– принцип обмеженої самостійності в діяльності територіальних установ (виключно в компетенції центрального апарату Національного банку залишається вирішення питання щодо емісії грошових знаків, реєстрації банківських установ, видачі ліцензій, застосування певних заходів банківського нагляду, а також більшість питань у сфері банківського регулювання);
– відсутність підпорядкування територіальних управлінь центробанку органам державної влади регіонального рівня та органам місцевого самоврядування (не допускається втручання органів державної влади та місцевого самоврядування або їх службових осіб у виконання функцій і повноважень територіальних установ центробанку);
– принцип особливого режиму звітності територіальних установ Національного банку України центральному апарату (вони збирають та оброблюють дані для складання фінансової та статистичної звітності про власну діяльність і забезпечують її достовірність);
– принцип здійснення фінансового контролю з боку центрального апарату Національного банку України (обов`язковість щорічних документальних ревізій з питань фінансово-господарської діяльності територіального управління);
– принцип єдності фінансово-майнової бази (доходи і витрати територіальних управлінь є складовими кошторису доходів і витрат Національного банку України);
– принцип взаємодії та взаємозв`язку між профільними департаментами та відділами територіальних управлінь Національного банку України.
11. Метою банківського нагляду є:
– впровадження, підтримка та розвиток широкого кола фінансових послуг в інтересах функціонування банківської системи та економіки держави в цілому;
– забезпечення ефективної та надійної роботи банків, їх спроможності задовольняти потреби, вимоги та претензії своїх клієнтів;
– забезпечення відповідності діяльності банківської системи грошово-кредитній політиці центробанку, враховуючи той фактор, що регулювання може суперечити меті їх діяльності;
– забезпечення дотримання законів, нормативно-правових актів Національного банку України, якими встановлені правила, що передбачають відповідний рівень професіоналізму та компетентності ведення банківської справи.
12. Головними завданнями, що стоять перед системою банківського нагляду України, є:
– гарантія здоров`я банківського сектору для підвищення економічного зростання держави;
– захист клієнтів банківських установ з метою підтримки довіри громадськості до банківської системи, втрата якої веде до її послаблення та таких макроекономічних наслідків як скорочення грошової пропозиції, розпад системи платежів, економічна нестабільність держави;
– підвищення конкуренції у банківському секторі: нормативно-правові акти, що регулюють банківську діяльність, повинні бути спрямовані на заохочення конкуренції та попередження монополії та дій, які перешкоджають конкуренції;
– підвищення ефективності банківської справи та справедливий розподіл кредиту в економіці: банківська система повинна відповідати вимогам суспільства високою якістю фінансових послуг за прийнятною вартістю.
13. Основними принципами банківського нагляду повинні бути принципи законності, обов’язковості, об’єктивності, незалежності, гласності, постійності, плановості, компетентності та неупередженості посадових осіб, що здійснюють перевірки, по відношенню до банківських установ. До зазначених принципів можна також віднести виключність та безпосередність, що передбачають здійснення банківського нагляду Національним банком України; поєднання зовнішнього і внутрішнього контролю та можливість залучення сторонніх незалежних аудиторів (аудиторських організацій).
14. Завершальним етапом нагляду Національного банку України за банківськими установами є контроль за дотриманням останніми вказівок органів нагляду щодо усунення виявлених недоліків. Для цього наглядові органи використовують як офіційні, так і неофіційні заходи впливу. Основними офіційними заходами є попередження, директиви про усунення недоліків, штрафні санкції, накази про усунення з посади керівників банку, передача банку під контроль наглядового органу, організація злиття або поглинання, позбавлення ліцензії на проведення банківських операцій, і як максимально негативний захід – ліквідація банківської установи.
15. За результатами проведеного дослідження запропоновано внести наступні зміни та доповнення до чинного законодавства України:
1. Внести зміни до ст. 11 Закону України „Про Національний банк України” для вирішення питання легітимності рішень, що приймаються Радою Національного банку України у сфері грошово-кредитної політики, оскільки чинне законодавство передбачає можливість прийняття таких рішень (що напряму впливають на стабільність національної валюти) мінімальною кількістю голосів (6 присутніх від загальної кількості членів Ради – 15 осіб).
Пропонується викласти ч. 6 зазначеної статті наступним чином:
“Рішення приймаються ¾ голосів від загальної кількості членів Ради Національного банку”.
2. Передбачити в Законі України “Про Національний банк України” відповідальність членів Ради Національного банку за дії, передбачені пп. 9 – 11 ст. 9 Закону, що призвели до неможливості забезпечення Національним банком України стабільності національної грошової одиниці, оскільки відповідно до чинного законодавства за будь-які дії центрального банку відповідальність одноособово несе Голова Національного банку України (в тому числі і у випадку незгоди з рішенням Ради).
3. Внести зміни до п. 8 ст. 19 Закону України „Про Національний банк України”, згідно якого Голова Національного банку України одноосібно несе відповідальність перед Верховною Радою України та Президентом України за діяльність Національного банку, зазначивши, що Голова Національного банку України звільняється від відповідальності у випадку незгоди з рекомендаціями Ради Національного банку, які прийняті в межах повноважень Ради, встановлених п. 9 ст. 9 Закону України “Про Національний банк України”.
4. Доповнити ст. 13 Закону України „Про Національний банк України” частиною 8, якою встановити відповідальність членів Ради Національного банку України за розголошення останніми державної, банківської або службової таємниці, яка стала їм відома у зв'язку зі здійсненням встановлених повноважень, конкретизувавши таким чином зміст частини 7 вищезазначеної статті.
5. З метою проведення спільної економічної (в тому числі грошової) політики Національним банком України та Кабінетом Міністрів України усунути наявну колізію щодо термінів представлення центробанком проекту Основних засад грошово-кредитної політики. Відповідно до положень, що містяться у п. 5 ст. 33 Бюджетного кодексу України, внести зміни до п.1 та п. 4 ст. 9 Закону України „Про Національний банк України”, виклавши їх у такій редакції:
Рада Національного банку:
1) відповідно до загальнодержавної програми економічного розвитку та основних параметрів економічного та соціального розвитку України до 1 квітня року, що передує плановому, розробляє Основні засади грошово-кредитної політики і вносить їх Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України для інформування, здійснює контроль за виконанням Основних засад грошово-кредитної політики;
4) затверджує кошторис доходів та витрат Національного банку та подає Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України до 1 квітня поточного року прогнозовані відомості про сальдо кошторису для включення до проекту Державного бюджету України на наступний рік.
6. Вважати за неприпустиме включення до проектів закону України про Державний бюджет України норм, що закріплюють чітку суму трансферту від центрального банку до Державного бюджету України, оскільки така норма суперечить законодавчо закріпленим принципам діяльності центробанку, що містяться у ст. 5 Закону України “Про Національний банк України” та п. 2.3. ст. 2 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Наявність фіксованої суми, яку центробанк зобов`язаний перерахувати до Державного бюджету, може створити суттєві економічні перешкоди для забезпечення виконання основного завдання НБУ, закріпленого Конституцією України, – забезпечення стабільності національної грошової одиниці.
16. Одним з актуальних напрямів реформування банківського законодавства є прийняття ряду законів у розвиток положень закону “Про банки і банківську діяльність”, що стосуються окремих специфічних сфер банківської діяльності. Йдеться про закони, що повинні врегульовувати порядок здійснення окремих банківських операцій – кредитування, відкриття та обслуговування рахунків, порядку здійснення валютних операцій тощо.
17. Оскільки в Україні відсутнє спеціальне правове регулювання питань внутрішнього та зовнішнього (іноземного) інвестування банківської сфери України, вбачається за доцільне на рівні законодавства забезпечити сприятливі умови для залучення інвестицій у банківський сектор економіки. Пропонується на рівні закону закріпити систему гарантій інвесторам від можливих збитків, завданих внаслідок інфляційних процесів, фінансових ризиків, незважених дій державних органів тощо, тобто тих форс-мажорних обставин, що супроводжують банківську діяльність.
18. Враховуючи процеси інтеграції банківського законодавства України до законодавства ЄС доцільно змінити офіційну позицію України у сфері банківської діяльності, передбачивши для іноземних банків право безпосередньо відкривати філії в Україні. Для цього необхідно прийняти Закон України „Про філіали іноземних банків”.
Отже, для подальшого розвитку банківська система України повинна вирішити цілий ряд завдань, пов’язаних з реформуванням грошово-кредитної системи, у тому числі: