Тому у всій повноті визначити природу норм цивільного права можна лише попередньо з'ясувавши відносини, що становлять предмет їхнього регулювання, відносини, які в силу існуючих умов суспільного виробництва для свого врегулювання вимагають застосування норм саме цієї галузі права [19; 6].
Через закони держава реалізує гуманітарну, демографічну, господарську, аграрну, інвестиційну, житлову та інші види політики, які є складовими єдиної державної політики, що спрямована на забезпечення добробуту кожного громадянина, а відтак - і усієї держави.
Цивільний кодекс України є, безумовно, актом політичним, оскільки є засобом реалізації державної політики.
У кожен період нашої історії цивільне законодавство відображало певну ідеологію, обслуговувало її.
Гасло про деідеологізацію законодавства, яке було висунуте у перші роки незалежності України, було виваженим лише частково. З Цивільного кодексу 1963 р. була виключена преамбула, у якій, зокрема, йшлося про створення матеріально-технічної бази комунізму, були зроблені інші кроки до відмови від зовнішніх проявів соціалістичної, комуністичної ідеології в законі1.
Складніше з внутрішньою ідеологією законодавства, яка притаманна кожному законові чи іншому нормативно-правовому актові. Ідеологічними засадами Цивільного кодексу Української РСР були фетишизація державної власності, утвердження споживчого характеру об'єктів права особистої власності, пріоритет планового акту перед договором, домінування імперативності у регулюванні цивільних відносин.
Час вимагав зміни внутрішньої ідеології цивільного законодавства, що пов'язувалося із пристосуванням його до нових умов життя суспільства і, звичайно, - відмови від ідеологічно застарілих правових принципів.
Однак зовнішня ідеологічна чистка не була проведена до кінця. У Цивільному кодексі станом на 16 січня 2003 р. залишилися і "моральні принципи суспільства, що будує комунізм" і "законодавство Союзу РСР і союзних республік" і "соціалістичні організації". Не було внесено змін і щодо назви валюти - "карбованці", хоча такої валюти насправді й не було. Були - "рублі".
Цивільний кодекс України базується на інших ідеологічних засадах, які сконцентровані у статті 3 "Загальні засади цивільного законодавства". її зміст - це своєрідна увертюра Цивільного кодексу, його програма.
У Цивільному кодексі України на перше місце поставлена людина, її права - як основна соціальна цінність суспільства. І в цьому - головний ідеологічний здобуток Цивільного кодексу України.
Власність - це те, що прив'язує людину до певного місця, робить її виваженою у своїй поведінці, оскільки їй є що втрачати. Власність є запорукою свободи. Власність робить людину незалежною, в тому числі від держави.
Не лише сам власник, а й все суспільство заінтересоване у стабільності відносин власності. Стабільність відносин власності зумовила неприпустимість позбавлення права власності, крім поодиноких випадків, визначених у законі.
На повазі до інтересів кожного суб'єкта цивільних відносин вибудована свобода договору, яка дозволяє сторонам самим творити для себе право, з врахуванням тих особливостей, яких законодавець об'єктивно не може знати.
Кожна людина - невичерпне джерело приватних ініціатив, які стримувалися впродовж десятиріч. Цивільний кодекс відкриває простір для їх виявлення та реалізації, зокрема у сфері господарювання. Стара ідеологічна засада: "багата держава - багата людина" замінена на свою протилежність: "багата людина - багата держава", - яка стала обґрунтуванням свободи підприємництва.
Лише суд є тією інституцією, яка здатна забезпечити швидке та справедливе вирішення спору про право цивільне. Лише судова процедура забезпечує можливість повного, всебічного вияснення обставин справи.
Немає такого права або інтересу, який би не міг бути об'єктом судового захисту.
Потужним кінцевим акордом статті З ЦК є необхідність узгодженості актів цивільного законодавства із засадами справедливості, добросовісності та розумності. Ним розшифровано суть конституційного принципу верховенства права.
Надання нормам Конституції України прямої дії означає право суду не застосовувати ту норму закону чи іншого нормативно-правового акта, яка є несправедливою, нерозумною, оберігає майнові інтереси того, хто діяв недобросовісно.
Практика життя засвідчує, що, на жаль, ці засади ще не діють повною мірою. Але це - уже інший аспект проблеми.
Предмет цивільно-правового регулювання становлять майнові й особисті немайнові відносини, що складаються між громадянами, між громадянами й організаціями, між організаціями. Про це прямо сказано в статтях 1 й 2 Цивільні кодекси України[1]. Учасником цих відносин може бути й держава.
Майнові відносини - це основна й найбільш широка у своєму обсязі частина відносин, регульованих нормами цивільного права. Вони насамперед й обумовлюють існування особливих цивільно-правових норм, згідно яким учасники цих відносин визнавалися б носіями відповідних прав й обов'язків.
Ф. Енгельс правильно вказував, що цивільне право "санкціонує існуючі, за даних обставин нормальні, економічні відносини між окремими особами". Маються на увазі через відношення, що складаються між особами в процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних благ на основі певної форми власності на засоби виробництва. Однак не будь-які економічні (виробничі) відносини приймають форму майнових відносин, а лише ті, які є товарно-грошовими, обумовлені існуванням товарного суспільного виробництва, охоплюються поняттям ринкової економіки.
Із сказаного випливає, що майнові відносини в цивільному праві - це по своїй глибинній сутності товарно-грошові, економічні або, що те саме, виробничі відносини. У цьому змісті вони є об’єктивними, матеріальними, складаються по об'єктивних економічних законах товарного виробництва [1; 45].
Разом з тим люди, що беруть участь у цих відношеннях діють свідомо, тому що тільки в результаті їх свідомої й вольової діяльності має місце виробництво. Це означає, що майнові відносини будучи об'єктивними в своєму значенні, проявляються у вольових актах людей і здійснюються людьми завжди в більшій або меншій мері свідомо. "Товари не можуть самі відправлятися на ринок й обмінюватися. Щоб дані речі могли ставитися друг до друга як товари, товаровласники повинні ставитися друг до друга як особи, воля яких розпоряджається цими речами." Отже, товарно-грошові економічні відносини з погляду своєї форми є вольовими відносинами. Тому право, незважаючи на об'єктивну сутність названих відносин, може робити й впливає на їх, певним чином їх регулює відповідно до пізнаних закономірностей їхнього розвитку. [2; 15]
Таким чином,майнові відносини, регульовані нормами цивільного права, - це властиві товарному виробництву об'єктивні в своєму значенні й вольові за своєю формою відносини, що складаються між громадянами, між громадянами й організаціями або між організаціями в процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання насамперед матеріальних благ (засобів і продуктів виробництва), якими вони володіють, користуються й розпоряджаються, підкоряючись загальним вимогам товарного виробництва, але в рамках, певних юридичними законами, а саме нормами цивільного права.
У сучасній науковій літературі є й інші думки про поняття майнових відносин і співвідношення їх з поняттям відносин економічних. Зокрема, висловлена думка про те, що майнові відносини можуть бути предметом регулювання не тільки норм цивільного, але й норм публічного права (наприклад, адміністративно-правових) [3; 10]. Із цією думкою важко погодитися. Як було вже сказане, форму майнових відносин приймають не будь-які економічні відносини, а тільки товарно-грошові. Крім того, важливо враховувати й те, що майнові відносини, будучи вольовою формою вираження економічних відносин, являють собою одночасно я юридичну кваліфікацію цих економічних відносин. Тому майнові відносини можуть становити тільки предмет цивільно-правового регулювання.
Погляди та співвідношення понять майнових й економічних (виробничих) відносин можна звести до трьох напрямків. Відповідно до першого з них, майнові відносини - це і є в чистому виді економічні (виробничі) відносини [4,5].
На думку прихильників другого напрямку, майнові й економічні (виробничі) відносини - це різні відносини: перші - це конкретні відносини, а. другі - їх сукупний кінцевий результат. При цьому одні з авторів не визнають майнові відносини економічними, оскільки вони є вольовими [6; 9], інші вважають їх економічними [6; 10].
Відповідно до третього напрямку, під майновими відносинами розуміються економічні (виробничі) відносини, але те, у повному їхньому обсязі, а в тій частині, у якій вони втілюють у собі вольові людські акти.