750 Аристов Н.Я. Невольное и неохотное пострижение в монашество у наших предков до начала ХVІІ в. Див.: Древняя и новая Россия. 1878. — Т. ІІ. — С. 70.
751 Шпилевский С.М. Семейные власти у древних славян и германцев. — Казань: Университет, 1869. - С. 144.
752 Див: Костомаров Н. Очерк домашней жизни и нравов великорусского народа в ХVІ и XVII столетиях и старинные земские соборы. /Собрание сочинений . Исторические монографии и исследования. — СПБ.: Стасюлевич, 1905. — Кн. 8. Т. 19. — С. 106.
753 Так за законами Ману, чоловік мав право відкинути безплідну протягом 8 років дружину. Він міг, втім, при небажанні розлучитися з нею взяти «поміч-ницю». Glasson E. Le manage civil et le divorce 2 ed., — Paris. 1880. p. 142; Tissot G. Le manage, la separation et le divorce. — Paris, 1868. — p. 35.
754 Русск. Истор. Библиот. т. VI, 1130 — 1158гг. — СПБ., 1880. — С. 92.
755 Историко-юридические материалы, извлеч. из актовых книг губ. Витебской и Могилевской. Вып. VII., 1585. — С. 868.
756 Дубакин Д. Там само. С. 65.
757 Владимирский-Буданов М.Ф. Очерки из истории литовско-русского права. — Вып. 2. К., 1890. С. 225.
758 Историко-юридические материалы, извлеч. из актовых книг губ. Витебской и Могилевской. Вып. VII. 1585. — С. 368.
759 Ману, ІХ 196.
760 Там само‚ ІХ 196, 197.
761 Там само‚ ІХ, 198.
762 Там само‚ VІІІ, 416.
763 Хрестоматия по всеобщей истории государства и права. — М., 1973. — С. 46.
764 Ману, ІХ, 3.
765 Там само‚ ІХ, 135, 136.
766 Там само‚ ІХ, 77.
767 Там само‚ ІХ, 200.
768 Там само‚ ІХ, 192
769 Там само‚ V, 148, ІХ, 3.
770 Там само‚ V, 147.
771 Там само‚ ІХ, 3; V, 148.
772 Там само‚ ІХ, 15; VІІІ, 77.
773 Синайский В.И. Личное и имущественное положение замужней женщины в гражданском праве. — Юрьев, 1910. — С. 65.
774 Ману, V, 150.
775 Там само‚ V, 151.
776 Там само‚ V, 154.
777 Там само‚ ІХ, 74, 85, 95.
778 Там само‚ ІХ, 10, 11.
779 Там само‚ ІХ, 12.
780 Там само‚ ІХ, 77—82.
781 Там само‚ ІХ, 77.
782 Там само‚ ІХ, 78.
783 Там само‚ ІХ, 79.
784 Там само‚ ІХ, 80.
785 Там само‚ ІХ, 81.
786 Там само‚ ІХ, 82.
787 Там само‚ ІХ, 83.
788 Мэн Г.С. Древнейшая история учреждений: Пер. с англ. Нахимова А. П.— СПБ.‚ 1876. — С. 258.
789 Там само. — С. 259.
790 Там само. — С. 257.
791 Унгер И. Брак в его всемирно-историческом развитии. — Киев, 1885.— С. 18.
792 Там само. — С. 19.
793 Із цих форм шлюбу перші 4 суть шлюби благословенні, а 4 інших — нещасні. До цих нещасних належить і шлюб, укладений на власний вибір. Одна форма відрізняється від іншої тим, що при першій батько дає своїй дочці тільки одне плаття, при останній же розкішний гардероб. Форма Rishisa відрізняється від форми Аsurа тим, що наречений дає батькові нареченої дві корови, при останній же — ще що небудь.
794 Цим також пояснюється різне визначення числа каст, які ми вже зустрі-чаємо у греків.
795 Три вищі касти носять пояс або шнур, Zenar, який у кожної касти різний і так оскільки це опоясування шнурком вважається другим народженням, то воно у Ману називається подвійнонародженням. Втім, в індийському епосі таку назву носять тільки брахмани.
796 Ramajan 1. С. 216.
797 Унгер И. Брак в его всемирно-историческом развитии. — Киев, 1885.— С. 21.
798 На цьому, здається, заснований також суворий обов’язок батька не видава-ти заміж своїх дочок, які, як описується в епізоді Nala, поеми Маhabharata —повинні самі шукати собі чоловіка по досягненні 21-літнього віку.
799 У древньоєврейському праві дочка не успадковувала, однак, при братах, як це було встановлено законами Хаммурапі (Числа, XXVII 8; Кетуб., [11, 7]). Однак‚ за відсутністю братів, дочки могли отримати у спадок і нерухомість (Числа, XXVII 8; Бава-Батра, [10, 7]).
800 Кетуб., УШ 6; Баба-Батра, IX 9.
801 Там само‚ VI 2. 5; [6, 7].
802 Там само‚ VI 3. 4.
803 Там само‚ VI 5. Пор. Кетуб., [6, 4]. Сироті також давали придане у розмірі не менше 50 зузь (Кетуб., VI 5).
804 Там само‚ VI 5; [6, 7].
805 Там само‚ VI 7.
806 Там само‚ IX 1; [9,2].
807 Там само‚ [5, 1]. Ср.V 9.
808 Там само‚ VI 2-4; [6, 5. 6]. Див. також V, 1.
809 Див.: Талмуд. Критический перевод Н. Переферковича. - СПБ., 1903. - Т. 3 С. 177.
810 У Талмуді знаходиться також вказівка на весільні подарунки (сивлонот) нареченого нареченій (Киддуш., II 6 [4, 4]).
811 Кетуб., УШ 1. Тосефта, Кетуб., [8,1]: «наші вчителі повернулись і зібрали голоси з питання про майно, яке дісталось їй до ніссуїнъ і котрі вона продала чи подарувала після ніссуїнъ: її продаж недійсний». — Слова, які позначені у нас в даному тексті (Кетуб., УШ 1) такими дужками : [ ], дані в пояснення тексту і взяті нами із приміток Переферковича Н.
812 Кетуб., IX 1; [9, 2].
813 Там само‚ УШ 2. Тосефта, Кету б. [1, 1]: « ... що це майно, про яке чоловік не знає? — якщо вона живе тут, а їй дісталось майно в заморській країні».
814 Там само‚ УШ 6.
815 Иевам. ХШ 1. 2.
816 Там само. ХШ 4 [13, 3].
817 Кетуб [1, 5]. Суворість покарання зрозуміла. Сім’я дружини зацікавлена в її незайманості. 400 зузь дорівнюють двом кетубам.
818 Там само‚ [7, 4]. А якщо дружина дає такий обіт, то вона повинна піти без кетуби, тому що вона доставляє йому погане ім’я перед сусідами. Чоловік зобов’язаний також розлучитись з дружиною і дати їй кетубу, якщо він дав обіт, щоб вона не їла плодів, не наряджалась, не ходила до батьківського дому (Кетуб., VII 2—4).
819 Там само‚ IV 4; [5, 1]. Пор.: Вихід‚ XXI, 10.
820 Там само‚ V 8. 9 [5, 8].
821 Там само‚ [10, 2]; ХП, 1.
822 Там само‚ V 5 [5, 4].
823 Там само‚ V 7 [5, 7]. Талмуд встановлює навіть терміни подружнього спілкування (Кетуб., V 6); відмова чоловіка своїй дружині в подружньому спілкуванні шляхом обіту, на думку школи Шаммая, припустима тільки на два тижні (Кетуб., V 6).
824 Там само‚ УП 6.
825 Там само‚ [7, 6].
826 Там само‚ УП 10 [7, II].
827 Там само‚ ХШ 10. 11; (13, 2).
828 Там само‚ IV 8.
829 Там само‚ IV 8 [4, 5].
830 Там само‚ [4, 6].
831 Там само‚ IV 10. 14. Ср. IV 12.
832 Там само‚ ХП 3 ср. [12, 3].
833 Там само‚ [11, 5].
834 Там само‚ IV 12.
835 Там само‚ IV 12.
836 Там само‚ IX 4 ср. [9, 3].
837 Там само‚ IX 6 ср. [9, 3].
838 Там само‚ IX 6: «Якщо вона (вдова) від могили (похорону) чоловіка свого відправилась в дім батька свого чи повернулась в дім свого свекра, не ставши опікуншою, то спадкоємці не вправі вимагати від неї присяги, а якщо вона стала опікуншою, то вони можуть вимагати від неї присяги на майбутнє, але не на минуле» /Талмуд: Критический перевод Н. Переферковича. — СПБ., 1903. — Т. 3. — C. 158 пояснює в примітці: «це так звана «присяга судова». Її дає обвинувачувач у присутності суддів, щоб очиститися від звинувачування в привласненні чужого». «Майбутнє» і «минуле» береться тут по відношенню до моменту смерті її чоловіка: «майбутнє», це час після смерті його, а «минуле»— час до смерті». Таким чином, на протилежність Руській Правді (опіка дається перед людьми) і за законами Хаммурапі (опіка дається суддею), в Талмуді очищювальна присяга є гарантією збереження опікуваного майна. — Про опіку над особистістю сироти див. Кетуб [II, 4].
839 Талмуд. Критический перевод Н. Переферковича. — СПБ., 1903. — Т. 3. — C. 177. За вказівкою Переферковича Н. від сучасної кетуби нічим не відрізняється текст кетуби, який знаходиться в рукописі Cod. Halberstamm № 15 (тепер в Montefiore в Лондоні). Ця кетуба відноситься до ХІІІ чи XIV ст. і опублікована Далманом в його: Dahlmann P. Аramaische Diаlеktproben. — Leipzig, 1896. А рівно нічим не відрізняється від початку ХХ століття кетуби текст, що наводиться в Махзор Витри, с. 791. Талмуд. Критический перевод Н. Переферковича. СПБ., 1903. — Ч. 1‚ с. 108‚ 109 дає текст кетуби по Мишні, а також текст найбільш стародавньої із знайдених (в Каїрі в 90 роках) кетуб, що відноситься до XI ст.
840 Талмуд. Критический перевод Н. Переферковича. СПБ., 1903. — Т. 3. — С. 178, прим. 1.
841 Цей зговірний запис надруковано в «Акты, относящ. до юридич. Быта». СПб. 1884 т. III. 336, 1. Наведений також в хрестоматії Владимирського-Буданова М.Ф. Вып. II - С. 228. Пор.: Оршанский И.Г. Исследования по русскому праву обычному и брачному — СПб.‚ 1879. — С. 274.
842 Майно, що збереглося чи у протилежному випадку, можливо, вартість майна, внесеного кожною стороною; особливо це слід сказати про худобу, оскільки внесена до запису худоба могла бути заміщена з плином часу іншою худобою.
Точність, з якою перераховується майно, що приноситься дружиною, поясню-ється, на нашу думку, не лише тим, що всякий договір повинен бути точний і ясний за своїм змістом і особливо в тих чи інших перерахуваннях, але — і не-обхідністю повернення цього майна дружині або її кровним родичам у випад-ку її бездітної смерті. Див., напр., змовний запис від 11 грудня 1702 р., в яко-му сказано: «а дочери моей в животе не станет, а детей не останетца, и о тех вышеописанных люцких дочерях и о бобылских сестрах мне Андрею и жене моей и детям бить челом великому государю волно (Акты, относ. до юридич. быта. — СПБ.‚ 1884. — Т. III.‚ № 336, VII)». Пор. також змовну на весілля і прийом зятя в дім від 11 квітня 1692 р., де сказано: «а буде судом Божиим мне Петру смерть случитца и до срочных лет не доживу, а отроду у меня Петра не останетца, ино отдать те мои денги полтора рубля по мне Петре на крылась в сорокоуст, а шубняк отдать матери моей (Акты 1. с. № 337)». Пор. ще: Сергеевич В. Лекции и исследования по древней истории русского права. 3-е. Изд. доп. — СПБ.‚ 1903. — С. 467.
843 Див.: Узаконения митр. Филарета 1627—1628 г. / Владимирский-Буданов М.Ф. Хрестоматия по истории русского права. Вып.1 — 3. — Ярославль и К.‚ 1890. — Вып. 3. — С. 207 .
844 Уложение (XVII, 5) постановляє ділити куплену вотчину між дружиною і дітьми від усіх раніше померлих дружин за рівним жеребом: «купленная вотчина дати жене и детем его всем, разделя по жеребьямъ, по скольку на жеребей достанется». Правда, це обмеження права власності дружини на куплену вотчину робиться на той випадок, якщо померлий не мав вислужених вотчин, маєтків, і, вочевидь, переслідує державний інтерес. Тим не менше, Уложення в іншому випадку прямо заперечує за дружиною право власності на куплену вотчину, відписану в духовному заповіті бездітній дружині, якщо тільки вона піде заміж; отже, Уложення встановлює в цьому випадку лише довічне і умовне користування відписаною їй купленою вотчиною (Улож. XVII, 7‚ пор.: Улож. XVII, 6). Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. 4-е изд. с доп. — К.‚ 1905. — С. 466 і наст., не відзначає цих змін, внесених Уложенням в старий порядок про куплені вотчини. Правда, Владимирський-Буданов посилається на Улож. XVII, 2, але цей порядок старий, встановлений Філаретом. У цій же статті 2-ій XVII глави Уложення ясно сказано: «Анын, государь, царь и великий князь Алексей Михайлович всея Руси указал, и бояре приговорили: . . . і далі слідують ст. 5 і 7, котрі змінюють постанову ст. 2.