Об'єктивна сторона проступку характеризується незаконним розголошенням або використанням інформації, що становить банківську таємницю. Суб'єктивна сторона проступку характеризується умислом.
Разом з тим, чинне законодавство не передбачає накладення будь-яких фінансово-правових санкцій за порушення банківської таємниці. Не передбачена в законі і можливість позбавлення ліцензії банку за вчинення подібного правопорушення.
Банківська таємниця є одним із видів інформації з обмеженим доступом. її правовий статус визначений як на законодавчому рівні, так і на рівні підзаконних нормативно-правових актів.
На сьогодні правовий режим захисту такої інформації у значній мірі визначається відомчим нормотворенням Національного банку України щодо регулювання банківської діяльності в Україні. Окремі положення щодо обігу інформації, що становить банківську таємницю, містяться зокрема у таких нормативних документах Національного банку України:
- Правила організації захисту електронних банківських документів в установах, включених до інформаційно-обчислювальної мережі Національного банку України, затверджені Постановою Правління Національного банку України 10.06.99 № 280;
- Положення про філії (територіальні управління) Національного банку України, затверджене Постановою Правління Національного банку України 27.06.2001 № 245, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 26 січня 2001 р. за № 81/5272;
- Положення про єдину інформаційну систему "Реєстр позичальників", затверджене Постановою Правління Національного банку України 17.07.2001 № 276, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 18 липня 2001 р. за № 604/5795;
- - Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затверджене Постановою Правління Національного банку України 28.08.2001 № 369, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 серпня 2001 р. за № 703/5894;
- Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затверджене Постановою Правління Національного банку України 20.09.2002 № 352, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 27 вересня 2001 р. за № 845/6036;
- Положення про порядок проведення виїзних перевірок щодо дотримання банками та фінансовими установами вимог валютного законодавства України, затверджене Постановою Правління Національного банку України 14.05.2003 № 189, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 9 жовтня 2002 р. за № 818/7106;
- Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затверджене Постановою Правління Національного банку України 19.04.2005 № 137, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 19 травня 2005 р. за № 543/10823;
- Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, затверджене Постановою Правління Національного банку України 19.04.2005 № 137, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 20 травня 2003 р. за № 381/ 7702.
6. Правовий статус та зміст інформації з обмеженим доступом про особу
Питання лекції:
1.Зміст поняття "інформація з обмеженим доступом про особу".
2.Правова охорона персональних даних.
3. Перспективи розвитку чинного законодавства України щодо правового регулювання захисту інформації з обмеженим доступом про особу.
На сучасному етапі демократичних перетворень Україна визнає людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю.
При цьому стаття 21 Конституції визначає, що "усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними".
Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості (стаття 23 Конституції України).
До конституційних основ правового статусу людини як учасника інформаційних відносин належить і стаття 34 Конституції України: "Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір.Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя".
1. Зміст поняття "інформація з обмеженим доступом про особу"
Стаття 23 Закону України "Про інформацію" дає визначення поняття "інформація про особу".
Інформація про особу — це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу.
Основними даними про особу (персональними даними) є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
Джерелами документованої інформації про особу є видані на її ім'я документи, підписані нею документи, а також відомості про особу, зібрані державними органами влади та органами місцевого і регіонального самоврядування в межах своїх повноважень.
Обмеження доступу до інформації про особу здійснюється на підставі такої норми ст. 23 Закону України "Про інформацію": "забороняється збирання відомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом".
Кожна особа має право на ознайомлення з інформацією, зібраною про неї.
Закон України "Про інформацію" містить бланкетну норму, що відсилає нас до окремого законодавчого акту з питань існування даного виду інформації з обмеженим доступом: "Інформація про особу охороняється Законом" (ст. 23 Закону України "Про інформацію").
Конфіденційна інформація про особу є одним із специфічних видів інформації з обмеженим доступом. її правовий статус визначається Законом України "Про інформацію", а офіційне тлумачення викладене у Рішенні Конституційного Суду України № 5-зп від ЗО жовтня 1997 року (справа К. Г. Устименка). Зокрема, зазначається, що частину четверту статті 23 Закону України "Про інформацію" треба розуміти так, що забороняється не лише збирання, а й зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її попередньої згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав та свобод людини.
До конфіденційної інформації про особу, зокрема, належать такі свідчення про особу:
- освіта,
- сімейний стан,,
- релігійність,
- стан здоров'я,
- дата і місце народження,
- майновий стан
- інші персональні дані.
- На визначення змісту конфіденційної інформації про особу спрямовані й інші нормативно-правові акти органів судової влади.
Зокрема Постанова Пленуму Верховного Суду України визначає: відомості, що ганьблять потерпілого або близьких йому осіб - це такі дійсні чи вигадані дані про них, їх дії і дії, вчинені щодо них, які потерпілий бажає зберегти в таємниці і розголошення яких, на його думку, скомпрометує або принизить честь і гідність його чи близьких йому осіб.
До таких відомостей, зокрема, можуть відноситися дані про:
- інтимні сторони життя,
- захворювання,
- неблаговидні вчинки,
— злочинну діяльність тощо.
Погроза розголосити такі відомості - це погроза повідомити про них особам (або особі), яким вони невідомі, і чиє ознайомлення з ними небажане для потерпілого.
Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Більше того, незаконне збирання, зберігання, використання або поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди або поширення цієї інформації у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації визнано ст. 182 Кримінального кодексу України злочином.
Конституцією України встановлено головні засади механізму захисту особи від втручання в її особисте і сімейне життя, зокрема гарантовано таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Для іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлено національний режим захисту цих прав. Законодавством України встановлена також кримінально-правова заборона порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер.
Цивільним Кодексом України це право віднесено до особистих немайнових прав та передбачено судовий порядок його захисту від протиправних посягань Цим кодексом також визначено право власності адресата на надіслані на його адресу листи, телеграми тощо. Проте на їх публікацію повинна дати згоду і особа, яка їх надіслала. Якщо кореспонденція стосується особистого життя іншоїфізичної особи, для її використання, зокрема шляхом опублікування, потрібна згода цієї особи. Визначено також, що кореспонденція, яка стосується фізичної особи, може бути долучена до судової справи лише у разі, якщо в ній містяться докази, що мають значення для вирішення справи. Інформація, яка міститься в такій кореспонденції, не підлягає розголошенню.