Первинною формою статевого співжиття, на думку більшості соціологів, було безладне, позашлюбне спілкування, назване грецьким словом «гетеризм», а також невдалим висловлюванням: «комунальний шлюб»157.Статеві стосунки серед відомої групи людей, які жили разом, були можливі для будь-якого чоловіка з будь-якою жінкою і нічим не утискувалися, а тому зав’язувалися і припинялися за бажанням, за примхою. Наскільки така група відособлювалася від інших подібних же їй об’єднань, за звичай вороже до неї налаштованих‚ і які вели з нею постійну війну, настільки лише вона була замкнута у відношенні до статевих зв’язків між її членами і членами іншої групи. Такий стан статевих відносин був чисто фактичним, а не правовим; не можна було сказати, що чоловік даної групи мав право на статеві стосунки з будь-якою жінкою цієї групи чи що цей чоловік поряд з іншими був у комунальному шлюбі з усіма жінками племені. Г. Спенсер158 правильно помітив, що початкове суспільне становище повино було представляти такий стан речей‚ за якого не існувало ще ніяких суспільних законів; унаслідок цього з самого початку не могло існувати такого закону, як закон про комунальний шлюб‚ у силу якого кожен чоловік і кожна жінка відомого маленького племені вважалися в однією мірою приналежними один одному, як чоловік і дружина; на самому початку не могло існувати ні найменшого уявлення про права, що випливають з комунального шлюбу. У таких статевих зносинах не було ознаки відносин шлюбних; ідея шлюбу, як побачимо далі, з’явилася пізніше, коли первинний ступінь статевих відносин було пройдено.
Гетеризм тісно пов’язаний з пануванням спорідненості по матері — материнством, за відсутності спорідненості по батькові — батьківщини. Таємничість моменту зачаття‚ що привела навіть висококультурних римлян до створення лише презумпції (раteеr еst guem nuрtiaе demonstrant) про ймовірне зачаття жінкою від певного чоловіка, була безсумнівно першою причиною відсутності в первісних народів родинних зв’язків дітей з батьком. Якщо навіть при сучасному розвитку знання, у випадку неміцності статевих відносин, не можна простежити кровного зв’язку батька з його дитиною, то тим більше це було неможливо для первісного людства, нездатного ще до абстрактного мислення і яке знало тільки такі факти, які видаються по своїй наочності. Дитя народжується матір’ю — ось ясний і достовірний факт, якого не можна не знати, не можна не визнавати; зв’язок же цієї дитини з її батьком є обставина‚ схована від очей людських‚ і тому недоступна для не розвинутого розуміння первісної людини. Не можна, звичайно, думати, що для первісної людини було недоступне поняття про участь чоловіка в дітонароджуванні159‚ — необхідність статевих відносин між чоловіком і жінкою повинна була навести на думку, що не одна жінка, а в поєднанні з чоловіком робить дітей. Але при повній безладності статевих зносин жінка не могла знати з вірогідністю, від якого з чоловіків вона зачала, а тому в неї не могло з’явитися й уявлення про зачаття саме від визначеного чоловіка. Унаслідок цих обставин у первісної людини могло виникнути уявлення тільки про споріднення єдиноутробне, тобто споріднення по матері. Для визнання споріднення по батькові, вочевидь, досить було появи поняття про зачаття від визначеного чоловіка, і поява батьківства таким чином повинна була б стояти в тісному зв’язку з появою постійного чи принаймні тривалого співжиття визначених осіб різної статі; але, як буде показано нижче, батьківство, внаслідок особливих обставин, з’явилося спочатку не у своєму власному понятті, як кровний зв’язок між батьком і сином, а у вигляді підпорядкування дитини чоловіку і пану його матері, який‚ за звичай‚ був його батьком, але міг ним і не бути, якщо його мати зачала від іншого чоловіка. Приналежність дитини батькові визначалася не зачаттям його від батька, а народженням від матері, підвладної його батькові. Якщо ж народжувала жінка непідвласна, то, хоча зв’язок її з чоловіком був індивідуальним і хоча в такий спосіб батько дитини був відомий, дитина йшла за матір’ю і між батьком і народженим не створювалося зв’язку по батькові. Цей останній вид материнства є явище наступного часу, і його не можна змішувати з материнством первісним, коли про індивідуальний зв’язок між чоловіком і жінкою і про батьківство не було навіть і поняття. Це материнсво є залишок первісного порядку речей, пристосований до ладу патріархального життя і діючий так би мовити субсідіарно у тих випадках, коли не дотримані всі умови, необхідні для встановлення батьківства.
Таким чином слід сказати, що батьківська чи агнатична сім’я з’явилася не внаслідок визнання спорідненості між батьком і народженим, а внаслідок підпорядкування жінки її чоловіку і пану160 чи, як висловлюється Dargun161‚ унаслідок права власності чоловіка над жінкою і дітьми. Кровний зв’язок між батьком і дитиною і для агнатичної сім’ї є явище більш пізнє, ніж вона сама. Можна навіть сказати, що тільки сучасній науці вдалося встановити фізіологічний зв’язок дитини з його батьком. Зрозуміло, що визнання первісного споріднення тільки по матері є більш чи менш достовірна гіпотеза, заснована на логічних посиланнях, узятих із сучасних нам понять; але, як побачимо далі, є і фактичні дані, що підтверджують її вірогідність. Нарешті ще одне зауваження. Бахофен, який висунув питання про материнство в науці, впав однак в оману, стверджуючи, що панування спорідненості винятково по матері обумовлювало панівне положення для жінки в громаді, тоді як чоловіки займали положення залежне. Ця гіпотеза гінекократії знайшла собі слабку підтримку серед фахівців, а в даний час залишена162. Спостереження за звичаями сучасних дикунів, що знають ще гетеризм, показало, що і при такому стані статевих відносин головну роль у громаді відіграє чоловік, не дивлячись на те, що спорідненість вважається по матері. Саме дядько з боку матері є главою родової групи. Залишки цього порядку можна бачити в звичаях древніх германців, переданих нам Тацитом (Germania, сар. 20), який говорить, що батькові і дядькові по матері (аvunculus) пошана в сім’ї однакова і що деякі навіть віддають перевагу спорідненості з дядьком, як більш священній і більш тісній163.
Існування у стародавності гетеризму підтверджується нижченаведеними свідченнями грецьких і римських істориків. На першому місці знаходяться свідчення Геродота, що найбільш рельєфно подає нам первинне положення речей. У своїй «Історії»164‚ у параграфі 203 книги першої він говорить про кавказьких горців таке: «статеві зносини в цих народів відбуваються відкрито, як у чередах тварин»; потім у книзі 3-й, § 101: «статеві відправлення у всіх перерахованих нами індійців відбуваються відкрито, як у тварин»; 4-а, § 176: «жінки гінданів носять навколо щиколоток безліч шкіряних кілець, які розповідають, про те що після кожного спілкування з чоловіком жінка нав’язує собі шкіряне кільце і та, яка має найбільше таких кілець, вважається найкращою, тому що мала любовний зв’язок з найбільшим числом чоловіків»; 4-а, § 180: «спілкування з жінками в Авсіїв змішане, шлюбів вони не знають і спілкуються як тварини. Кожен місяць чоловіки їх збираються в одне місце, і якщо дитина якої-небудь жінки увійшла на той час у вік, то вона вважається сином того з чоловіків, на якого схожа;» кн. 4-а, § 104: «жінками агафірси користуються спільно з тією метою, щоб усім бути братами між собою і не збуджувати один у одному ні заздрощів, ні ворожнечі».
Свідчення, що прямо говорять про існування гетеризму. Перші два з них представляють нам людей, які стоять на одному ступені з тваринами; ці люди «живляться дикими лісовими деревами» і сполучаються, як тварини в череді. Більш низького положення для людини не можна собі й уявити; тут немає ще ніяких правил, одне — прояв тваринних інстинктів. Три інших свідчення говорять про людей, що вже трохи піднялися по сходинках культури. Тут відзначено існування понять, для вироблення яких був потрібен тривалий час, наприклад‚ поняття про зв’язок між сином і батьком; але тим не менш і тут ясно відзначено відсутність шлюбу й існування безладного статевого співжиття. Народи, які ведуть такий спосіб життя, подаються нам Геродотом як нічого не знаючі про що-небудь краще чи вище; агафірси навіть прославляють свої звичаї (можливо, проводячи паралелі зі звичаями інших), як самі досконалі.
Далі йде ряд свідчень того ж Геродота, але вже які побічно підтверджують відсутність шлюбу і панування гетеризму; у них гетеризм уявляється вже не у вигляді взагалі діючого звичаю, не у вигляді загального правила, а як явище додаткове, що має вже другорядне значення і поступово вимираюче. Книга 1-а, § 93: «взагалі в середовищі лідійського народу усі дочки займаються проституцією, збираючи собі у такий спосіб придане; вони роблять це до заміжжя і видають себе заміж самі»; Кн. 5-а, § 6: «у інших фракіях існує звичай продавати своїх дітей на чужину. За дівицями вони не спостерігають, дозволяючи їм вступати у зв’язок з чоловіками за власним вибором; навпаки заміжні жінки в них суворо охороняються; дружини купуються у батьків за великі гроші». Кн. 1-а, § 216: «звичаї массагетів такі: хоча кожен з них одружується на одній жінці, але дружинами вони користуються спільно. За словами еллінів, такий звичай і у скіфів; насправді так поступають не скіфи, а массагети. Якщо який-нибудь массагет побажає мати спілкування з жінкою, він вішає сагайдак свій перед її візком і спілкується спокійно». Кн. 4-а, § 172: «За звичаєм кожний із насамонів має багато дружин, але жінками вони користуються спільно, поступаючи при цьому так само, як і массагети. В силу іншого звичаю, наречена насамона обходить усіх гостей і спілкується з ними, причому кожен сполучений пропонує їй подарунок»; і нарешті кн. 1-а,
§ 199: «у вавілонян .... кожна тубілка жінка зобов’язана раз в житті мати спілкування з іноземцем у храмі Афродіти.... Після спілкування і, отже, виконання священного обов’язку щодо богині (Афродіти) жінка повертається додому і з цього часу не можна її мати ні за які гроші. Подібний звичай існує й у деяких місцях на Кіпрі».