Як наслідок майнової роздільності є: 1) право кожного чоловіка самостійно, без згоди іншого, розпоряджатися своєю власністю (ст. 114) і необхідність мати акт уповноваження при розпорядженні за рахунок іншого (ст. 115); і 2) право взаємного перезміцнення свого майна один одному всякими законними способами, не виключаючи і дарувань (ст. 116).
Як особи, що мають зовсім незалежне одне від одного майно, подружжя можуть зовсім вільно кредитуватися один в іншого і узагалі вступати у всякого роду зобов’язання (ст. 117).
Заслуговує на увагу, та що закон говорить щодо усіх вищенаведених питань про повну рівноправність чоловіка і дружини, бажаючи цим немов би відтінити, що він зовсім не діє за колишнім законом, що ставив дружину в деяких випадках у підлегле майнове становище стосовно чоловіка.
Деякі (І.Г.Оршанський) думають, що узаконена Зводом Законів майнова роздільність подружжя порушується у постановах про знищення деяких угод щодо майна одного з подружжя, у випадку відкриття конкурсу над іншим. Постанови ці такі: дарунок, зроблений одним з подружжя на користь іншого в останні 10 років перед оголошенням неспроможності першого, визнається недійсним у випадку, коли все інше майно неспроможного виявиться недостатнім на сплату його боргів (Уст. суд. торг., ст. 554, п. 1). Утім, коли подарований маєток відчужений одарованим з подружжя іншій особі, то акт відчуження залишається в силі і тільки отримана за маєток сума повинна бути внесена в конкурс (ст. 555, прим.).
Відплатно придбаний маєток у зазначений вище термін від одного з подружжя, що впав у неспроможність лише тоді надходить на конкурс, коли другий з подружжя — покупець не доведе, що він придбав маєток на кошти не від першого з подружжя, що виявився неспроможним (там же, ст. 554, ср. ст. 556).
Але статті ці зовсім не мають на увазі залучити майно одного з подружжя до відповідальності за борги іншого й у такий спосіб як би установити деяку спільність відповідальності (і, отже, відхилитися від початку роздільності), а він тільки вказує, які угоди між подружжям повинні бути запідозрені в дійсності їхній, — у вигляді близькості подружжя і дуже ймовірного бажання шляхом удаваного перезміцнення обдурити кредиторів і утримати частину майна неспроможного за собою.
Що це міркування, а не визнання майнової солідарності подружжя керувало законодавцем при установленні вищенаведених постанов, видно з того, що подібні ж правила встановлені і стосовно актів про перехід відплатного чи безоплатного, в останні 10 років перед відкриттям конкурсу, нерухомого майна неспроможного його дітям чи родичам. І такі акти запідозрюються в їх дійсності, вважаються безгрошовими і підлягають знищенню за визначенням суду (ст. 554—555).
Родинна близькість — причина такої підозри і спростування актів.
Подібні постанови про підозрілість угод, зроблених неспроможними на ім’я родичів і подружжя, існують і в інших законодавствах.
Цей же початок роздільної відповідальності узаконюється й в іншій постанові про стягнення з кого-небудь з подружжя, саме за ст. 976 Уст. гр. суд. у такому випадку піддається опису і продажу вся рухомість, що знаходиться в їхньому спільному помешканні, за винятком одягу і білизни іншого з подружжя і речей, про приналежність яких цьому з подружжя подані достовірні докази. Описується все, бо невідомо, що кому належить‚ але як тільки невідомість роз’ясниться, — один з подружжя неборжник вкаже і доведе, що його, — негайно початок роздільності входить у свою силу: боржникове йде на покриття його боргів, неборжникове залишається недоторканним надбанням власника з подружжя ст. 976, Уст. гр. суд. замінила собою ст. 1486 Зак. суд. гражд. и ст. 558 Уст. суд. торг., по яких за борги одного з подружжя піддавалися опису: 1) половина меблів, що знаходиться в домі спільного проживання дружини і чоловіка; 2) половина всього посуду, що служить у господарстві; 3) половина столового срібла і 4) половина екіпажів, коней і упряжі. Укладачі Судових Статутів знаходили, що правило це не відповідає нашим цивільним законам, що не допускають установлення спільності володіння, унаслідок того тільки, що дві особи вступили в подружній союз (мотиви до ст. 976), і тому замість цієї постанови було прийняте інше вищенаведене. Міркування ґрунтовне в тому відношенні, що дійсно розподіл рухомості пополам при стягненні як би припускає спільність майна подружжя. Ст. же 976 знаходиться у повній згоді з початком роздільності, як знаходяться в такій згоді й інші статті Уст. гр. суд., що відносяться до стягнень з одного з подружжя за борги іншого; розуміємо постанову, за якою на задоволення казенного стягнення, що відкрилося на померлому чиновнику, у якого не залишилося майна‚ утримується третя частина з пенсії, одержуваної вдовою (ст. 1088). Пенсія дається вдові за службу чоловіка, і отже обертання стягнення на овдовілу пенсію є по суті обертання стягнення на його заробіток.
Так само не відхиленням від початку майнової роздільності, а бажанням попередити обхід закону викликані наступні постанови: забороняється чиновникам входити в підряди і постачання як своїм ім'ям, так і ім'ям дружин своїх у тих місцях, де вони служать, так само брати участь в них через підставних осіб (т. Ш, Уст. о службе по определению от прав. ст. 529, п. 2). Це останнє збільшення підтверджує нашу думку: дружина є сама зручна підставна особа для чоловіка в подібних угодах. Тому вона і не допускається до участі в подібних підприємствах. Цими ж міркуваннями порозумівається й інша подібна постанова: золота копальня й участь у ній забороняється службовцям у міністерстві землеробства і державного майна, по гірничому управлінню – повсюдно, дружинам і не відділеним дітям їх (там же, п. 10, теж Уст. Горн., ст. 1, прим. 3, прил. ст. II). Хоча, звичайно, і не будь дружина підставною особою чоловіка, а дій цілком самостійно, проте чоловік її (раз він живе з дружиною в злагоді) не може відноситися цілком байдуже до її господарських підприємств, що повинно викликати в ньому боротьбу між бажанням виконати службовий борг і прагненням допомогти дружині здійснити більш вигідне підприємство. І от, щоб усунути таку боротьбу, небезпечну для службового боргу, установлене вищевказане обмеження для дружин чиновників. Рахуючись із цим спонуканням установлений закон, за яким піддана тієї держави, у якій перебуває на службі руський дипломатичний чиновник, виходячи за нього заміж, зобов’язана продати своє нерухоме майно, що знаходиться на її батьківщині (Зак. гражд. ст. 66).
Поміщені в законах цивільні постанови про майнові відносини в Чернігівській і Полтавській губерніях запозичені з Литовського статуту. «Спочатку на землях Великого князівства Литовського, до з’єднання його з Польшею панували загальноруські постанови про роздільність майна подружжя, але з часу цього приєднання в життя західноруське, і в тому числі й у сферу сімейних відносин, починають проникати польські нрави і правничі інститути. Замість руської системи роздільності майна подружжя і приданого, починає прищеплюватися польська система приданого (рosаg) з веном (даром чоловіка дружині, що полягав у відомій сумі грошей, яка записувалася дружині, дарувалася їй на випадок смерті чоловіка замість приданого), оправою, тобто іпотекою на відому частину майна чоловіка, якою забезпечувалося як придане, так і вено; вінцем дівочого майна, що діставалось дружині від спадкоємців чоловіка, у тому випадку, якщо вона не принесла приданого і не одержала вена. Але паралельно з цим західноруські жінки зберігали право, якого не мали в Короні (Польщі), успадковувати у відомій частині в майні своїх чоловіків. Зрештою майнові відносини подружжя у законодавстві литовському одержали такий вигляд: «у засадах цих відносин лежить початок здійсненої роздільності подружнього майна. Дружина приносить для шлюбу так зване «внесення» (wniosek) сукупність рухомостей, внесених нареченою в дім чоловіка. Воно підрозділялося: 1) на придане, що складається з готівки, золотих і срібних речей, жемчугу і дорогоцінних каменів і 2) на виправу, до складу якої входили всі інші предмети: плаття, одяг, хустки, коні, екіпажі і т. ін. Внесення давали за наречену батьки, рідні брати, взагалі родичі, нарешті і сама наречена. Кількість приданого залежала від волі батьків. Внесення забезпечувалося оправою. Перед укладенням шлюбу наречений, при свідках – людях добрих, видавав нареченій, її рідним і рідним, які дають за неї внесення, веновий лист чи запис, у якому забезпечував внесення певної суми грошей однієї третини свого нерухомого майна. До складу цієї суми входили: 1) Подвійна вартість приданого (придане з привенком) і 2) Проста вартість виправи. Внесення дружини губилося в майні чоловіка, робилося його власністю, якою він розпоряджався на свій розсуд. Оправні маєтки знаходилися у користуванні чоловіка, але він не міг відчужувати, ні закладати їх без згоди дружини, висловленої нею особисто перед судом. Дружина мала іпотеку на цих маєтках878.
Згідно з цим, і в наших Чернігівській і Полтавській губерніях придане, залишаючись власністю дружини, надходить у загальне володіння і користування подружжя і, отже, не підлягає розпорядженню за одиночною волею дружини. Однаково і те нерухоме майно чоловіка, яким забезпечене придане, не підлягає розпорядженню чоловіка, без згоди дружини (ст. III, ср. Лит. ст., разд. V, арт. 2, § 5).
При цьому варто помітити, що арт. XVII Литовського статуту 1588 р. вимагає не тільки згоди дружини на відчуження майна чоловіка, що служить забезпеченням приданого, але і свідомості цієї згоди перед судом.879