Реферат на тему:
Дискусія як метод навчання історії в школі
Реформування політичної системи України, що супроводжується глибокими процесами демократизації, висуває нові вимоги до шкільної історичної освіти. Вона повинна не тільки допомогти учням засвоїти систему наукових знань, а й сформувати здатність в них творчо мислити, аргументовано захищати власну точку зору, критично ставитися до джерел інформації.
Одим із шляхів розв’язання цих завданнь є організація спілкування школярів на уроках історії за допомогою впровадження дискусійних методів.
Дискусія є важливим засобом пізнавальної діяльності учнів .Вона значною мірою сприяє розвитку мислення,дає можливість визначити власну позицію, формує навички відстоювати свою думку.Тому мета дослідження полягала у вивченні основних видів організації дискусії, ,а також виявленні особливостей її застосування як методу навчання.
У перекладі з латинської мови дискусія (discussio) означає розгляд,дослідження.Енциклопедичний словник дає визначення дискусії як публічного обговорення певного суперечливого питання або проблеми.[9,400]
У науковому обігу термін “дискусія” вживається у різних значеннях, а саме: як просте обговорення, учасники якого висловлюють думки, доповнюючи та уточнюючи певні судження чи факти, або як суперечку,зіткнення різних точок зору,позицій,підходів.У той же час дискусію дуже часто ототожнюють з полемікою, цілеспрямованим, емоційним, пристрасним відстоюванням уже наявної, сформованої та незмінної позиції. На думку М.Кларіна,відомого фахівця з педагогічної інноватики, головною рисою навчальної дискусії є цілеспрямований та впорядкований обмін ідеями, судженнями, думками в групі заради пошука істини. Але,як вважає дослідник ,цілеспрямованість - це не підпорядкування обговорення завданням учителя, а зрозуміла кожному учневі спрямованість на пошук нових знаннь– орієнтира (для майбутньої самостійної роботи) або знань – оцінки (фактів, подій, явищ). Цей показник яскраво виявляється при підбитті підсумків обговорення.
М.Кларін наголошує на тому, що справжня дискусія не повинна бути дидактичною ілюстрацією чи засобом формулювання заданої тези (хоча часто буває, що вона стає засобом переконання в тій чи іншій точці зору), а є вільним обміном думками, якими б непопулярними чи несподіваними для інших вони не були.
Взаємодія в навчальній дискусії будується не на висловлюваннях її учасниками по черзі власних думок, а на їх змістовно спрямованій самоорганізації, зокрема зверненні учнів один до одного та вчителя з метою поглибленого та різнобічного обговорення ідей, точок зору, проблем.
Суттєвою ознакою навчальної дискусії є діалогічна позиція педагога, що реалізується в спеціальних організаційних зусиллях та атмосфері спілкування, яка підтримується всіма учасниками дискусії [3]. Поштовхом до обговорення є створення за допомогою дискусійних питань проблемної ситуації. Оскільки ці питання найчастіше мають соціальний характер, дискусії широко використовують при викладені суспільних дисциплін. У навчанні історії цей метод застосовують значно рідше. Але за схемою проведення він схожий до дискусії з соціальних предметів. Відомий американський педагог і дослідник в галузі культури Ж.Барзун так сформулював вимоги до її організації: “Проведення дискусії на історичному матеріалі потрібно починати з формулювання конкретного історичного запитання. Не слід запитувати, хто був правий, а хто ні. У центрі уваги має бути імовірний перебіг подій. Що було б можливим за тих чи інших обставин? Що міг зробити або не зробити той чи інший історичний діяч для досягнення своєї мети? Чи дійсно мета відображала інтереси тієї соціальної групи, представником якої він є?Чи були можливі альтернативні дії ?і т.ін.” [12; 18].Питання, яке пропонується учням, не повинно бути категоричним і надавати можливість для виявлення різних точок зору, де одна не виключає іншу.Воно має включати протиріччя та труднощі пов’язані з виучуваною проблемою, а також актуалізувати раніше засвоєні знання та створювати умови для прояву творчих здібностей учнів.
У сучасній як зарубіжній, так і вітчизняній педагогічній науці не існує єдиної точки зору щодо сутності дискусії як дидактичної категорії. Ряд авторів (М.Кларін, С.Мельникова, Л.Яворовська) вважають її формою організації навчання, наголошуючи на особливостях дискусії, пов’язаних з додатковими вимогами до організації уроку взагалі (утворення учнівських груп, розміщення учнів у класі). Інші дослідники (Ю.Бабанський, Б.Лихачов, І.Підласий, О.Савченко, С.Смирнов, В.Оконь) розглядають дискусію як метод навчання, але відносять його до різних груп методів. Так, польський учений В.Оконь, класифікуючи методи за їх дидактичною метою, включає дискусію до групи методів засвоєння знань. Російська дослідниця Т.Ільїна називає групу методів, до яких належить дискусія, методами здобуття нових знань, закріплення і вироблення умінь і навичок. Відомий автор С.Смирнов розглядає дискусію серед методів розвитку психічних функцій, творчих здібностей і особистісних якостей учнів. О.Савченко наголошує на тому, що дискусія передбачає організацію спілкувально-мовленевої діяльності, тому відносить її до словесних методів навчання [3, 130].
За класифікацією Ю.Бабанського, дискусія належить до методів стимулювання мотивації навчально-пізнавальної діяльності [1, 358]. У той же час Б.Лихачов, використовуючи класифікацію методів поетапного навчання, вважає, що дискусія належить до групи методів, яка забезпечує початковий етап процесу навчання і є складовою підгрупи власного відтворення[7, 402]. Інший російський науковець Б.Бадмаєв, який досліджує методи викладання у вищій школи, вважає дискусію одним з інтерактивних методів поряд з евристичною бесідою, „мозковою атакою”, „круглим столом”, „діловою грою”, конкурсами практичних робіт та їх обговоренням, оскільки всі вони грунтуються на психології людських відносин та їх взаємодії[2, 333].
Кожний з цих підходів має сенс, оскільки розглядає різні аспекти застосування дискусії як методу навчання. У сучасній науці є спроби розглядати дискусію не як окремий метод, а як групу методів, побудованих на організації обміну думками між учасниками навчального процесу. Так, В.Ягупов відносить дискусію до словесних методів навчання, але зазначає, що деякі її види стали самостійними методами – це „круглий стіл”, „мозкова атака” [11, 333].
Відома вітчизняна дослідниця, яка займається проблемами викладання історії, О.Пометун розглядає дискусію в контексті інтерактивних технологій навчання, виокремлюючи групу технологій опрацювання дискусійних питань, до яких належать метод „прес”, метод „займи позицію”, метод неперервної школи думок, дискусія в стилі телевізійного ток-шоу, оцінювальна дискусія та дебати [8, 66-79].
Прибалтійські вчені, зокрема В.Рудиня, вживає термін ’’дискусійні методи’’ і вважає, що до них належать дискусія-симпозіум, панельна дискусія, дебати, 6х6х6, концентричні кола та підраховуюча дискусія як альтернатива опитуванню [10]. Цю ж думку піділяє український методист К.Баханов, вважаючи найбільш уживаними серед дискусійних методів ’’круглий стіл’’, засідання експертної групи, форум, симпозіум, судове засідання, концентричні кола, 6х6х6 [4, 131]. Дослідниця проблем викладання історії в школі М.Короткова серед дискусій на історичні теми виокремлює такі види: дискусія з елементами ігрового моделювання, регламентована дискусія, проектна дискусія, дебати, „вертушка”, круглий стіл, засідання експертної групи, дискусія –симпозіум [5,14-17].
Отже, аналіз праць вищезазначених авторів свідчить, що серед науковців не існує єдиної точки зору з приводу того, які саме методи належать до дискусійних. Уточнення поняття ускладнюється ще й тим, що різні дослідники дають різні назви одному й тому ж методу. Так, метод обговорення дискусійного питання, при якому учні розподіляються на два кола і розміщуються один навпроти друого називають: „вертушкою” (М.Єрохіна, М.Короткова) „концентричними колами” (В.Рудиня, К.Баханов), „каруселлю” (О.Пометун, Л.Пироженко). Метод, який ґрунтується на обговоренні проблеми в невеликій групі з подальшим викладом позицій у вигляді коротких виступів, називають панельною дискусією (В.Рудиня) або засіданням експертної групи (М.Короткова). Крім того, деякі дослідники пропонують такі варіанти обговорення дискусійних питань, як: судове засідання (К.Баханов), дискусія у стилі телевізійного ток-шоу (О.Пометун), дискусія з елементами ігрового моделювання (М.Короткова). Усі ці методи мають спільні риси: в їх основі лежить елемент гри та драматизації, а також погляд на проблему з позиції „учасників подій”. Тому, на наш погляд, для цих методів доцільно використовувати назву – дискусія з елементами ігрового моделювання.
Дані узагальнення позицій науковців щодо дискусійних методів подаємо в таблиці № 1.
Таблиця № 1.
| Дискусійні методи | Вчені | ||||
| К.Баханов (2000) | М.Короткова (2003) | О.Пометун, Л.Пироженко (2003) | В.Рудиня (1996) | В.Ягупов (2002) | |
| Круглий стіл | + | + | + | ||
| Дебати | + | + | + | + | |
| Мозкова атака | + | ||||
| Метод „прес” | + | ||||
| Метод „займи позицію” | + | ||||
| Метод неперервної шкали думок | + | ||||
| Дискусія з елементами ігор, моделювання | + | + | + | ||
| Оцінювальна дискусія | + | + | |||
| Дискусія-симпозіум | + | + | + | ||
| Засідання експертної групи (Панельна дискусія) | + | + | + | ||
| Концентричні кола, „вертушка”, „карусель” | + | + | + | + | |
| Дискусія-форум | + | ||||
| 6х6х6 | + | + | |||
| Регламентована дискусія | + | ||||
| Проектна дискусія | + | ||||
Таблиця є підтвердженням того, що найпоширенішими видами дискусійних методів є такі: