Викрадення жінок для шлюбу було одним з найпоширеніших звичаїв між західноєвропейськими народами, з якими довгий час повинні були боротися християнська релігія і законодавство. Докази існування його у германців і кельтів зібрані у проф. Шпилевського371 і Сокольського372. Особливо виділяється в цьому відношенні давньоірландське право, зібране у „Великій Книзі Древнього Закону (Senchus—Моr).”
Нарешті, можна привести ряд свідчень на користь існування умикання у греків і римлян. Діонісій Галікарнаський (1. II с. 30), говорячи про викрадення сабінянок, дає цікаві пояснення і зіставлення стародавньоримського життя з стародавньогрецьким.
У Римі, як сказано вище, не було гетеризму‚ як первинної стадії в розвитку поняття про шлюб, тому що римська нація, на нашу думку‚ виникла тоді, коли первинна стадія безладності в статевих зносинах була вже пройдена народами, із складання яких утворилася римська держава. Але в подальшому розвитку шлюбної ідеї народ римський йде тим же шляхом, як і народності, що практикували гетеризм. Ми думаємо, що Рим виник у той час, коли народи, його що утворили, здійснювали шлюб за допомогою умикання. На існування такого способу здійснення шлюбу вказує згаданий уже переказ про викрадення сабінянок під час загального свята на честь Нептуна373. Це викрадення, як говорить Діонісій, відбулося не з метою якоїсь образи, а заради шлюбу; те ж саме говорить і Плутарх374. Що цей випадок умикання не був поодиноким‚ як можна було б думати, указує наведене місце з Діонісія, що називає звичай викрадення стародавнім (аntiguum), а з іншого боку на це вказує цілий ряд шлюбних обрядів наступного часу, що представляли переживання, від часів давно минулих. Весільні римські обряди свідчать про це ясно і виразно. Так, однією з необхідних по стародавньоримських поняттях обрядностей шлюбних є символічне викрадення нареченої. Цей обряд відбувався після інших символічних і релігійних дій (ауспіцій, dехtrаrum junctio)375 і відносився скоріше до виконання, ніж до здійснення шлюбу. Фест так описує обряд викрадення: наречена віднімається в матері і волочиться в дім свого майбутнього чоловіка (dоmun deducitur): її ведуть за руки і переносять на руках через поріг чоловікового дому. Перенесення через поріг, що одержало згодом інше пояснення376‚ було в дійсності лише останнім актом викрадення жінки. Зв'язок його з первісним умиканням дає нам Плутарх у наступному місці про викрадення сабінянок: отже, відібрання нареченої в матері її, dоmum deductio за участю однолітків нареченого і, нарешті, перенесення через поріг являють собою всю процедуру викрадення і наочним образом засвідчують здійснення шлюбу. Ця наочність, властива взагалі римлянам, і була ймовірно, причиною того, що символ викрадення існував так довго і відігравав настільки істотну роль у здійсненні пізнішого шлюбу377. Обряд викрадення у римлян має багато загального з такими ж в інших народів і особливо з обрядами руського ве-сілля378. Ця обставина вказує на однакову причину їхнього походження, тобто на первісне умикання.
Після всього сказаного про викрадення жінок, вважаємо, можна з вірогідністю стверджувати, що в житті багатьох народів як арійського кореня, що населили Європу, так і тих‚ що залишилися в Азії, був відомий період, коли шлюб відбувався за допомогою умикання. Але цим не зумовлювалося ще питання: чи було викрадення явищем загальним, загальнолюдським і чи є воно необхідним перехідним ступінем до наступної форми шлюбу за допомогою купівлі. Роst в одній із своїх перших праць379 вважав саме так, що умикання жінок можна вважати за явище‚ яке неодмінно з’являється у всякої народності на певному ступені розвитку. Lеtоurneаu380 висловлюється проти такого поширення, але через причину, яку не можна визнати цілком правильною. Він говорить, що той‚ хто бажав‚ міг завжди придбати собі жінку за допомогою обміну. Але це можна сказати тільки про більш пізній час, коли поруч з умиканням виникла мирна форма оволодіння дружиною — обмін чи купівля. Це можна сказати також про виникнення індивідуального шлюбу усередині громади‚ але за екзогамії спочатку такий обмін був неможливий.
Жінка, викрадена з іншої общини, була бранкою і тому попадала у рабське становище. Її викрадач був її паном, який міг розпоряджатися її життям і смертю381. І не тільки вона сама, але і все її потомство, подібно плодам від речі плодоносної, належало цілком її панові. Так пояснюється стародавньоримське поняття про сім’ю — Familia як про сукупність предметів, підвладних володарю‚ з чим знаходиться у зв’язку й етимологічне походження терміну familia від famulus—раб, поневолений382. Таке повне підпорядкування жінки і таке її низьке становище не узгоджується з поняттям про шлюб, як союзу чоловіка і жінки, що вимагає для свого виникнення хоча б деякого визнання особистості дружини‚ але дружина-раба за стародавньоримським поняттям прирівнювалася до речі, а тому про союз між паном і нею звичайно, не могло бути і мови. Lеtоurneаu справедливо, хоча і трохи різко говорить383‚ що бачить у таких примітивних, звіриних звичаях щось подібне до сучасного шлюбу, це значило б бути одержимим манією, і що на підставі їх варто говорити не про виникнення шлюбу через умикання, а просто про рабство. Зрозуміло‚ треба думати, що поняття про шлюб у власному розумінні зародилося набагато пізніше і саме за наступної за умиканням форми придбання дружини — через купівлю.
Умикання жінок не завжди, звичайно, проходило безкарно, скоріше варто думати, що воно звичайно викликало репресалії з боку родичів викраденої, які прагнули відняти її і взагалі помститися за викрадення. У такий спосіб виникали навіть війни між сусідніми общинами. Щоб умиротворити скривджених і уникнути їхньої помсти, викрадачі удаються до викупу, подібного до викупу за голову, що замінив кровну помсту. Цей викуп служив засобом зближення сторін, що ворогували, і у такий спосіб війна змінювалася миром. Виникнення мирних відносин із шлюбу засвідчене нам ясно Діонісієм щодо древніх римлян384; те ж саме можна спостерігати і в інших народностей385.
Потім практика викупу поступово привела до утворення звичаю купувати дружину чи‚ говорячи точніше, вимінювати її на інші рухомі предмети, наприклад‚ зброю, худобу, а потім вимінювати її на іншу жінку-родичку, наприклад‚ на сестру386. Обмін є супутник мирних зносин‚ але такі зносини в первісні часи постійно перериваються, змінюються ворожнечою, а тому не можна очікувати, щоб з виникненням обміну викрадення знищилося назавжди; більше‚ того воно практикується ще і під час миру з боку тих чоловіків, що не мають коштів для вимінювання дружини. Таким чином‚ поступово виникає друга форма придбання дружини — обмін, а з появою поняття про гроші, роль яких у Римі спочатку відігравала дрібна худоба, з’явилося поняття купівлі. Цей спосіб придбання дружини був більш узгоджений з умовами зовнішнього і внутрішнього життя народів, а тому незабаром знайшов собі саме широке застосування. Ми викладемо тут питання про купівлю дружин тільки у тих народностей, права і звичаї яких можуть становити інтерес при порівнянні їх із правами і звичаями римськими.
В Індії існування купівлі жінок для шлюбу безсумнівне. Так, збірники сакрального права, які цитує Лейст387‚ говорять: Араstаmba II 5, 12, 1: „якщо вільна людина заплатить (за свою наречену) за свої кошти і потім одружиться на ній, то ця форма шлюбу називається Аsura". Або ще: Vasishtha Dharma-castra, 35, говорить: „якщо вільний, здійснивши купівлю з батьком, одружить-ся на купленій дівиці, то ця форма шлюбу називається Маnusha — ritus”. У законах Ману, збірнику, що відноситься до більш пізнього часу, коли купівля дружин уже заборонялася, можна чекати зустріти только сліди цього звичаю. І дійсно, тільки в деяких віршах містяться вказівки на практиковану ще купів-лю дружин, у більшості ж місць викладається наставляння не тільки уникати її, але навіть нехтувати. Така заборона висловлена у віршах 31 і 25 книги 3-ї388. Очевидно, купівля дружин, що практикувалася відповідно до сказаного вище в Араstаmba, практикується ще і в часи Ману. Але вірш 25-й говорить, що шлюб Asoura уже заборонений. Це випливає також із зіставлення зазначених віршів з віршем 29-м, де описується форма здійснення шлюбу, яку називали Richis, і де допускається передача нареченим батькам нареченої корови і бика, але не заради винагороди за дівицю, а для жертвопринесення. Тільки такі подарунки з боку нареченого і не заборонені. Утім, як сказано вже в інших віршах тієї ж книги‚ говориться не настільки рішуче про заборону подарунків чи навіть зовсім не говориться про них, що вказує на живучість звичаю купівлі жінок.
Існування купівлі жінок у семітів і особливо у євреїв можна визнати також безсумнівним. Правда, цілий ряд учених відкидає купівлю жінок у євреїв‚ але їхні твердження випливають з упередженої ідеї — звеличання народу єврейського, з чим, на їхню думку, несумісно допустити купівлю жінок для шлюбу. У літературі знаходимо працю професора Осипова, який подав питання з об’єктивною ясністю і довів, що купівля в євреїв була.389 З особливою силою підтверджує існування купівлі жінок у євреїв посилання на приклади Іакова390‚ що одержав своїх дружин у винагороду за службу (кн. Буття XXIX, 15 і слід.), а також Осії (Осіа ІІІ, 2) і Сихема (кн. Буття XXXIV, 11,12)»391. Правда, джерела єврейського права не говорять прямо про купівлю, а, більшою частиною, про подарунки родичам нареченої‚ але ці подарунки суть такі ж залишки прямої купівлі, якими вони є в праві індуському. До тих же висновків і за тих же підстав прийшов Мауеr у своєму порівняльному викладі прав єврейського, грецького і римського392; він же показує нам і наступні видозміни купівлі жінок: обертання ціни в придане дівиці, заборона купівлі і потім форми шлюбу з передачею батьку нареченої якої-небудь монети, як спогад про раніше існувавший звичай купівлі393.