3.3 Способи укладення шлюбу за законами Ману
За своїм значенням і популярністю Закони Ману не поступаються Законнику Хаммурапі. Їхнє складання відносять до I століття до н.е. Авторами Законів Ману були, очевидно, жреці однієї з стародавньоіндійських брахманських шкіл. Вони ж дали цій кодификації ім’я Ману, одного з міфічних прабатьків людини.
Мова, якою написані Закони Ману, називається санскритською. Це мова стародавніх індусів. За своїм словниковим фондом і граматичним ладом санскрит знаходиться в тісному спорідненні зі всіма основними європейськими мовами — грецькою і латинню, німецькими і слов’янськими мовами. Спільність так званих індоєвропейських мов давно вже привела дослідників до висновку про праісторичну територіальну близькість усіх тих народів, нащадками яких є стародавні греки і римляни, германці і слов’яни, кельти і литовці. Районом їх первісного спільного проживання називають звичайно Південну Європу, включаючи Україну, Кубань, Поволжя. Природно припустити, що мовна спільність була для них не випадковою, як не випадковим був і їхній територіальний зв’язок. Про це ж свідчать звичаї, багато з яких поєднують зазначені народи дивним збігом деяких подробиць, обрядів і т. ін. і які не могли бути просто запозичені‚ чи виникнути незалежно один від одного232.
У Древній Індії поняття права як сукупності самостійних норм, що регулюють суспільні відносини, було невідоме. Повсякденне життя індійців підкорялося правилам, затвердженим у нормах, які за своїм характером були скоріше етичними, ніж правовими. При цьому дані норми носили яскравий відбиток релігії. Норми, які визначають поводження людей у їхньому повсякденному житті (дхарми), містилися в збірках — дхармашастрах. Найбільш ві-домою в нашій літературі дхармашастрою є Закони Ману.
Закони Ману складаються з 2685 статей, написаних у формі двовірша (шлок). Безпосередньо правовий зміст мають нечисленні статті, що містяться в основному в главах VIII і IX (усього в Законах 12 глав). Головне в Законах Ману — закріплення існуючого варнового ладу. Тут докладно описується походження відповідно до релігійного вчення варн, указується на спадково-професійний характер варн, визначаєюься призначення кожної варни, привілеї вищих варн. Особливістю Законів Ману є релігійне забарвлення всіх його положень.
Зміст Законів Ману виходить за межі права. Вони трактують і про політику, мораль, дають релігійні розпорядження благочестивій людині.
Правова санкція доповнюється часто погрозою несприятливого наслідку у потойбічному світі за поганий вчинок. І не тільки для самого правопорушника. Лжесвідок попереджається, наприклад, що коли він говорить неправду «щодо дрібної худоби», те «убиває п’ять своїх родичів», щодо корів — десять, щодо коней — сто і тисячу — щодо людей233.
Закони Ману були написані в період, коли основна маса арійського населення Індії жила в умовах патріархального побуту. Так писав про арійців Василь Васильович Розанов (1856 — 1919 рр.) — явище багато в чому загадкове для російської культури. Такого не бувало, та навряд чи й буде колись. Сучасники відверталися, дослідники воліли обходити мовчанням, нащадкам заборонялося читати книги Розанова. І дотепер усякий судить про нього по-своєму234.
Два великих племені майже виключно займають поле діяльності Всесвітньої історії — арійське і семітичне. Якщо ми простежимо за характером цих двох племен протягом усього їхнього існування, ми будемо уражені глибоким розходженням, яке всюди і в усьому виявляється між ними. На самій зорі свого історичного існування ці племена, далеку галузь яких складаємо і ми, назвали себе «світлими», аrioi, і цим ім’ям несвідомо відзначили той особливий характер, який відбився на всій їхній історії. Усюди, де ми їх не спостерігаємо, від Гангу і до Міссісіпі, від старих «Вед» і до нашого часу, вони є наповненими життєрадісним почуттям, люблять природу і поклоняються красі і, не заглядаючи у віддалене майбутнє, цілком віддають сьогоденню свої добросердечні сили. Неможливо обчислити всі роди діяльності, які займали їх, і якщо історія так безмежно багата подіями, якщо те, про що оповідає вона, так безкінечно різноманітне, це завдяки винятково особливостям арійського духу235.
Розглянемо докладніше питання про те, яке ж правове положення відвели арійці, однієї із брахманських шкіл, заміжній жінці в законах Ману Древньої Індії.
У законах Ману перелічуються вісім способів укладення шлюбу: благодійних і згубних і тут‚ і після смерті для чотирьох каст. Ці способи суть: Брахми, богів, ріші, праджапаті, асурів, гандхарвів, ракшасів і спосіб восьмий, найгірший — пішачів. Потрібно знати, що перші шість способів один за одним вважаються законними для брахмана; для кшатрія — чотири останні способи; ті ж способи, за винятком способу ракшасів, залишаються законними і для вайш’ї і для шудри. Знавці вважають кращими способами для брахмана перші чотири, для кшатрія — один ракшасів; а для вайш’ї і шудри один спосіб асурів. А у цій статті з п’яти останніх способів визнані три законними і два незаконними; способи пішачів і асурів не повинні бути ніколи уживані. Або кожний окремо, або обоє разом» вищезгадані два способи гандхарів і ракшасів визнані законними для кшатрія236.
Щоб зрозуміти цю градацію потрібно пам’ятати, що брахмани складали касту жреців; кшатрії — військову касту; вайш’ї — касту поселенців, які займалися торгівлею і землеробством; шудри — касту залежних людей, імовірно, підкорених жителів, що були в служінні у перших трьох каст. Як сказано в за-конах Ману: А заради процвітання світів він (Брахма) створив зі своїх вуст, рук, стегон і ступнів (відповідно) брахмана, кшатрія, вайш’ї і шудру237.
Звідси, якщо так можна сказати, споживча вартість238 серед різних органів тіла священного брахми — вуста виявляються найважливішою частиною тіла. Батько сам, запросивши брахмана, який добре знає Веди, віддає йому наречену, обдаривши й ушанувавши її; от що називається шлюбом Брахми. А коли батько, при здійсненні жертвопринесення в трьох вогнях, розкладених як необхідно, віддає свою дочку, нарядивши її, жрецю, який відправляє священнодійство, — такий шлюб називають шлюбом богів. Одержавши від нареченого одну або дві пари корів за законом, батько віддає дочку зі здійсненням звичайних обрядів; от що називається шлюбом ріші. Якщо батько віддає свою дочку, ушанувавши нареченого і проводжаючи їх словами: «разом обоє виконуйте закон», то такий шлюб переказ називає шлюбом праджапаті239. Якщо батько віддає свою дочку за її бажанням нареченому, який, скільки може, дає майна родичам і самій нареченій, то такий шлюб називається шлюбом асурів. Добровільне з’єднання один з одним нареченого і нареченої, називається гандхарвовим любовним з’єднанням пари. Коли, наречений‚ щоб заволодіти нареченою‚ здійснив убивство, нанісши рани, зробивши розгром, веде силою з будинку наречену, котра кличе на допомогу і плаче, то такий шлюб називається шлюбом ракшасів. Коли у відлюдному місці хто небудь оволодіє дівчиною сплячою, сп’янілою, безтурботною, це — восьмий, найгірший (спосіб), названий шлюбом пішачів240.
Перш за все, не можна не помітити, що деякі з перерахованих способів укладення шлюбу мають релігійну підставу. Так‚ це способи Брахми, богів і почасти праджапаті241. Інші способи, як от: ріші і асурів, відрізняються юридичним характером; в основі їх лежить купівля-продаж нареченої. Нарешті, способи гандхарвів, ракшасів і пішачів мають, швидше за все, побутовий характер; в основі їх лежить оволодіння дівчиною з її згоди (добровільне), незважаючи на її опір (насильницьке) і оволодіння дівчиною, несподіване для неї. Ці останні три способи різко відрізняються від перерахованих вище тим, що вони не супроводжуються передачею дівчини нареченому її батьком чи родичами. А ця передача є, за законами Ману, дуже суттєвою для укладання шлюбу, оскільки цим шляхом наречений, одержуючи передану йому дівчину, здобуває разом з тим і владу над нею. «Формула благословення і жертва творцю істот вживаються в шлюбах заради покликання благополуччя тих хто бере шлюб, але передачею нареченої виникає влада чоловіка»242. Слід при цьому, відзначити, що слово vivaha ужите в цьому місці для вираження поняття шлюбу, означає в буквальному розумінні «уведення», тобто відведення нареченої в будинок нареченого. Крім того, слово svаmуа, ужите в цьому ж тексті для вираження поняття влади, означає не просто подружню владу, але «володіння», «панування», «право власності»243.
Таким чином, усі вісім способів укладення шлюбу, що перераховані в законах Ману, можуть бути розділені на дві групи: 1) на способи з передачею нареченої нареченому її батьком чи родичами244 : «Кому б не віддав її батько, чи з дозволу батька, брат, їй варто коритися йому за життя і не зневажати його після його смерті»; і 2) на способи без такої передачі. Юридичною мовою перший спосіб може бути названий похідним, а другий — первісним способом придбання жінки.
1) Взяття руки було запропоновано як церемонію в шлюбах осіб однієї касти; і 2) тримання палиці, стріли, вістря палиці, краю одягу — у протилежному випадку. 43. Обряд з’єднання рук пропонується при шлюбній церемонії з жінками тієї ж варни; належить знати такий обряд при шлюбі серед представників різних варн: 44. При обряді одруження з людиною більш високої варни кшатрійка повинна тримати стрілу, дівчина-вайшійка — стрекало, шудрянка повинна тримати край одягу.