7) Проказа складала в нас теж привід до розлучення і притому однаковою мірою для обох з подружжя. Про таке значення прокази говорить Закон Судний царя Костянтина740 й Еклога741. Цей вплив прокази на шлюб цілком гармоніює з поглядом церкви на прокажених: «скотоложникам и прокаженным или опроказившим святий собор (Анкирский) повелевал молитися з обуреваемыми», тобто людьми, що стоять поза храмом під відкритим небом і в холод і в бурю. Таке відношення до прокажених обумовлювалося властивістю прокази – «вместе и зловредной, и гнусной, отвратительной, заражающей и оскверняющей других от соприкосновения с зараженными»742. Із світських пам'ятників, засвоєних східною церквою про проказу, як про привід до розлучення згадується тільки в одному із них — Еклозі Лева III Ісаврянина743. Проказа визнавалася достатнім приводом до розлучення й у церкві західній, як це свідчить Камп’єнський собор744;
8) До категорії приводів до розлучення, не поєднаних з покаранням‚ і які кореняться у фізичних причинах, східна церква відносила ще і божевілля чоловіка.
Обидва зараз викладені приводи, тобто проказа (розуміючи заразливу хворобу) і божевілля і взагалі серйозна і невиліковна хвороба когось із подружжя, безсумнівно вважалися у стародавній Русі достатніми причинами для розлучення. Це випливає‚ насамперед‚ із заборони розлучення внаслідок хвороби іншого з подружжя, а заборонялося, звичайно, те, що жило. Так‚ ще в Статуті Ярослава читаємо: «аще будетъ жене лихой недугъ: или слепота, или долгая болезнь,прото ее не пустити; такоже и жене недзя пустити мужа»745. Не дивлячись на цю заборону, хвороба того чи іншого з подружжя довго вважалася ґрунтовним приводом до розлучення, про це показують пізніші історичні свідчення. Так‚ великий ревнитель міцності і нерозривності шлюбного союзу Митрополит Данило дорікає своїх сучасників у тому, що вони вважали божевілля чоловіка чи дружини (винуватцями якого нерідко були самі) достатньою причиною для розірвання шлюбу746. Митрополит всією силою свого красномовства повстає проти таких оман, спритно користається Біблією не тільки для того, щоб приборкати цю сваволю, але і взагалі, щоб обмежити приводи до розлучення одним випадком перелюбства. Цікаво, що навіть проказа, на думку митрополита, не могла скласти приводу до розлучення747. Пізніші свідчення показують, що і після Данила хвороби ще довго визнавалися, звичайно не офіційно, приводами до розлучення. Саме, в указі Синоду Московської духовної консисторії від 1723 р. сказано: «разлучающихся мужа или жену от брачного союза за болезнями отнюдь безъ синодального рассуждения не разводить и не постригать»748;
9) Про постриг у чернецтво, як привід до розлучення, і притому рівною мірою, як для чоловіка, так і для дружини, кормча говорить триразово — у главах: 42, 44 і 48749. Постанови ці показують, що одного бажання того чи ін-шого з подружжя постригтися було цілком достатньо для розірвання шлюбу, хоча б і не було в наявності ніякої іншої законної причини для розлучення750;
10) Посвята в єпископи служила у нас, як і в східній церкві, приводом до розлучення. Корінною постановою, як у нас, так і на Сході, було щодо цього приводу 48-е правило Трулльського собору: «жена производимого в епископское достоинство, предварительно разлучалась с мужем своим, по общему согласию, по рукоположении его во епископа, да вступит в монастырь, далеко от обитания сего епископа созданный»751;
11) До числа приводів цього роду відноситься насамперед безплідність дружини. Рельєфний приклад такого приводу засвідчила нам історія в особі В. К. Василя Івановича, який розлучився зі своєю дружиною після двадцяти років шлюбу, унаслідок безплідності її. Щоправда, більше подібних прикладів ми не знаємо, але два іноземних письменники (Олеарій і Коллінс) показують, що безплідність дружини була звичайним приводом до розлучення в руських їх епохи752. Інакше і бути не могло, якщо взяти до уваги сказане нами вище про роль фізичного елемента і про значення дітородіння в шлюбах руських людей розглядуваного часу. Цей погляд на значення безплідності в шлюбі поділяється всіма народами з патріархальним устроєм сім’ї753;
12) Приводом до розлучення цієї ж категорії, тобто з числа незгаданих у друкованій кормчій, але зазначених в інших пам’ятниках‚ був відомий ступінь господарської непорядності подружжя. Так, згідно з Переяславським списком Статуту Ярослава, крадіжка, здійснена дружиною у чоловіка, безпосередня чи опосередкована — через наведення на дім чоловіка злодіїв, складає привід до розлучення для чоловіка. Щоправда‚ в списку Соловецької Кормчої 1493 р. за крадіжку дружиною у чоловіка дозволяється останньому тільки «казнити» дружину, а розлучення прямо забороняється. Але сама заборона показує, що раніше, а можливо і тоді ж, крадіжка визнавалася приводом до розлучення. У Переяславському списку сказано ще, що, якщо дружина обкраде церкву, то це теж достатній привід до розлучення. Ми не беремося пояснити цю постанову. У всякому разі вона стоїть зовсім самотньо, щоб визнати за нею життєву силу. (Названий список див. у Голубинського, т.І ч.1, с. 536—545).
З іншого боку‚ руйнівний спосіб життя чоловіка, заборгованість навіть до шлюбу, розкрадання окремого майна дружини і пропивання його складало привід до розлучення для дружини. І на цей привід ми зустрічаємо вказівку в одному тільки пам’ятнику: у «Питаннях Кіріка»754.
У цих же «Питаннях» говориться, що якщо буде дуже так погано‚ що не можна чоловіку утримувати дружину, чи дружині чоловіка, то розлучення виправдовується. Ми вважаємо, що тут мова йде про яку-небудь господарську причину, судячи з того, що подальший текст говорить про ті види господарської непорядності чоловіка, на які ми зараз указували. Можливо‚ тут йдеться про голод. До відома додамо, що вже в дуже пізню пору в Західній Русі голод визнавався досить важливою причиною для розлучення подружжя за обопільною згодою755;
13) У Котошихіна ми знаходимо свідчення, що розлучення у нас допускалося навіть офіційною владою (патріархом), унаслідок побоїв і знущань, заподіюваних чоловіком дружині. Звідси деякі з наших юристів схильні виводити, що взагалі жорстоке поводження чоловіка з дружиною складає привід до розлучення. Але прийнявши до уваги сказане вище про владу чоловіка над дружиною і про замах одного з подружжя на життя іншого, як приводі до розлучення, треба поставитися до свідчення Котошихіна з великою обережністю. Не жорстокість поводження сама по собі, а систематичні переслідування і знущення, зупинити які не могли ні покарання чоловіка (заточення у монастир на 3роки, чи 1 рік), ні участь родичів, приводили в результаті до розлучення;
14) Крім перелічених приводів до розлучення, у стародавній Русі практикувалося ще розлучення внаслідок виниклих незгод між чоловіком і рідними дружини - розлучення, що ймовірно випливало з величезного значення родових зв’язків у старі часи і з погляду на шлюб як на договір між родичами чоловіка і дружини. Прикладів подібних розлучень є декілька. У Татищева під 1117 роком є звістка про те, що Ярослав Святославович, готуючись до розриву і війни з Володимиром Мономахом, мав намір розлучитися зі своєю дружиною, онучкою Мономаха, що дійсно і зробив. У 1196 р. у літописі Нестора, як і в інших літописців, ми зустрічаємо подібну ж звістку: Роман Мстиславович Волинський, маючи намір почати війну з Рюриком Ростиславовичем, думав відпустити від себе дружину свою, дочку Рюрика756;
15) Виникає питання, чи складало незгодне життя самого подружжя привід до розлучення? Найдавніші відомі нам пам’ятники відповіді на це питання не дають. Але з історичних свідчень пізнішого часу, узятих з життя Західної Русі, зустрічаємо цілий ряд розлучень унаслідок незгодного життя подружжя;
16) Нарешті останній з відомих нам приводів до розлучення є привід, внаслідок утримання дружини батьком її. Приклад такого приводу, ми зустрічаємо в Історико-юридичних матеріалах Могилівської губернії;
17) Але допетрівська Русь знала і визнавала розлучення і без усяких приводів за однєю лише обопільною угодою подружжя. Цей вид розлучення треба вважати самим споконвічним, що як найбільше відповідає стародавньо-руському поглядові на шлюб, як на договір. Про такі розлучення говорить ще Статут Ярослава, і чудово — не забороняючи їх, а лише обкладаючи штра-фом: «аже муж с женою по своей воли распутиться, епископу 12 гривен, а буде не венчался, епископу 6 гривен»757.
Такі розлучення подружжя засновували єдино на своєму автономному праві розірвати, за бажання, шлюбний союз, формулюючи це право просто і рішуче: «як ми по своїй добрій волі зійшлися, так по своїй добрій волі і розійшлися, за що один до іншого на вічні часи не будемо висувати претензії»758.
Таким чином‚ розгляд усіх цих приводів поруч не означає, звичайно, що вони поруч стояли й у житті. Ми намагалися визначити життєву роль кожного з них. Але ми повинні зізнатися, що в нашому розпорядженні немає засобів для повного відновлення їх історичної ролі. Ще з меншою точністю можна говорити про період дії того чи іншого приводу. Можна однак, припустити‚ що приводи, які виникали внаслідок поразки в шлюбі елементу реального статевого і навіть економічного (як-от: перелюбство, нездатність до шлюбного співжиття, хвороба, безплідність, відсутність коштів до життя і господарська непорядність подружжя) заявили себе на практиці раніше ніж приводи, джерело яких лежить у порушенні елементу морального, етичного чи релігійного (як-от: жорстоке поводження чоловіка з дружиною, безпідставне обвинувачення в безчесному вчинку, прийняття чернецтва).