можливість уповноваженої особи самостійно використати дозволені законом засоби для примусового впливу на правопорушника (самозахист цивільних прав - необхідна оборона, застосування засобів у стані крайньої необхідності);
можливість застосування засобів оперативного впливу на порушника зобов'язань безпосередньо самою уповноваженою особою;
можливість уповноваженої особи звернутися до компетентного органу (суду) з вимогою примусити зобов'язану особу дотримуватися певної поведінки [17; 4].
Підкреслимо, що відмова від захисту тих чи інших цивільних прав тієї чи іншої особи може мати місце лише тоді, коли це передбачено законом, і тільки за рішенням органу, якому таке право надане.
Цей принцип набуває особливого значення в період формування ринкової економіки, коли можливостей зловживання цивільними правами є досить багато.
Під принципами цивільного права розуміють основні засади, в яких втілені корінні, найхарактерніші риси цього права. Керуючись принципами права, законодавець проводить удосконалення цивільного законодавства, врегульовує ті суспільні відносини, які раніше цивільним правом не регулювалися. Становлення і розвиток цивільного права базується як на загально-правових принципах, так і на спеціальних.
Загально-правові принципи визначаються в Конституції України. Вони поширюються на всі галузі права.
До спеціальних слід віднести такі принципи:
створення рівних умов для розвитку всіх форм власності та їх захисту;
закріплення рівності прав і обов'язків суб'єктів цивільного права;
поєднання інтересів особи і суспільства;
матеріальної зацікавленості суб'єктів цивільно-правових відносин;
трудового характеру створення і примноження доходів суб'єктів цивільно-правових відносин;
недопущення такого здійснення цивільних прав, яке б суперечило їх призначенню;
захисту цивільних прав від будь-яких порушень та інші.
Принцип створення рівних умов для розвитку всіх форм власності та для їх захисту. Цей принцип дістав закріплення в ст. ст.2, 3, 4, 48 Закону України "Про власність". Він полягає в тому, що всі форми власності в державі є рівними. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Особи можуть мати майно на праві спільної власності. Держава безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб'єктів права власності та забезпечує їм рівні умови захисту права власності.
Принцип закріплення рівності прав і обов'язків суб'єктів цивільного права. Втіленням цього принципу в законодавстві є, наприклад, п.5 ст.4 Закону України "Про власність", в якому говориться, що власник, здійснюючи свої права, зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави.
Принцип поєднання інтересів особи та суспільства. В Україні проголошується право кожного громадянина на одержання частки з суспільних фондів споживання (п.2 ст.1 Закону України "Про власність"). Кожен громадянин має право у відповідності із законодавством України користуватися природними об'єктами для задоволення власних потреб і зобов'язаний охороняти землю, повітряний простір, водні та інші ресурси, сприяти їх відновленню як першооснов свого життя і життя суспільства (п.п.4, 5 ст.10 Закону України "Про власність").
Принцип матеріальної зацікавленості суб'єктів цивільно-правових відносин. Цей принцип має своє втілення в нормативному положенні, згідно з яким власникові надається право на свій розсуд володіти, користуватися й розпоряджатися належним йому майном. Використовуючи майно для здійснення господарської та іншої незабороненої законом діяльності, він, зокрема, може передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам (ст.4 Закону України "Про власність").
Принцип трудового характеру створення і примноження доходів суб'єктів цивільно-правових відносин. Праця громадян є основою створення і примноження їх власності. Громадянин набуває права власності як на доходи від участі у суспільному виробництві, від індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, так і на май-но, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом (ст.12 Закону України "Про власність").
Принцип недопущення здійснення цивільних прав, яке б суперечило їх призначенню. Цей принцип дістав своє відображення в ст.5 ЦК України, яка встановлює, що "цивільні права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав". У п.6 ст.4 закону "Про власність" зазначено, що у випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами України, діяльність власника може бути обмежена та припинена. Одним із способів позбавлення права власності є передбачене законодавством безоплатне вилучення (конфіскація) майна у власника за рішенням (вироком) суду, арбітражного суду чи іншого компетентного органу як санкція за вчинення правопорушення (п.4, ст.55 Закону України "Про власність").
Принцип захисту цивільних прав від будь-яких правопорушень. На підставі цього принципу носієві цивільних прав надається можливість застосування до правопорушника засобів примусового впливу. При цьому можливість застосування таких засобів потрібно розуміти не лише як можливість звернення до компетентних органів з вимогою захистити порушені права. Принцип захисту цивільних прав включає:
можливість уповноваженої особи самостійно використати дозволені законом засоби для примусового впливу на правопорушника (самозахист цивільних прав - необхідна оборона, застосування засобів у стані крайньої необхідності);
можливість застосування засобів оперативного впливу на порушника зобов'язань безпосередньо самою уповноваженою особою;
можливість уповноваженої особи звернутися до компетентного органу (суну) з вимогою примусити зобов'язану особу дотримуватися певної поведінки.
Підкреслимо, що відмова від захисту тих чи інших цивільних прав тієї чи іншої особи може мати місце лише тоді, коли це передбачено законом, і тільки за рішенням органу, якому таке право надане.
Цей принцип набуває особливого значення в період формування ринкової економіки, коли можливостей зловживання цивільними правами є досить багато [18; 11].
Підводячи підсумки, зазначимо, що предметом цивільного права в радянському цивільному праві традиційно визнавалися: майнові відносини; особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими; інші особисті немайнові відносини. Зокрема, такий підхід знаходить вияв і в ст.1 Цивільного кодексу (ЦК) УРСР 1963 р.
У зв'язку з цим визначенню поняття "майнові відносини" і встановленню критеріїв належності їх до сфери цивільного права свого часу в радянській цивілістичній літературі приділялася значна увага. Таким критерієм одні автори називали товарно-грошовий характер майнових відносин (О.А. Пушкін), інші - майнову самостійність суб'єктів і те, що останні виступають як "самостійні товаровласники" (Ю.С. Червоний).
З прийняттям нового ЦК України 2003 р. підґрунтя для таких суперечок практично ліквідоване, оскільки ст.1 ЦК відносить до предмета цивільно-правового регулювання лише ті майнові відносини, що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Отже, головним критерієм встановлення галузевої належності відносин стає не предмет, а метод правового регулювання. Для цивільно-правового (диспозитивного) методу якраз і характерні юридична рівність та вільне волевиявлення учасників регульованих відносин.
Отже, ЦК України регулює як майнові, так і особисті немайнові відносини. Останні в ст.1 ЦК 1963 р. фактично поділялися на дві групи: особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими, та суто особисті немайнові відносини. Але новий ЦК не містить підстав для такого поділу, зазначаючи, що немайнові відносини належать до сфери цивільно-правового регулювання.
Для цих відносин характерним є те, що вони не мають безпосереднього економічного змісту, їх предметом є: ім'я, честь, гідність, ділова репутація, особисте життя, авторство на твори літератури, науки та мистецтва, свобода пересування та інші блага, невід'ємні від особистості. Деякі з особистих немайнових прав можуть належати також юридичним особам: право на честь, гідність, ділову репутацію, фірмове найменування, виробничу марку, товарний знак тощо.
1. Мичурин Е.А. Гражданское право Украины в схемах. / Учебное пособие. Харьков: Юрсвит, 2006. - 320 с.
2. Гражданское право Украины Учебник. Маляренко, К, - 2009.
3. Мичурин Е.А. Гражданское право Украины: Учебное пособие, Харьков: Юрсвит, 2008 г.
4. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О.В. Дзера Ц58 (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002
5. Гражданское право Общая и Особенная часть: учебник под ред. проф. Дзера А.В., 2-е издание К. 2004
6. Украинское гражданское право: Общая часть. Академический курс. Учебник, - М.: Атика, 2005
7. Гражданское право Украины: Учеб. пособие. для дистанционного обучения. - М.: Ун-т Украины", 2005
8. Гражданское и семейное право: Конспект ответов на зачете и экзамене: Учебное пособие /Слипченко С.А., Смотров О.И., Кройтор В.А. - Харьков: Эспада, 2004. - 320 с.
9. Цивільне право України: Підручник: У 2-х т. - Т.1 /Борисова В.І. (кер. авт. кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін.; За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 480 с.