Існує погляд, що виключає можливість відображення галузей права в галузях законодавства, про відсутність “чистих” галузей законодавства, які б містили норми лише однієї галузі права. Вводяться в науковий обіг поняття “зони тяжіння” законодавчого акту та зазначають, що один і той самий акт може бути в зоні тяжіння декількох галузей права. Чинником, що ускладнює проблему співвідношення між галузями права і галузями законодавства, визначають наявність так званих суміжних інститутів права, які мають риси, притаманні декільком галузям права.[80]
На сьогоднішній день серед тенденцій розвитку системи права можна назвати процес поступового накопичення нормативного матеріалу та розподіл його за структурними блоками (інститутами, галузями). Тенденція до уніфікації зазначених блоків дає підстави для підвищення ефективності правового регулювання. При цьому зазначений процес тягне за собою утворення нових інститутів (банківське, податкове право). Однак тенденції вдосконалення законодавства пов`язують зі створенням нових комплексних галузей законодавства (зокрема, банківського законодавства, приватизаційного, податкового тощо), що є значним чинником впливу на реальне вирішення економічних та соціальних питань. В зв`язку із вдосконаленням законодавства, яке тягне за собою зменшення розриву між чинним правом та зміненими суспільними відносинами, система законодавства наближається до власного ідеалу – до системи права, від чого все чіткішою стає відповідність останньої системи системі суспільних відносин.[81]
Здійснюючи аналіз системи законодавства, доцільно зупинитися на класифікації його за структурною ознакою, що включає:
– галузеве законодавство, що містить норми, які регулюють істотно визначений вид суспільних відносин, що є предметом однієї галузі права. В даному випадку система законодавства збігається з галуззю законодавства (кримінальне, сімейне законодавство тощо).
– внутрігалузеве законодавство, що містить норми підгалузі або інституту права, які регулюють різновид галузевих суспільних відносин (авторське законодавство в межах галузі цивільного законодавства).
– комплексне законодавство, що містить норми декількох галузей права, які регулюють різні за своїм видовим змістом суспільні відносини, що становлять порівняно самостійну сферу суспільного життя (господарське, транспортне законодавство). Предметом регулювання комплексних галузей законодавства на відміну від галузей права, є не вид, а сфера суспільних відносин, яка об`єднує різні їх види. Виступаючи предметом регулювання норм декількох галузей права, вони разом із тим характеризуються певною єдністю, обумовленою близькістю цілей та завдань людської діяльності. Єдність та взаємопроникнення галузевих груп суспільних відносин визначають спільність та взаємозв`язок норм права, що їх регулюють. [82]
Як зазначалося, банківське законодавство безперечно належить до комплексного законодавства, оскільки охоплює коло суспільних відносин в сфері банківської діяльності. Відносини комерційних банків з центральним банком, як правило, будуються за схемою влади – підпорядкування, тобто використовують метод владних приписів, характерний для фінансового й адміністративного права. А відносини самих банків з клієнтами та один з одним засновані, переважно, на юридичній рівності сторін, тобто в цих відносинах переважає цивільно-правовий метод (хоч і не завжди в чистому вигляді). Хоча правовий режим, притаманний саме відносинам в сфері банківської діяльності, відокремлює, певною мірою, цю сферу від таких галузей як фінансове, адміністративне, цивільне, господарське право.
В умовах переходу до ринкової економіки країни континентального права створюють цілі комплексні масиви законодавства, що містять норми різних галузей права (в сфері транспорту, інформатики, сільського господарства, освіти тощо). Можливість існування таких комплексних масивів досліджували ще за радянських часів відомі науковці, зокрема С.М. Братусь, П.Б. Євграфов, В.К. Кайзер, О.А. Красавчиков, С.С. Алєксеєв.
Наступною особливістю банківського законодавстває значна кількість нормативно-правових актів в сфері банківської діяльності. При цьому кількість законів, безпосередньо пов`язаних із зазначеною сферою, є незначною. В економічно розвинених країнах (зокрема, Німеччині, США, Великобританії, Франції) налічується до двох десятків законів, що регулюють банківську діяльність. Водночас кількість нормативних актів, що видають центральні банки або інші уповноважені державні органи, становить декілька сотень. Вважають, що на рівні законодавчого регулювання держава не може так швидко реагувати на динамічні зміни в сфері грошово-кредитної системи, на відміну від оперативного прийняття підзаконних нормативних актів. Отже, основний масив банківського законодавства представлений відомчими актами (в Україні це акти Національного банку України, який наділений повноваженнями в галузі нормотворчості).
Коли ми говоримо про правові джерела, якими представлено галузь права, то маємо на увазі наявність кількох нормативних актів, що утворюють систему за двома критеріями:
– за предметним змістом суспільних відносин, врегульованих конкретним нормативним актом. В такому вигляді нормативні акти в сукупності становлять галузь законодавства;
– за юридичною силою актів, які відносяться до конкретної галузі права. В такому розумінні вони системою актів, що не суперечать галузі, становитимуть собою галузь права.
Якщо виходити із зазначеного твердження, то галузь законодавства буде найбільш близькою за своєю структурою до галузі права лише в тому разі, якщо її буде представлено актами однієї юридичної сили (законами), при цьому число таких актів буде досить обмеженим. Однак, як свідчить практика розвитку нормативно-правового регулювання, така ситуація є неможливою. По-перше, зазвичай, сукупність суспільних відносин, які відносяться до певної галузі права, не можна врегулювати одним чи двома законодавчими актами через їх значний обсяг та різноманіття. По-друге, в регулюванні суспільних відносин бере участь цілий ряд державних органів, які наділені функціями нормотворчості, і завдяки цій функції впливають на регулювання певних правовідносин. Якщо виходити з цих критеріїв, то взагалі неможливо навести приклад галузі права, яка б збігалася з галуззю законодавства. Сам об`єктивний зміст галузі права не дозволяє їй регулюватися єдино декількома законами без наявності будь-яких інших нормативних актів.
Наприклад, С.А. Комаров наводить кілька причин, з яких галузь права і галузь законодавства не можуть збігатися: 1) через накопичення значної кількості нормативно-правових актів у кожній галузі права періодично виникає необхідність їх систематизації. Звідси випливає існування актів поточних і кодифікованих, які більш або менш повно відображають структуру галузі права; 2) система законодавства орієнтована не лише на систему права, але й на форму державного устрою.[83]
На підтвердження цього положення можна навести практику США, де поряд з федеральним законодавством існує і законодавство штатів. Результатом спільної дії влади є те, що закони штату й федеральні закони часто співіснують і можуть застосовуватися в різних аспектах однієї справи. Якщо розташувати джерела законотворення у США в порядку зменшення їх впливу та важливості, то ця ієрархія матиме такий вигляд: 1) федеральна Конституція; 2) федеральні законодавчі акти, договори та правила судового розгляду; 3) федеральні адміністративні положення; 4) федеральне загальне право; 5) конституції штатів; 6) законодавчі акти штатів і правила судового розгляду; 7) адміністративні положення штатів; 8) загальне право штатів. Зрозуміло, що кожен рівень такої ієрархії міститься не тільки закон, встановлений відповідними законодавчими органами, а й законотворчість, прийняту на основі прецедентних судових рішень. Якщо два джерела права одного рівня ієрархії суперечать один одному, перевагу надають положенню, яке запроваджене пізніше.[84]
Якщо для системи права первинним елементом є правова норма, структуру якої створюють гіпотеза, диспозиція та санкція, то для системи законодавства – стаття нормативно-правового акту, яка не обов`язково повинна містити всі три структурні елементи правової норми. При цьому характерною рисою для нормативно-правових актів є те, що вони, зазвичай, містять норми різних галузей права, і, отже, регулюють різні за змістом види суспільних відносин. В такому разі можна стверджувати, що певний нормативно-правовий акт не може мати єдиного предмету та методу правового регулювання. В цілому, слід погодитися з положенням професора П.С. Пацурківського, який зазначає, що предметний підхід і структурний аналіз змісту права та законодавства є головним для пізнання об’єктивної структури права, створення на підставі цього її ідеального образу (побудови структури права) та вираження її в законодавстві.[85]
Отже, банківське законодавство – це система всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері банківської діяльності. Воно є зовнішньою формою банківського права, що відображає його внутрішню сутність (структуру).
В Україні серед науковців-юристів, що досліджують теоретичні питання банківського права, можна назвати В.Л. Кротюка, Є.В. Карманова, А.О. Селіванова, І.Б. Заверуху та ряд інших авторів, які спеціалізуються на дослідженні окремих банківських операцій (переважно, кредитування, лізингу, розрахункових операцій). Зокрема, в своєму навчальному посібнику з банківського права Є.В. Карманов зазначав, що в умовах формування в Україні ринкових відносин банківське право створюється як галузь права на межі фінансового та цивільного права. Банківське право – це галузь права, яка являє собою систему правових норм, що регулюють суспільні відносини в процесі організації та функціонування банківської системи України з метою задоволення потреб громадян та держави.[86] Однак незрозуміло тоді, чому автор обмежується лише нормами фінансового та цивільного права, хоча і не можна не визнати їх як такі галузі, що містять значну кількість норм, які регулюють відносини у сфері банківської діяльності. Не менш важливого значення набувають й норми адміністративного та господарського права. А сучасна політична ситуація в галузі боротьби з відмиванням грошей, набутих незаконним шляхом, зовсім в іншу площину виводить кримінальне право щодо визначення його ролі в правовому регулюванні банківської діяльності.