617 Plutarchus. Quaestiones romanae. — Lipsiae, 1873. — P.1, 85.
618 Ibid. — P. 171, 436.
619 Леонтович Ф.И. Адаты кавказских горцев. Материалы по обычному праву Северного и Восточного Кавказа. — Одесса: Тип. Зеленого. — Вып. II. — 1883. — С. 174.
620 Ковалевский М.М. Современный обычай и древний закон. Обычное право осетин в историко-сравнительном освещении. — М.: Тип. Гатцук, 1886. — Т.1. — С. 206.
621 Пор.: Hermann K.F. Lehrbuch der griechischen Privatalterthumer. Umgearbeitet und herausgegeben von Dr. Hugo Blumner. Aufl. 3-e. — Freiburg, 1882. — S. 262.
622 Гомер. Одіссея. — Київ: Дніпро‚ 1968. — С. 142.
623 Аналогічне явище в руському житті див.: Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. 3-е Изд. — К.‚ 1900. — С. 91.
624 Це право засвідчене у Val. Maximus, VI. 3. 7.; Plinius(Secundus). Historiae naturalis libri XIV. — Paris, 1827. — Ann. XII 32.
625 Казанцев Л.Н. О разводе по римскому праву. (Б.г., б.м.). — С. 243.
626 Загоровский А. О разводе по русскому праву. — Харьков, 1884. — С. 53.
627 Там само.
628 Там само.
629 Див.: Wachter K. Uber Ehescheidungen bei den Romern. — Stuttgart, 1822. — S. 120 — 139. Troplong M. De 1’influence du christianisme sur le droit civil des ro—mains. — Paris: Lecon, 1855. — Р. 94; Unger J. Die Ehe in ihrer welthistorischen Entwickelung. — Wien: Jasper, 1850. — S. 78.
630 Архангел Иоанн. Опыт курса церковного законоведения. В 2 т. — СПБ.: Тип. Фишера, 1851. — Т.1 — С. 143.
631 Там само‚ 381.
632 Hefele К.J. Conciliengeschichte nach den Guellen bearbeitet. — Freiburg, 1902. — S. 131.
633 Ibid. — S. 566.
634 Ibid. — S. 636.
635 Беседы Св. Иоанна Златоуста на разные места священного писания. Полн. собр. творений Св. Иоанна Златоуста: В 12 т. — М.: Православная книга, 1991. —Т. 3. — С. 483.
636 Там само. — С. 989.
637 Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. — Wien: Braumuller, 1863. -S.101.
638 Архангел Иоанн. Опыт курса церковного законоведения. В 2 т. — СПБ.: Тип. Фишера, 1851. — Т. II, 365, 390‚ 866. В цьому ж розумінні складене 61 апостольске правило і особливо 1 Гангрського собору: «аще кто порицаетъ бракъ и супруговъ верныхъ и благочестивыхъ сожитие порицаетъ, яко не могущихъ внити въ царствие, да будетъ подъ клятвою». — Це правило було спрямоване проти Єфстафія і його послідовників, які дотримувалися вказаного у правилі погляду на шлюб. Див. ще того ж собору пр. 9.—Иоанн, 1. 199 i 373, 874, 879.
639 Для дружини: якщо чоловік звинувачувався у вбивстві, отруєнні, чаклунст-ві (на думку деяких — в розриванні могил), куди згодом, в 337 р., приєднане було 4-річне безвісне перебування на війні. Для чоловіка: якщо дружина вия-вилась винною в перелюбстві, отруєнні і зводництві.
640 Такими покараннями для дружини були: повна втрата приданого (до головної булавки) на користь чоловіка і депортація на острів. Для чоловіка — повне і негайне повернення приданого і заборона вступати у 2-й шлюб під страхом втратити все придане другої дружини на користь першої.
641 Wachter K. Uber Ehescheidungen bei den Romern. — Stuttgart, 1822. — S. 218, 214.
642 Ibid. — S. 215, 239.
643 Ibid.
644 Загоровский А. О разводе по русскому праву. - Харьков, 1884. - С. 61.
645 Quoniam eorum, quae in hominibus snbsecuinntur, quieduid ligatur, solubile est — Distrahuntur... matrimonia: alia quidem consentiente utraque parte... nov. 22 — P. 3, 4.
646 Nov. 117. — P. 10 a Nov. 134 — P. 11.
647 Nov. 140. — P. 1.
648 Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. —Wien: Braumuller, 1863. —S. 105.
649 Розуміючий під незаконним розлученням — розлучення, не узгоджене з правилами світського законодавства.
650 Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. — Wien: Braumuller, 1863. — S. 140.
651 Див. це тлумачення в Чтениях общества любителей, духовного просвеще-ния. Август. Правила св. Василия Великого. — C. 279.
652 Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. — Wien: Braumuller, 1863. —S.108.
653 Архангел Иоанн. Опыт курса церковного законоведения. В 2 т. — СПБ.: Тип. Фишера, 1851. — Т. II. 223.
654 Оrigenis Соmmеntariorum in Маtthаеum. — Раris, 1862. — Т. III. — Р. 648, 649.
655 Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. — Wien: Braumuller, 1863. — S.112.
656 Памятники древней христианской письменности в русском переводе. Т. III. Соч. св. Иустина философа и мученика. — СПБ., 1834. — С. 115.
657 А саме цей канон говорить: «Si guis dixerit ecclesiam errare, cum docuit et docet, juxta evangelicam et apostolicam doctrinam propter adulterium conjugium matrimonii vinculum non posse dissolvi, anathema est». Тут, мабуть, мається на увазі вчення протестантів, піддаючи анафемі тих, хто робить закид західній церкві у помилці; навпаки, саме помилкове вчення залишається без подальшого визначення. Див.: Richter, Kirchenrecht, s. 844, прим. 10.
658 Це різне відношення до перелюбства чоловіка і дружини належить до числа споконвічних поглядів римлян це — та «Lех durа», на котру жалується Плавт, і яка в перші часи римської історії доходила до визнання повної безкарності чоловіка за перелюбство. Тільки з часів Феодосія і остаточно з часів Юстиніана і перелюбство чоловіка стало для дружини приводом до розлучення. 1. 6, 34 D. 48,5.—1. 8.С.5, 17. Nоv. 117 c.9. §5. 101. Нижче ми побачимо, втім, що вказаний погляд на перелюбство не є особливість одного римського права.
659 Павлов А.С. Личные отношения супругов по греко-римскому праву // Ученые Записки Казанского Университета. Т.1. — Казань, 1865. — С. 96.
660 Там само. С. 98.
661 Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. — Wien: Braumuller, 1863. — S. 578—583.
662 Загоровский А.И. О разводе по русскому праву —Харьков, 1884. — С. 91.
663 9-е правило і 21 Василя Великого і 87-е Трулльського собору, див.: К. 1,— л. 160 і наоб. 162 і наоб. 163 і 142.
664 К. II л., 41 наоб. і 42.
665 К. II, л. 123 і наоб.
666 К. II, л. 123 і наоб. Під словом «корнен» ймовірно‚ розуміється‚ урізання носа.
667 Загоровский А.И. О разводе по русскому праву. — Харьков, 1884. — С. 93.
668 Wасhtеr H.D. Das Vorzugsrecht des Vermiethers nach romischem und modernem Recht. — Zurich: Zurcher, 1885. — S. 132, прим. Nov. 134, с. 10. — Павлов А.С. вказ. вище ст. с. 99: «древні християни підкорялись цьому закону за власним переконанням в його справедливості. Так‚ Ерма забороняє не лише клірикам, але й мирянам тримати при собі своїх дружин, які винні в перелюбстві. Ту ж заборону знаходимо і в соборних правилах (Ельвірського собору)».
669 Мауеr Sam. Die Rechte der Israeliten, Athener und Romer. Zweiter Band. Das Privatrecht. — Leip., 1873. — S. 375, 376.
670 8-е правило собору Неокесарійського (314 р.) Арх. Иоанна, т. 1, С. 364 — 365.
671 Аже от попа или от дьякона попадья сотворит прелюбы? Цоустив ю, рече, держати свой сан / Рус. Истор. Библиот., — СПБ., 1880. — Т. VI. 2. 82.
672 Ці питання і відповіді поміщені в VI т. Рус. Истор. Библиот. під № 124. Пи-тання 38-е говорить: „а с попадьею кто падётся, а священнику свестно есть, без священьства есть".
673 Zhishman J. Das Ehereсht der Orientalischen Kirche. — Wien: Braumuller, 1863. —S. 591 — 592.
674 Стосовноно насильства Василь Великий у 49 прав. говорить: «растления, бы-вающие насилием, да не подвергаются обвинению» / Иоанн, II, 68. Правило це в нашій кормчій подано наступним трактуванням: 1) «девица нуждею растленна бывши, и жена срамоту приемши насилием некоего, неповинни суть». 1. л. 168. У Григорія Неокесарійського у 2 правилі сказано: «не тяжко и то, что пленённыя жёны растлены от варваров, наругавшихся над их телами.... Аще некая жена, жившая в совершенном целомудрии, и показавшая прежнее житие чистым и изъятым от всякого подозрения, ныне подверглась поруганию, по насилию и принуждению: то на сей случай глаголетъ закон: ничтоже сотворите отроковиц» / Арх. Иоанн, 1. 269. Zhishman J. Das Ehereсht der Orientalischen Kirche. — Wien: Braumuller, 1863. —S. 590, 735, 736. Підтвердження цього правила ми знаходимо в канонічних відповідях митрополита Іоанна. В правилі 26 сказано: «понеже полонят жены иереем и паки возвращенье им будет, подобно поимати своим мужем и сим приобщатися и не отметатися держанья ради иноплеменник оскверненья» / Русск. Ист. Библиот. — СПБ., 1880. — Т. VI.
675 Zhishman J. Das Eherecht der Orientalischen Kirche. — Wien: Braumuller, 1863. — S.591.
676 Там само, 736.
677 Перелюбство, як один із найважливіших і в самій основі руйнуючих шлюб приводів до розлучення, визнавалось досить давно таким і в західній церкві, як це видно з числених соборних постанов, які стосуються впливу перелюбства на шлюб. Про таке значення перелюбства говорять постанови наступних соборів: арелатського (314 р.), нантського (658 р.), герфордського (673 р.), толедського (681 р.), у соборних постановах Боніфатія (IX ст.), фріульського (796 р.), римського при папі Євгенії II (826 р.), і собору в Воurges’e (1031 р.).
678 Так‚ у питаннях Кіріка та ін читаємо: «аже ли жена от мужа со иным, то муж не виноват, пуская ю».(92). Сюди ж відносяться і цитовані вище питання (82) Кіріка і (38) другого запитувача. — У 1683 р. чоловік, після покарання дружини його батогом у приказному домі (за клопотанням чоловіка) за блудну справу, просить архієрея про розлучення через невірності дружини. Акты отн. до юрид. быта древней России. II, № 220.—Петрей відносно цього приводу до розлучення повідомляє таке: хто вчинить блуд із заміжньою і чоловік знову візьме її до себе, перелюбник повинен цілком задовольнить його грошима, ... якщо чоловік не візьме її (тобто дружини, яка порушила подружню вірність), то у неї стрижуть волосся, віддають до монастиря і роблять її черницею, а чоловік бере собі другу дружину, перелюбник же сплачує йому деяку кількість грошей». — История о Великом Княжестве Московском: Пер. с нем. Шемякина. — М:, 1867. — С. 405.
679 Те саме розповідає і Олеарій про насильницький постриг. Див. його: По-дробное описание путешествия голштинского посольства в Московию и Пер-сию: Пер. с нем. П. Барсова. — М., 1870. — С. 214.
680 Владимирский-Буданов М.Ф. Там само — C. 224.
681 Русск. Истор. Библ. — СПБ., 1880. — Т. VI. 2. — С. 58.
682 Дубакин Д. Влияние христианства на семейный быт русского общества. — СПБ., 1880. — С. 63.
683 Олеарий. Подробное описание путешествия голштинского посольства в Московию и Персию: Пер. с нем. П. Барсова. — М., 1870. — С. 213: «За нарушение супружеской верности у русских смертью не наказывают, и они не называют нарушением этой верности, если женатый будет иметь сожительство с другой сторонней женщиной, а считают это просто любодейством; нарушителем же супружеской верности называют они того мужа, который от живой жены женится на другой».