Страх перед подібним гидким поводженням і перед постійним рабством утримує більшу частину чоловіків від одруження; вони воліють купити собі на спільний рахунок дівчину, передавати її для взаємного користування і мати над нею права пана і власника; і в такий спосіб поліандрія в багатьох народів, переходила в полігінію, тому що там виникали матримоніальні гуртки, у яких усі чоловіки були хазяями всіх жінок.
Там‚ де‚ таким чином‚ єдино вільним є чоловік, там жінка йому абсолютно підлегла і цілком ним подавлена‚ її життя і смерть у його руках — він велить, вона безмовно підкоряється, він не працює, вона творить і трудиться‚ і навіть такі найсуворіші заняття, як‚ наприклад‚ польові, виконуються жінками. Ця форма полігамії,— сама звичайна у східних народів. Жінка, яка тут є ніщо інше, як річ, купується, і між тим як у більш развинутій Індії вважається ганьбою, коли батько хоче отримати зі шлюбу своєї дочки безпосередню вигоду, у неісторичних народів, батьки дивляться на своїх дочок, як на засіб збільшити своє майно. Корови, бики, вівці, свині, горілка, служать платою за жінок. Тому у таких народів дочки, як предмет купівлі, не одержують ніякого приданого, за допомогою якого вони могли б стати повноправними і особистостями, що володіють. Навпаки, наречений повинен здобути собі прихильність батька й у такий спосіб індієць у Гвіані, татарин у Мінгрелії і негр в Африці подають батькові всяку послугу для того, щоб замість цього одержати собі дружину в безумовне і необмежене користування. Що при таких відносинах не може бути і мови про гідне людське поводження з жінкою, зрозуміло само по собі. Так‚ наприклад, чоловіки переривають з жінками під час вагітності всякі зносини, виганяють їх з наметів й у той момент, коли страждаючі жінки найбільше мають потребу в ніжному догляді, чоловіки поводяться з ними із самою нелюдською суворістю138. Навіть у тих народів, що вимагають зовнішньої ознаки невинності у своїх наречених, як‚ наприклад‚ євреї, жінка, що виявилася незайманою, все одно не користується більш гуманним поводженням, тому що така вимога, продукт марнославства і хтивості, позбавлена усякого вищого морального мотиву‚ і чоловік після тільки що укладеного шлюбу знову-таки поводиться з дружиною з презирством і байдужістю.
Інші народи не звертають уваги на непорочність своїх наречених, а навпаки, як деякі негритянські племена, вважають навіть достоїнством жінки, якщо вона знаходилася раніше в інтимних стосунках з багатьма чоловіками. Такі народи, за звичай, позичають один одному своїх дружин і вважають боргом гостинності пропонувати прибулому подорожанину своїх дружин, навіть дочок, для вільного користування.
Перелюбство жінок у східних народів карається різним чином, і між тим як американський індієць з Півночі без усякого наслідку починає бити свою дружину чи відкушує їй носа, щоб зробити її назавжди виродком і спотворити, у Мінгрелії, навпаки, ображений чоловік мириться зі звабником за пеню в дві або три свині, що потім і з’їдаються на спільній веселій гулянці.
Про зраду чоловіків тут, як всюди, де панує полігамія, не може бути і мови, тому що чоловік вільний і вільний у задоволенні всякої примхи і всякого потягу. Таким чином, на Сході всюди, як у домашньому‚ так і в суспільному житті, вільна лише одна сторона, будь це чоловік чи жінка.
Вивчення історії сім’ї починається з 1861 р., коли вийшла у світ робота Бахофена «Материнське право»139. Автор висунув у цій роботі наступні положення: 1) у людей спочатку існували нічим не обмежені статеві відносини, які він позначає невдалим виразом «гетеризм»; 2) такі відносини виключають усяку можливість достовірно установити батька, і тому походження можна було визначати лише по жіночій лінії — відповідно до материнського права, як спочатку це і було у всіх народів стародавності; 3) унаслідок цього жінки як матері, як єдині достовірно відомі батьки молодого покоління користалися високим ступенем поваги і пошани, що доходила, на думку Бахофена, до повного панування жінок (гінекократії); 4) перехід до одношлюбності, за якого жінка належала винятково одному чоловіку, таїв у собі порушення найдавнішої релігійної заповіді (тобто фактично порушення споконвічного права інших чоловіків на цю жінку), порушення, яке вимагало спокути чи допускалося за умови викупу, що полягало в тому, що жінка протягом певного часу повинна була віддаватися стороннім.
Докази цих положень Бахофен знаходить у численних, з винятковою старанністю зібраних цитатах із класичної літератури стародавності. Розвиток від «гетеризму» до моногамії і від материнського права до батьківського відбувається, на його думку,— зокрема у греків,— внаслідок подальшого розвитку релігійних уявлень, внаслідок запровадження нових божеств, представників нових поглядів, у традиційну групу богів, що уособлювала старі погляди, так що останні усе більш і більш відтискуються на задній план першими. Таким чином, не розвиток дійсних умов життя людей, а релігійне відображення цих умов у головах тих же людей викликало, по Бахофену, історичні зміни у взаємному суспільному становищі чоловіка і жінки. Відповідно до цього Бахофен тлумачить «Орестею» Есхіла як драматичне зображення боротьби між материнським правом, що гине, і виникаючим і перемагаючим у героїчну епоху батьківським правом. Заради свого коханця Егіста, Клітемнестра вбила свого чоловіка Агамемнона, що повернувся з Троянської війни; але Орест, син її й Агамемнона, помщається за вбивство батька, вбиваючи свою матір. За це його переслідують Ерінії140‚ демонічні охоронниці материнського права, за яким вбивство матері — найтяжчий, нічим не спокутуваний злочин. Але Аполлон, який через свого оракула спонукав Ореста зробити цю справу, і Афіна, яку прикликають на суддю,— обидва божества, що представляють тут новий порядок, заснований на батьківському праві,— захищають Ореста; Афіна вислуховує обидві сторони‚ увесь предмет суперечки стисло виражений у дебатах, що відбуваються між Орестом і Ерініями. Орест посилається на те, що Клітемнестра зробила подвійне злодіяння, убивши свого чоловіка і разом з тим його батька. Чому ж Ерінії переслідують його, а не переслідували її, набагато більш винну? Відповідь разюча: «З чоловіком, нею убитим, вона в кровному спорідненні не була»141.
Убивство людини, що не знаходиться в кровному спорідненні, навіть коли він чоловік жінки, що його убила, може бути спокутувано, Ерінії воно анітрохи не стосується; їх справа — переслідувати убивство лише серед родичів по крові, і отут, відповідно до материнського права, найтяжчим і нічим не спокутуваним є убивство матері. Але ось у ролі захисника Ореста виступає Аполлон; Афіна ставить питання на голосування членів ареопагу — афінських присяжних; голоси діляться порівну — за виправдання і за осуд; тоді, Афіна як голова подає свій голос за Ореста і оголошує його виправданим. Батьківське право здобуло перемогу над материнським, «боги молодшого покоління», як називають їх самі Ерінії, перемагають Ерінії, і зрештою останні теж погоджуються взяти на себе нові обов’язки, перейшовши на службу новому порядку.
Це нове, але цілком вірне тлумачення «Орестеї» являє собою одне з найчудовіших і кращих місць у всій книзі Бахофена, але воно в той же час доводить, що Бахофен щонайменше так само вірить в Ерінії, Аполлона й Афіну, як у свій час Есхіл; а саме — він вірить, що вони в грецьку героїчну епоху здійснили диво: скинули материнське право, замінивши його батьківським. Зрозуміло, що подібний погляд, за яким релігія має значення вирішального важеля світової історії, зводиться в кінцевому рахунку до найчистішого містицизму.
Підтвердженням того, що у греків і в азіатських народів дійсно існував до одношлюбності такий стан, коли, анітрохи не порушуючи звичаю, не тільки чоловік вступав у статеві відносини з декількома жінками, але і жінка — з декількома чоловіками; він довів, що при своєму зникненні звичай цей залишив після себе слід у вигляді необхідності для жінки викуповувати право на одношлюбність ціною обмеженого певними рамками обов'язку віддаватися стороннім чоловікам; тому що походження могло спочатку вважатися тільки по жіночій лінії — від матері до матері; що це виняткове значення жіночої лінії довго зберігалося ще й у період одношлюбності, коли батьківство зробилося достовірним, чи у всякому разі стало визнаватися; що, нарешті, це первісне положення матерів як єдиних достовірних батьків своїх дітей забезпечувало їм, а разом з тим і жінкам узагалі, таке високе суспільне становище, якого вони з тих пір уже ніколи не займали142.
Моногамна сім’я. Вона виникає з парної родини, на рубежі між середнім і вищим ступінем варварства; її остаточна перемога — одна з ознак настання епохи цивілізації. Вона заснована на пануванні чоловіка з чітко вираженою метою народження дітей, походження яких від визначеного батька не підлягає сумніву, а ця безперечність походження необхідна тому, що діти згодом в якості прямих спадкоємців повинні вступити у володіння батьківським майном. Вона відрізняється від парного шлюбу набагато більшою міцністю шлюбних зв’язків, які тепер уже не розриваються за бажанням будь-якої із сторін. Тепер уже, за звичай, тільки чоловік може їх розірвати і знехтувати свою дружину. Право на подружню невірність залишається забезпеченим за ним і тепер, у всякому разі, у силу звичаю (Соdе Naро1eоn)143 виразно надає таке право чоловіку, якщо тільки він не вводить співмешканку під сімейний дах, і в міру подальшого суспільного розвитку воно здійснюється усе ширше; якщо ж дружина згадає про колишню практику статевих зносин і захоче відновити її, то піддається більш суворій карі, ніж будь-коли раніше. В усій своїй суворості нова форма родини виступає у греків. У той час, як положення богинь у міфології малює нам більш ранній період, коли жінки займали ще більш вільне і почесне положення, у героїчну епоху ми застаємо жінку вже приниженою пануванням чоловіка і конкуренцією рабинь. Досить прочитати в «Одіссеї», як Телемах обриває свою матір і змушує її замовчати144. Захоплені у полон молоді жінки стають у Гомера жертвою плотської пристрасті переможців: воєначальники по черзі й у відповідності до свого рангу вибирають собі найкрасивіших з них; уся дія «Іліади», як відомо, розгортається навколо суперечки між Ахіллесом і Агамемноном через таку рабиню. При кожному скільки-небудь значному гомерівському герої згадується полонена дівчина, з якою він поділяє намет і ложе. Цих дівчат беруть також із собою на батьківщину й у подружній будинок, як, наприклад, у Есхіла Агамемнон поводиться з Кассандрою145; народжені від таких рабинь сини одержують невелику частку батьківської спадщини і вважаються вільними громадянами; Тевкр є таким позашлюбним сином Теламона і може називати себе по батькові. Від законної дружини вимагається, щоб вона мирилася з усім цим, сама ж строго дотримувалася цнотливості і подружньої вірності. Хоча грецька жінка героїчної епохи користується більшою повагою, аніж жінка епохи цивілізації, усе ж таки вона зрештою є для чоловіка тільки матір’ю його народжених у шлюбі законних спадкоємців, його головною домоправителькою і доглядачкою над рабинями, яких він за своїм розсудом може зробити, і фактично робить, своїми наложницями. Саме існування рабства поруч з моногамією, наявність молодих красивих рабинь, що знаходяться у повному розпорядженні чоловіка, додало моногамії із самого початку специфічного характеру, зробивши її моногамією тільки для жінки, але не для чоловіка. Такий характер вона зберігає і в даний час.