4. Боротьба проти національного та соціально-релігійного гніту. Селянсько-козацькі повстання.
У другій половині XVI ст. шляхта посилює експансію на відносно вільні землі, колонізовані запорожцями. Але тут її інтереси зіткнулися з інтересами козацтва й вільних поселенців. У той же час відбувається остаточне закріпачення селян (Литовський статут 1588 р.), збільшується економічний (надмірні податки, експлуатація) й національно-релігійний гніт з боку поляків. Ситуацію ускладнює й намагання офіційної влади Речі Посполитої взяти під контроль козацтво. Навіть реєстровці скаржилися королю на те, що місцеві воєводи і старости стягували великі податки, захоплювали майно померлих, без причини арештовували й кидали до в’язниць багатьох козаків. Реакцією на такі події стали народні повстання кінця 16 – початку 17 ст., основною рушійною силою яких стало козацтво. Козацько-селянські повстання мали два етапи: перший (1591-1596) і другий (1652-1638).
· Перше велике повстання під проводом гетьмана Кшиштофа Косинського розпочалось у 1591 році. Приводом до нього стало захоплення білоцерківським старостою Костянтином Острозьким козацьких земель. У відповідь на це Косинський із загоном козаків напав на Білоцерківський замок й захопив його. Протягом наступного року повстанці успішно діяли на території Київського, Брацлавського, Волинського й Подільського воєводств. На визволеній території старшина приводила до присяги Війську Запорізькому селян, міщан і шляхту та вводила форми козацького устрою. Однак у 1593 р. під час переговорів Косинський був убитий, а повстанці розбиті.
· У 1594 році починається повстання під проводом Северина Наливайка. Наливайко, який брав участь у придушенні повстання Косинського, відчувши свою провину й повернувшись з успішного походу на Молдавію, закликав запорожців об’єднати сили у боротьбі проти польського панства.
Особистість Семерія (Северина) Наливайко обкутана легендами. Віддавши дане його військово-політичним здібностям, його сучасники прозвали його "царем Наливаєм" за його бажання жити власним самостійним життям та автономістські плани. Він одержав гарну освіту в Острозькій Академії, де викладав його старший брат Дем'ян. Потім подався на Січ - одержувати військове практичне уміння. Брав участь у багатьох походах, сам очолював походи на турецькі фортеці, в окуповане турками Молдавське князівство. Успішно використовував систему розвідки і контррозвідки.
Наприкінці 1595 – на початку 1596 рр. селянсько-козацькі виступи охопили Київщину, Брацлавщину, Волинь, Поділля та білоруське Полісся. Особливо занепокоєння у польського уряду викликали наміри наливайківців створити на визволеній території незалежну від Польщі Українську республіку на чолі з князем. Повстання набуло такого розмаху, що загрожувало самому існуванню польської влади в Україні. Польський уряд кинув усі сили на придушення повстання. У Трипілля в 1596 році відбулась дуже жорстока битва, після якої частина козаків вирішила перейти кордон й тікати в Росію, зібравши з собою дітей і жінок. Цей величезний обоз гальмував просування козаків, через що їх наздогнали під Лубнами й оточили польські війська. Частина старшини підписала капітуляцію і склавши зброю, видала полякам Наливайко. У 1597 р. він був страчений у Варшаві.
Після цього повстання уряд скасував усі козацькі привілеї й права. Проголосив їх “ворогами держави”, в Україні встановився польський терор.
Þ Протягом майже 50 років після цих подій великих повстань не було, що пояснюється потребою Польщі у військовій допомозі козаків. Спалахи воєнної активності козаків були пов’язані в цей період з ім’ям гетьмана Самійла Кішки (1600-1602), який відзначився морськими та сухопутними походами на Туреччину, і Петра Сагайдачного – видатного гетьмана, завдяки якому здійснено низку вдалих походів на Оттоманську Порту і Кримське ханство, виграно Хотинську війну в 1621 році.
Він багато зробив для розвитку багатьох нових тактичних прийомів ведення бою. Турецький султан Осман ІІ так постраждав від дій козаків, що заявив: "Не буду ні їсти, ні пити, поки того Сагайдачного не приведете". Чекати довелося не довго – одного разу Сагайдачний сам на чолі елітного війська увірвався у ворожий табір. До найбільш відомих нововведень і військових хитрощів Сагайдачного можна віднести: спорудження "бліндажного типу", що витримували 5-годинний гарматний обстріл; тактику масового шквального залпового вогню з мушкетів по ворогу з максимально близької відстані; традиційну козацьку тактику нічних атак (використовувалася часто в битві під Хотином).
Але він не тільки прославився військовими походами. В умовах заборони православної церкви боровся за її відтворення (1620 р. – відновлення православної митрополії), приймав Ієрусалимського патріарха Феофана, який висвятив Київського митрополита і 5 єпископів.
· Друга хвиля козацько-селянських повстань розпочалася в 1625 році з повстання під проводом Марка Жмайла. Безпосереднім приводом до нього стало небажання учасників Хотинської війни повернутися на вимогу властей до стану селянства. Зібравшись на Південній Київщині, вони відмовились підпорядкуватись місцевій владі. На придушення повстання влада кинула 30-тисячне військо С. Конецьпольського. Тоді повстанці об’єднали свої сили з запорожцями. Найбільша битва між ними відбулася в урочищі Ведмежі Лози поблизу Курукового озера, в якій жодна з сторін не отримала перемоги. Різке похолодання змусило Конецьпольського почати переговори з повстанцями. Згодна на них частина козаків скинула Жмайла з посади ватажка, а замість нього обрала Михайла Дорошенка. У той же день була підписана Куруківська угода, за умовами якої повстанцям оголошувалась амністія, козацький реєстр збільшувався 3 до 6 тис., щорічна палата реєстровцям збільшувалась до 60 тис. злотих, за козаками зберігалося право обирати старшого; але їм було заборонено робити походи на Крим і Туреччину та втручатися в релігійні справи в українських землях.
· нове повстання під проводом гетьмана нереєстрового козацтва Тараса Федоровича (Трясила) розпочалось у 1630 р. Поштовхом до нього стало відправлення у Київське воєводство значної частини польського кварцяного війська (8 тис. чол.) й запровадження в січні 1630 року подимного. Селяни і міщани активно протистояли введенню нового оподаткування. До цілей боротьби додали й гасло “боротьби за віру” – проти католицизму та уніатства. Повстанці здобули Корсунь, зробили рейд по Подніпров’ю, організували укріплений табір поблизу Переяслава. Зазнавши значних втрат коронний гетьман Конецьпольський погодився на переговори. 8 червня 1630 року була підписана Переяславська угода згідно з якою були зроблені деякі поступки козацтву: збільшення реєстру до 8 тис., амністія повстанцям; але інтереси селян і міщан, які мусили повертатися в панські маєтки, були зраджені.
· повстання під проводом Івана Сулими 1635 року. Приводом стало прибуття польських жовнірських загонів на Київщину в 1631 році. У 1635 році поляками було закінчено будівництво Кодацької фортеці на Дніпрі, що блокувало шлях втікачам на Запоріжжя. Тоді гетьман Іван Михайлович Сулима зібрав 3-тисячний загін, й знищив козацький гарнізон, зруйнувавши фортецю. Але надіслані поляками реєстровці схопили Сулиму з помічниками, й відправили до Варшави, де його було страчено (1635 рік).
· Справу Сулими продовжив Павло Бут (повстанський рух 1637-1638 рр.), більш відомий в народі як Павлюк, свого часу засуджений поляками до смертного вироку за участь у повстанні 1635 року, й обраний новим гетьманом у 1637 році. Він зібрав під свої знамена майже 10 тис. козаків. Як писав білоцерківський староста князеві Станіславу Любомирському: “на Запорожжі зібралося безліч люду і ледве не більше такого, який не має ні самопалів, ні іншої зброї”. Повстанці поширили свій вплив на все Подніпров’я, але наприкінці 1637 року у вирішальній битві під Кумейками поблизу Черкас козацьке військо втратило п’яту частину, а невдовзі, козаки, розраховуючи на прощення, видали Павлюка польському командуванню. Повстанці капітулювали. Акт капітуляції від їх імені підписав писар Війська Запорозького Богдан Хмельницький. Але вже у березні 1638 року почався другий етап повстання, коли самовільно обраний козаками гетьман Я.Остряниця звернувся до народу із закликом продовжити боротьбу. Після багатьох боїв, вважаючи програною чергову битву, Остряниця відступив у Слобідську Україну під захист Росії. Залишені ним повстанці обрали гетьманом Дмитра Гуню. Після кількох поразок, повстанці змушені були капітулювати й у серпні підписали угоду, згідно якої козаки здавали артилерію, визнавали призначених їм старшин і відправляли в панські маєтки селян.
На основі цієї угоди була складена так звана “Ординація Війська Запорозького реєстрового”(1638р.),яку ухвалив сеймі під тиском поляків визнали реєстрові козаки. За “Ординацією” скасовувалося козацьке самоврядування, реєстр обмежувався 6 тис., козаки мали право селитися у трьох староствах – Черкаському, Чигиринському та Корсунському. Замість обраного гетьмана уряд призначав свого комісара. Нереєстрові козаки переходили до стану посполитих.
В Україні знову запанував польський терор. Як пише історик В.Борисенко, “козацтво принишкло, наче ліс перед бурею”.
Значення повстань: стали новою формою національно-визвольної боротьби; об’єднали різні прошарки українського населення (козацтво, селян, міщан, духовенство); продемонстрували здатність козацтва бути провідником визвольного руху; поширили серед українців ідею національного визволення.