про молоських собак, яких тримали для залякування порушників подружньої вірності149‚ а, принаймні в азіатських містах, для нагляду за жінками тримали євнухів, які уже за часів Геродота фабрикувалися на острові Хіос для продажу і, згідно з Ваксмутом, не для одних тільки варварів150. У Євріпіда дружина позначається словом оikurema151‚ як річ для догляду за господарством (слово це середнього роду), і для афінянина вона дійсно була, окрім дітонародження, не чим іншим, як старшою служницею. Чоловік займався своїми гімнастичними вправами, своїми суспільними справами, від участі в яких дружина була відсторонена; він, крім того, мав ще часто до своїх послуг рабинь, а в період розквіту Афін — дуже поширену й у всякому разі таку, що знаходилася під заступництвом держави, проституцію. Саме на ґрунті цієї проституції виробилися єдині яскраві типи грецьких жінок, що так само піднімалися над загальним рівнем жінок античності своїм розумом і художнім смаком, як спартанки своїм характером. Але та обставина, що потрібно було спочатку зробитися гетерою, щоб стати справжньою жінкою, служить самим суворим осудом афінської сім’ї.
Ця афінська сім’я з плином часу зробилася зразком, за яким влаштовували свої домашні порядки не тільки інші іонійці, але поступово і всі греки як у самій країні, так і в колоніях. Однак, всупереч усьому цьому самітництву і нагляду, гречанки досить часто знаходили можливість обманювати своїх чоловіків, а останні, що соромилися знайти хоча б яке-небудь почуття любові до своїх дружин, розважалися всілякими любовними пригодами з гетерами; але приниження жінок мстило за себе і принижувало самих чоловіків, аж до того, що зрештою вони загрузли в протиприродній любові до хлопчиків і позбавили достоїнства своїх богів, як і самих себе, міфом про Ганімеда152.
Таке було походження моногамії, наскільки ми можемо простежити його в самого цивілізованого і найбільш розвинутого народу стародавності. Вона аж ніяк не була плодом індивідуальної статевої любові, з якою вона не мала абсолютно нічого спільного, тому що шлюби‚ як і раніше‚ залишалися шлюбами з розрахунку. Вона була першою формою сім’ї, в основі якої лежали не природні, а економічні умови — саме перемога приватної власності над первісною, стихійно сформованою спільною власністю. Панування чоловіка в сім’ї і народження дітей, які були б тільки від нього і повинні були успадковувати його багатство,— така була виняткова мета одношлюбності, відверто проголошена греками. В іншому ж вона була для них тягарем, обов’язком стосовно богів, держави і власних предків, який доводилося виконувати. В Афінах закон приписував не тільки вступ до шлюбу, але і виконання чоловіком певного мінімуму так званих подружніх обов’язків.
Таким чином, одношлюбність з’являється в історії аж ніяк не в якості заснованого на згоді союзу між чоловіком і жінкою і ще менше в якості вищої форми цього союзу. Навпаки. Вона з’являється як поневолення однієї статі іншою, як проголошення невідомого доти у всій попередній історії протиріччя між статями.
Маркс писав: «Перший поділ праці був між чоловіком і жінкою для виробництва дітей»153. Одношлюбність була великим історичним прогресом, але разом з тим вона відкриває, поряд з рабством і приватним багатством, ту існуючу дотепер епоху, коли всякий прогрес водночас означає і відносний регрес, коли добробут і розвиток одних здійснюється ціною страждань і придушення інших. Одношлюбність — це та клітинка цивілізованого суспільства, за якою ми вже можемо вивчати природу цілком розвинених усередині останньої протилежностей і протиріч.
Стара відносна свобода статевих зв’язків аж ніяк не зникла з перемогою парного шлюбу чи навіть одношлюбності. «Стара система шлюбу, введена в більш тісні рамки в результаті поступового вимирання пуналуальних (puna - праця) груп, усе ще слугувала тим середовищем, у якому розвивалася сім’я, і гальмувала її розвиток аж до перших проблисків цивілізації... вона зникла, нарешті, перейшовши в нову форму гетеризму, котра і в період цивілізації йде за людьми, точно похмура тінь, що лежить на сім’ї»154.
Під гетеризмом155 Морган розуміє існуючі поряд з одношлюбністю позашлюбні статеві зв’язки чоловіків з незаміжніми жінками, що, як відомо, процвітають у всіляких формах протягом усього періоду цивілізації й усе більше і більше перетворюються в неприховану проституцію. Цей гетеризм веде свій початок безпосередньо від групового шлюбу, від тієї жертви, ціною якої жінки, віддаючись стороннім, купували собі право на цнотливість. Віддаватися за гроші було спочатку релігійним актом; це відбувалося в храмі богині любові, і гроші йшли на початку в скарбницю храму. Гієродули156 Анаїтіс у Вірменії, Афродіти в Коринфі, а також релігійні танцівниці Індії, що перебували при храмах, так звані баядерки (перекручене португальське bailаdeira — танцівниця), були першими повіями. Віддаватися стороннім чоловікам — спочатку обов’язок кожної жінки — стало згодом долею тільки тих жриць, які немов би заміщали всіх інших. В інших народів гетеризм веде своє походження від статевої свободи, що надавалась дівчатам до шлюбу і, отже, також є пережитком групового шлюбу, що дійшов до нас тільки іншим шляхом.