Г.А. Тосунян зазначає, що уявляється можливим виділити такі елементи, які складають у своїй сукупності обсяг поняття „незалежність центрального банку”: інституціональна незалежність; функціональна незалежність; майнова незалежність; інструментальна незалежність; бюджетна незалежність; фінансова незалежність; кадрова незалежність.[343] Німецькі дослідники визначають лише три складові поняття “незалежності” центрального банку: 1) функціональну (інституціональну) незалежність; 2) економічну (інструментальну) незалежність; 3) кадрову незалежність.[344] У наступному розділі цьому питанню буде присвячено більше уваги.
Аналізуючи основні функції та завдання центрального банку, характерні для будь-якої аналогічної установи, можна виділити основні напрямки, за якими відбувається взаємодія між центральним банком та банківською системою. Такі напрямки є характерними і для України, модель побудови банківської системи якої не має якихось значних відмінностей від класичної моделі банківської системи, розповсюдженої в банківській справі.
Такими напрямками є проведення грошово-кредитної політики; організація регулювання готівкового грошового обігу; рефінансування банківських установ (внаслідок виконання центральним банком функції „банку банків” або останнього кредитора); здійснення банківського нагляду та банківського регулювання; а також створення єдиної інформаційної мережі банківської системи, всередині якої відбувається постійний обмін інформацією. Останній напрямок не є виразом конкретної функції центрального банку, однак логічно випливає з усієї його діяльності, оскільки на сучасному етапі розвитку інформаційних технологій уявити собі іншу модель обміну інформацією або повну відсутність такого обміну неможливо.
Якщо сама модель банківської системи є більш-менш стандартною для більшості країн, які претендують або характеризуються наявністю поняття „розвинена економіка”, то організація контактів між центральним банком і банківським сектором коливається залежно від особливостей як законодавства конкретної країни, так і особливостей функціонуючих кредитно-фінансових інститутів.
Розрізняють декілька способів організації таких відносин або контактів – через мережу філій центрального банку; через спеціалізовані кредитно-фінансові установи, що діють в країні; через уповноважені державні органи, що здійснюють контроль за діяльністю кредитно-фінансових установ. Взагалі в рамках розбудови наукового поняття „система” застосовуються два незалежних підходи: системно-структурний та системно-функціональний.
Застосування системно-структурного і системно-функціонального підходів дозволяє розглядати систему в процесі її життєдіяльності та поточного функціонування. Разом з тим, як зазначає д.ю.н. Є.Б. Кубко, існує об’єктивна необхідність розглянути систему історично, шляхом вивчення динаміки її внутрішньої логіки на всьому часовому відрізку існування, тобто її еволюції. Це безпосередньо випливає із самої суті системного підходу у вивченні соціальних систем і вимагає найбільш повного і точного відображення притаманної їм властивості системності не лише в плані їх функціонування, а й в плані еволюції.[345] Системний аналіз дозволяє достатньо ефективно досліджувати динаміку процесів життєдіяльності системи. Еволюційні ж процеси системи, її історизм, комунікативність зі середовищем поза синтезом досліджувати не можна, оскільки ідея синтезу закладена в самій сутності поняття системи, оскільки остання є не що інше, як інтеграція, синтез предметів та явищ, що її утворюють. [346]
Якщо брати Україну, то вплив і організація взаємодії між НБУ та банківським сектором здійснюються через мережу філій. За чинним законодавством України філії НБУ є відокремленими територіальними підрозділами, що не мають статусу юридичної особи та виконують функції центрального банку в регіональному розрізі, покладені на них чинним законодавством.[347] В Україні створено 25 філій (територіальних управлінь) Національного банку, які й виконують в цілому покладені на центральний банк функції та завдання в межах території відповідного регіону.
Слід зауважити, що такий стан взаємовідносин центрального банку та банківського сектору поширений, однак далеко не єдиний у розвинених країнах. Якщо взяти для порівняння країни СНД, то напрямок побудови контактів є практично аналогічним з нашою практикою. Так, за аналогом з вітчизняним законодавством будуються контакти між центральними банками та комерційними банками в Російській Федерації, Білорусії, Молдові, Казахстані тощо.
Аналізуючи цю проблему, можна навести позицію російського автора Я.А. Гейвандова, який пропонує таку систему функцій Центрального банку Росії (виходячи з норм Федерального закону „Про Центральний банк Російської Федерації (Банк Росії)”: 1) функція банківського регулювання; 2) функція банківського нагляду та контролю; 3) функція здійснення емісії готівкових коштів та організація їх обслуговування; 4) функція взаємодії з федеральними органами державної влади та управління; 5) міжнародно-правова функція; 6) аналітична, наукова та прогностична функція; 7) функція банківського обслуговування; 8) функція Банку Росії як самостійної юридичної особи – учасника цивільних, трудових, адміністративних та інших правовідносин; 9) інші функції, покладені на Банк Росії федеральним законодавством.[348] На місцях його функції виконуються відповідними територіальними установами Банку Росії.
Відповідно до ст. 53 Закону Республіки Молдова Національний банк РМ має право видавати нормативні акти, здійснювати перевірки фінансових установ, перевіряти бухгалтерські регістри, рахунки та інші документи і здійснювати будь-які інші дії.[349] Причому в п. 2 ст. 2 даного закону зазначено, що Національний банк має право додатково розповсюдити положення закону щодо банків та фінансових установ, що не є банками. Функції здійснюються як через центральний апарат НБРМ, так і через систему його філій.
Аналогічні норми можна знайти і в законодавстві інших країн СНД. Наприклад, банківське законодавство Республіки Бєларусь наділило Національний банк правом видавати відповідні правила, інструкції, положення, інші нормативні документи, обов’язкові для виконання республіканськими та місцевими органами управління, всіма юридичними та фізичними особами, що діють на території Республіки Бєларусь. НБРБ має право видавати нормативні правові акти разом з урядом РБ або за його дорученням – з республіканськими органами управління.[350] Хоча аналіз правового статусу Національного банку РБ тягне за собою проблеми у визначенні його статусу як незалежного від інших органів державної влади та управління, і, відповідно, коригується модель побудови контактів між центральним банком та банківськими установами (шляхом приєднання в конкретних випадках органів державної влади).
Що стосується розвинених країн світу, то ситуація варіюється залежно від національних особливостей побудови кредитної системи країни, в першу чергу, та системи державного регулювання кредитними установами тощо. Достатньо характерними для прикладу побудови контактів через ланку кредитних інститутів є США та Великобританія. Зокрема в Сполучених Штатах, кредитна система яких вважається найбільш розвиненою, насиченою та універсальною, контроль за діяльністю банківських установ здійснюється декількома контролюючими органами, зокрема Федеральною Резервною Системою, Контролером грошового обігу тощо. Причому діяльність контролюючих органів за практикою, що історично склалася, часто співпадає за напрямками та інструментами.[351] Враховуючи специфіку законодавства США, банк, який отримав ліцензію від уряду штату, може вирішувати самостійно, чи потрібно йому вступати до членів ФРС. Оскільки законодавство коливається від штату до штату, кредитні інститути США фактично поставлені в різні умови. Наслідком такої ситуації стало застосування ФРС переважно методів ринкового регулювання банківської системи, а не адміністративного впливу, як це характерно для країн з унітарним державним устроєм та незалежним центральним банком.
У Великобританії Банк Англії налагодив співпрацю з банківською системою через групу спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, зокрема через дисконтні будинки. Така тенденція обумовлена історичним розвитком країни, є достатньо нетиповою для інших країн, однак виправданою для самої Англії (якщо рахувати в якості показника стабільність національної валюти та банківської системи країни). Не дивлячись на поступовий процес універсалізації банківських установ, який характерний не тільки для Англії, а й для банківських систем у планетарному масштабі, визначена лише обмежена кількість банківських установ (дисконтних домів), що мають право рефінансуватися в Банку Англії.[352] Крім того, лише такі дисконтні дома мають право та зобов’язані приймати на себе казначейські векселі від Банку Англії, що вигідною операцією, оскільки характеризується постійністю та надійністю доходів.
У свою чергу, Банк Канади діє як фінансовий агент федерального уряду. Він продає з аукціону нові короткострокові казначейські векселі кожний четвер групі уповноважених банків та інвестиційних ділерів (первинне розміщення) шляхом закритих тендерів. Векселі з наступаючим строком платежу викуповуються за номінальною вартістю у держателя Банком Канади. Щотижневий аукціон короткострокових казначейських векселів визначає банківську облікову ставку (процентну ставку, яку Банк Канади встановлює уповноваженим банкам і ряду ділерських фірм на фонди, які вони позичають у Банку Канади). Вона встановлюється на 0,25% вище, ніж середній дохід від продажу за кожний тиждень 91-денних казначейських векселів. Завдяки цьому процесу банківська облікова ставка тісно пов’язана із короткостроковими процентними ставками і може розглядатися як головний індикатор тенденції процентних ставок в економіці.[353]