Цей текст розрізняє, таким чином, три категорії майна жінки:
1. Майно, що дісталося жінці до заручення.
2. Майно, що дісталося у проміжку між зарученням і одруженням, тобто майно зарученої жінки.
3. Майно, що дісталося після одруження, тобто майно заміжньої жінки.
Юристи-талмудисти одноголосно заперечують дійсність угод дружини стосовно майна, отриманого нею під час шлюбу (див. категорію 3)‚ але вони одноголосно визнають дійсність угод по відчуженню майна першої категорії‚ угоди ж щодо другої категорії вони хоча і вважають дійсними, але — не без коливання.
При цьому, мабуть, талмудисти і самі не зовсім розуміли протиріччя, яких їм ставило життя. Це видно з того, що вони не знали, чим пояснити невідповідність між переходом дружини під владу чоловіка і її майновою самостійністю. Зазначене протиріччя вони, так би мовити, більше відчували, ніж розуміли. Тому вони і виражали своє рішення даного протиріччя словами: «ми соромимося», тобто соромимося, що дружина не може вільно розпоряджатись майном, придбаними нею під час шлюбу. Цікаво при цьому відмітити, що вихід із протиріччя, що склалося, між двома установами, зрозумілими для нас, вільного і невільного шлюбу був знайдений знову-таки у шлюбному договорі. У ньому могло бути сказано, що чоловік відмовляється від усяких домагань як на майно дружини, так і на плоди цього майна, і від успадкування дружині в цьому майні812. У цьому випадку дружина здобувала право вільного розпорядження своїм майном, отриманим нею в шлюбі. Те, що не могли, таким чином, вирішити єврейські мудреці, те вирішило життя шляхом угоди самих зацікавлених у тому осіб. Наскільки простим є рішення самого життя, настільки ж штучним є частковий вихід з тупика, що утворився, запропонований, напр., Р. Симоном: «майно, про яке чоловік знає, вона продавати не повинна, а якщо продала чи подарувала, то угода недійсна; майно, про яке чоловік не знає, вона продавати не повинна, а якщо продала чи подарувала, то угода дійсна»813.
Що стосується, нарешті, майнової самостійності вдови, то талмудисти згодні, що вдова може продавати і дарувати‚ такі угоди вдови дійсні814.
Викладаючи особисте становище заміжньої жінки за давньоєврейським правом, ми не можемо не відзначити перш за все багатства постанов Талмуду стосовно цього предмета. Постанови ці визначають особисте становище заміжньої жінки прямо-таки з усіх боків. Походження цих постанов, як ми побачимо нижче, шляхом угоди також безсумнівне. Зарученій жінці, як дорослій, так і малолітній, надано було право відмовлення від укладення шлюбу815‚ право розлучення надане було і дружині під загрозою, однак, втрати кету-би816. Чоловік відповідає за приниження ним честі дружини: «якщо хто розпустив (про дружину свою) «недобру славу», і його свідки виявляються злісними, то він піддається тілесному покаранню і платить чотириста зузь, а злісних свідків відводять на місце побиття каменями”817. Відповідає він так само і за приниження особистого достоїнства дружини: «Якщо він (чоловік) дав обітницю, щоб вона не давала (сусідкам) у борг решета, сита, млина чи печі, то він повинен розлучитися з нею, видавши кетубу, тому що він доставляє їй дурне ім’я перед її сусідками»818. Чоловік зобов’язаний доставляти дружині їжу, викуп (з полону) і поховання819‚ встановлюється і точний розмір утри-мання820, що відпускається дружині. Дружина може виговорити також утримання і для своєї дочки821. Подається в Талмуді, далі, перелік тих робіт, які дружина виконує для свого чоловіка: «вона меле зерно, пече, пере білизну, варить, годує грудьми свою дитину, стелить постіль і обробляє вовну. Якщо вона принесла йому (у придане) одну рабиню, то вона не меле, не пече і не стирає» тощо. Той, хто шляхом обітниці заборонив дружині своїй працювати, повинен розлучитися з нею, видавши кетубу, тому що ледарство веде до бо-жевілля”822. Якщо чоловік відмовляє дружині в зляганні з нею, то до її кетуби додається три динара за кожний тиждень, а якщо дружина відмовляє в зляганні чоловіку, то з її кетуби вираховують сім динарів за кожний тиждень823. Нарешті, у Талмуді точно перелічуються випадки, коли дружина може бути відпущена без кетуби. Так, якщо вона виходить з розпущеним волоссям, чи пряде на вулиці, чи розмовляє з будь-якою людиною. «Абба Саул говорить: також якщо вона лає його батьків при ньому. Р. Тарфон говорить: також якщо вона голосиста. Яка жінка називається голосистою? — якщо вона говорить у своєму домі, а сусіди чують голос її»824. Якщо вона ходить з відкритою головою, з розпоротим на боках платтям, не соромиться перед своїми рабами чи перед своїми сусідами, купається в лазні разом із будь-якою людиною825.
З іншого боку, у відомих випадках чоловік зобов’язаний розлучитися з дружиною проти свого бажання. Так, наприклад, якщо він прокажений, страждає запахом з рота826. Не можна, нарешті, не відзначити, що дружина не завжди була зобов’язана слідувати за чоловіком при зміні ним місця проживання: навпаки, іноді навіть чоловік зобов’язаний був слідувати за дружиною‚ наприклад, якщо вона побажає переселитися на землю Ізраїлю827.
Більшість перерахованих вище постанов Талмуду виникло, імовірно, на ґрунті приватної угоди зацікавлених у тому осіб. Але і окрім цього припущення в Талмуді міститься ряд прямих указівок на шлюбний контракт, як підстави шлюбного права заміжньої жінки. Так, шляхом шлюбного договору встановлено було багато правил, що з часом одержали значення звичаїв, і тому вважалися домовленими, хоча б сторони про їх і не згадали в шлюбному договорі. Так, наприклад, правило про викуп дружини з полону828. Лікування дружини не відноситься, однак, до звичайних умов829. Чоловік може взяти дружину за умови не годувати її чи за умови, щоб вона його годувала830. Так само можлива умова про те, щоб сини успадковували кетубу, щоб дочки і сама дружина жили в домі після смерті батька і чоловіка, а рівно харчувалися з його майна до свого виходу заміж. Утім, ця остання умова вже була звичаєм831.
Нам необхідно тепер сказати декілька слів про становище вдови в давньоєврейському праві. Тут ми знову знаходимо підтвердження думки про договір, як основу сімейного права заміжньої жінки. Згідно з Руською Правдою і законми Хаммурапі вдова не може бути змушена, проти свого бажання, залишити дім свого чоловіка. Те ж саме правило ми знаходимо й у Талмуді. При цьому, у Талмуді виразно вказується на договірне походження цього правила. «Якщо вдова говорить: «я не хочу вирушати з дому мого чоловіка», то спадкоємці не можуть сказати їй: «йди в дім батька твого, а ми будемо годувати тебе», але вони повинні годувати її в домі її чоловіка, надавши їй приміщення відповідно до її гідності. Якщо вона говорить: «я не хочу вирушити з дому мого батька», то спадкоємці можуть сказати: якщо ти будеш у нас, то будеш одержувати їжу, а якщо ти не будеш у нас, то їжі одержувати не будеш»832. «Жінка, у якої помер чоловік, живе в тих домах, у яких вона жила за життя чоловіка, і користується тими рабами і рабинями, тими золотими і срібними речами, якими вона користувалася за життя чоловіка, тому що так він (чоловік) пише їй (у кетубі): «ти будеш проживати в домі моєму і харчуватися від мого майна усі дні удівства твого в моєму домі»833. З часом, право вдови жити в домі чоловіка і харчуватися від його майна в усі дні її вдівства стає звичаєм і не потребує, тому, в особливому застереженні у шлюбному записі834. Однак, це право вдови було вироблене лише жителями Єрусалима і Га-лілеї. «Жителі ж Іудеї писали: «доки спадкоємці не захочуть видати тобі твою кетубу»; тому, якщо спадкоємці хотіли, вони видавали їй її кетубу і відпускали її”835. Удова є, далі, опікункою своїх дітей чи ще за життя свого чоловіка і за його призначенням836 чи за своєю волею, після смерті чоловіка837. При цьому, як за Руською Правдою і законами Хаммурапі, так і згідно з Талмудом вона відповідальна перед спадкоємцями за свою опіку838.
На закінчення наведемо форму кетуби (шлюбного запису), вживаної у євреїв на початку ХХ століття.
„У такий-то день тижня, такого-то місяця, такого-то року від створення світу по численню, прийнятому тут, у такій-то країні. N, син N, наречений, сказав цій дівиці NN: «будь мені дружиною за законом Мойсея й Ізраїлю, а я буду піклуватися про тебе, почитати, годувати і утримувати тебе за звичаєм Іудеїв, що піклуються про своїх дружин, які почитають, годують і утримують їх сумлінно. Я дам тобі вено дівоцтва твого, двісті зузь сріблом, що належить тобі за законом, також їжу твою, і одяг твій, і утримання твоє, і подружню любов за звичаєм усього світу». Пані NN дівиця виразила згоду стати його дружиною, і от наділок, що вона принесла йому з рідного дому сріблом, золотом, прикрасами, платтями, меблями і постільною білизною... Усе прийняв N наречений на таку-то суму і додав їй від себе рівну суму, так що усього виявляється стільки-то. І так заявив наречений N: «відповідальність за контракт, що містить кетубу, наділок і прибавку, я беру на себе і на моїх спадкоємців після мене, що він буде оплачений кращим і найдорогоціннішим майном, яке я маю під небом чи яке придбаю, рухомим чи нерухомим. Усе моє майно є забезпеченням і порукою, щоб можна було стягнути з мене все, зазначене у договорі: кетубу, наділок і прибавку, вимагаючи навіть плащ, що на плечах моїх, за життя мого і після моєї смерті від цього дня і навіки». Відповідальність за зазначене у договорі: кетубу, наділок і прибавку, узяв на себе наречений N по строгості всіх актів кетуб, звичайних для дочок Ізраїлю і виготовлених за постановою блаженної пам’яті учених наших не для удаваних угод і не в якості простого проекту. Обряд кіньян, необхідний для передачі володіння, був нами здійснений за законом між нареченим N і дівицею NN. Усе твердо і закономірно. NNN, свідок. NNN, свідок»839.